Новий світ, менше порядку

Рівно 15 років тому було зруйновано Берлінську стіну, яка упродовж майже сорока років розділяла Німеччину на дві частини — не лише в територіальному смислі, а насамперед — ідеологічному. Падіння стіни стало символом початку нової ери на міжнародній арені — припинення «холодної війни», демократичних перетворень у країнах соцтабору, «вінцем» яких став крах Радянського Союзу. Що змінилося з тих часів? Чи не стали останні 15 років періодом втрачених надій? Про це в матеріалі «співавтора» руйнування розподільчої лінії світу, колишнього президента Радянського Союзу Михайла ГОРБАЧОВА. Варто зазначити, що це російський погляд на проблеми однополярного світу.

Згадуючи круті зміни, що приголомшили Європу і весь світ у листопаді 15 років тому, ми маємо радіти досягнутому, а саме свободі, демократії й подоланню 40-річного поділу Європи. Але ми також мусимо пам'ятати про упущені можливості після мирного закінчення «холодної війни».

Закінчення «холодної війни» було результатом революційних процесів, що відбувалися в Радянському Союзі. Але продемократична політика гласності й перебудови, розпочата мною в середині 80-х років, не виникла несподівано. Грунтом для неї послугували реформи, здійснені Микитою Хрущовим у 1950-х і 1960-х роках, і перетворення, проведені пізніше Олексієм Косигіним.

Багато людей сьогодні вважають, що такі спроби «оновити» соціалістичну систему й примусити її працювати для людей були з самого початку приречені на невдачу. Але насправді провести ці більш ранні реформи було набагато складніше, ніж реформи, здійснені мною у 1980-х і 1990-х роках. У період мого президентства ми намагалися зростити демократичну атмосферу, але це виявилося можливим тільки тому, що в суспільстві більше не панував всепоглинаючий страх.

Ми також намагалися стримати гонку озброєнь й урегулювати інші конфлікти, що існували між Сходом і Заходом. Але Берлінська стіна в самому серці Європи, як і раніше, була символом поділу. Обговорюючи це питання з канцлером Гельмутом Колем у липні 1989 року, ми дійшли висновку, що час покласти край поділу Німеччині ще не настав. На нашу думку, демонтаж стіни мав стати справою двадцять першого століття.

Але німецький народ вирішив інакше, взявши історію у свої руки і наполігши на руйнуванні стіни. За Німеччиною швидко пішли країни Східної та Центральної Європи, подолавши всі перешкоди на шляху до свободи.

Моє бачення своєї ролі як президента Радянського Союзу спонукало мене не втручатися. Я вважав, що не зможу зробити нашу країну відкритішою, диктуючи свою волю іншим. Справді, з моменту моєї першої появи як Генерального секретаря СРСР на похороні мого попередника Костянтина Черненка я говорив, що кожна країна повинна нести відповідальність за власну політику.

Таким чином, падіння Берлінської стіни п'ять років по тому було наслідком такого підходу. (Але навіть у цьому разі мої ідеї й політика не були новими: 1955 року Хрущов говорив, хоча й в абсолютно іншому контексті, про об'єднання двох Германій.) Моїм завданням, у моєму розумінні, було забезпечити мирне повернення повного суверенітету країнам Центральної та Східної Європи за мінімального втручання з боку Радянського Союзу. На подив і захоплення всього світу, зміни відбулися мирно практично повсюдно.

Але чи зробило закінчення «холодної війни» світ більш небезпечним, призвівши до зростання тероризму, непевності, ненадійності та розриву між багатими і бідними? Як відповідь на це запитання, я хотів би нагадати людям про жахи «холодної війни». Загроза ядерного Армагеддону була реальною, а три трильйони доларів, витрачені на гонку озброєнь, можна було витрати на допомогу бідним країнам.

З іншого боку, була упущена можливість створити безпечніший світ після закінчення «холодної війни». У 1980-х роках, коли було покладено край конфронтації між комунізмом і капіталізмом, з'явився шанс створити «новий світоустрій». Але розпад Радянського Союзу означав відсутність домовленості щодо встановлення нового порядку. У результаті подальша хвиля глобалізації прокотилася світом без будь-якого контролю, не дозволивши, таким чином, втілити в життя нове мислення для створення кращого світу.

Звісно, ми, росіяни, несемо велику частину відповідальності за розпад СРСР, але й Америку слід закликати до відповіді. Коли настав час змін, замість повільного демократичного процесу Росія за одну ніч змінила комуністичну модель, що дискредитувала себе, на такий самий непридатний для неї гарвардський сценарій. У кінцевому підсумку, цей план поставив країну в дуже важке становище.

Це не було таємним наміром із боку США, але розпад Радянського Союзу був на руку Америці. США вирішили, що перемогли в «холодній війні», а переможці, очевидно, встановлюють правила. Війна в Іраку підтверджує це: нова американська імперія заявляє про свої права. Переможці в «холодній війні» чекають сьогодні, що інші народи потуратимуть їхньому самовдоволенню.

На жаль, такий старий спосіб мислення породжує більше криз, ніж може розв'язати. Фактично одностороння політика не може досягнути успіху в глобалізованому світі, характер якого чимдалі більше визначають спільні турботи і тривоги, ніж національні інтереси окремих держав.

Таким чином, через п'ятнадцять років після падіння Берлінської стіни світу необхідне нове мислення більше, ніж будь- коли. Нам потрібен новий світоустрій, який був би вигідним усім, глобальне громадянське суспільство, яке допомогло б у боротьбі з тероризмом. Ми знаємо, що повітряні удари та спеціальні операції не гарантують нам більшу безпеку, оскільки необхідно боротися з бідністю, котра породжує тероризм.

Це нелегке завдання. Як 1989 року, ми постали перед крайньою необхідністю змін і відповідального керівництва.

Михайло ГОРБАЧОВ — колишній президент Радянського Союзу і президент Фонду Горбачова в Москві.