Підсумки року: погляд із Канади

Голова Канадсько-українського парламентського центру, Голова Ліги українок Канади, магістр політичних наук Леся ШИМКО є знаковою фігурою в канадській діаспорі. Вона також регулярно пише статті для «Дня», коментуючи події в Канаді. Ми звернулися до пані Шимко з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня»:

1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015 рік? Ваші геополітичні підсумки року і місце України в цій міжнародній картині?

2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?

3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?

4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.

1. 2015-й запам’ятався не лише через одну якусь подію. Минулий рік я розглядаю через призму послідовних подій, наслідки від яких для міжнародного співтовариства накопичуватимуться у тривалій перспективі.

Тут, у Північній Америці, я відзначила відчутний зсув фокусу суспільної уваги, що стався протягом останніх декількох місяців 2015 року.

Загадковий вибух літака єгипетської авіакомпанії і напади у Парижі, на жаль, змістили увагу міжнародних засобів масової інформації і політичних лідерів Заходу від «путінської загрози» до «терористичної загрози ісламістів».

Тут існує небезпека одночасно і для України, і для міжнародного порядку. Така оцінка пов’язана з неадекватною реакцією США на необхідність побудови сильної коаліції задля протидії агресивній путінській інтервенції в Сирії та Ірані.

Ця ситуація також демонструє нездатність західних журналістів і розвідки демократичних країн зробити свою домашню роботу — показати світові багаторічну історію того, як Кремль сприяє тероризму на Близькому Сході заради ослаблення ролі США та їхніх союзників. Західні журналісти повинні приділяти більше уваги викриттю зв’язків Москви та «ІД», а також дій Путіна, спрямованих на підрив стабільності в Європі та Україні.

Мене турбує тривале зростання нових «гібридних правих» організацій та політичних партій — не тільки в Європі, але і в США, і, можливо, в Україні.

Я називаю їх гібридними, бо вони більше не нагадують тих поміркованих правих, що керувалися демократичною ідеологією, позбавленою ксенофобських крайнощів — я маю на увазі ті партії, які не можна було купити, чиї цінності не продавалися. Протягом багатьох десятиліть традиційні «праві» партії в Європі та Північній Америці були антикомуністичними й протидіяли військовому та політичному пануванню Росії. Ці партії з правим ухилом кидали виклик Кремлю і захищали право націй бути незалежними державами, а не російськими колоніями.

Сьогодні ж через пряме фінансування, а також за допомогою прокремлівських ЗМІ та лобістів, Москва сприяє появі гібридних правих партій, що використовують патріотичні, націоналістичні гасла задля отримання популістської підтримки та в той же час асоціюють себе із Путіним, «антитерористичним героєм і захисником християнських цінностей від геїв».

Нездатність США та їхніх союзників зупинити Асадову машину вбивства ще більше розпалила полум’я «ІД», що, у свою чергу, призвело до гуманітарної катастрофи та напливу біженців до Європи. Це не тільки зміцнило націоналістичні праві партії на європейському континенті, але й підживило такий самий правий популізм у США. На жаль, вигоду від такого розвитку подій може отримати Путін. І Україна також не застрахована від цього явища.

Якщо Президент і прем’єр-міністр України не вдадуться до серйозних і термінових заходів із подолання корупції, яка багато в чому коріниться в Росії, українське суспільство буде дуже просто дестабілізувати. Переслідування одного олігарха, такого, як Коломойський, без одночасних дій проти Ахметова, Льовочкіна, Пінчука, Фірташа та багатьох інших, чия діяльність загрожує економіці та безпеці України, підриватиме фундаментальні принципи, заради яких мільйони протестували та гинули на Майдані. Подібні провальні дії створять сприятливий ґрунт для популістської реакції, спрямованої проти нинішнього уряду — а Україна не може дозволити собі ризик подібного протесту.

ЗУСТРІЧ ДЕРЖАВОТВОРЦІВ У ТОРОНТО.  ЄВГЕН МАРЧУК ТА ВЕСЛІ КЛАРК, ОБОЄ МАЮТЬ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ДОСВІД СЛУЖБИ НА ВИСОКИХ ДЕРЖАВНИХ ПОСАДАХ. І ТОМУ ЇМ Є ЩО ЗАПРОПОНУВАТИ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ НИНІШНІХ ВИКЛИКІВ, ЯКІ ПОСТАЛИ ПЕРЕД УКРАЇНОЮ, США І ЗАГАЛОМ ПЕРЕД УСІМ СВІТОМ ЧЕРЕЗ ЗРОСТАННЯ АГРЕСИВНОСТІ РОСІЙСЬКОГО РЕЖИМУ / ФОТО НАДАНО ЛЕСЕЮ ШИМКО

На міжнародній арені важливою для України є побудова стратегічного партнерства в Європі і в світі. Якщо у нас є докази зв’язків Москви з терористами та бойовиками на Близькому Сході, ми повинні повідомляти про це та надавати цю інформацію усім нашим союзникам. Україна також має розробити і впровадити ефективну стратегію для своєї нової ролі в Раді Безпеки ООН. Де наша стратегія для внутрішньої інформаційної сфери? Чи можемо ми знайти правові засоби, щоб позбутися мертвої хватки, якою агенти Росії тримають нашу телевізійну сферу? В чому полягає наша стратегія одночасної українізації та європеїзації сходу України? Яка наша стратегія популяризації НАТО в Україні заздалегідь перед національним референдумом?

І найголовніше — чи відправляє зараз український уряд компетентних представників для зустрічей з усіма кандидатами в президенти напередодні виборів у США?

2. Для мене визначними є два моменти. Перше — моя участь, яка триває і дотепер, у поліпшенні якості медичної реабілітації поранених українських солдатів. Для мене велика честь очолювати проект «Ангели-хоронителі України» під егідою Ліги українок Канади, головою якої я є. Цього року, завдяки фінансовій підтримці нашої діаспори в Канаді та самовідданій роботі нашого партнера в Україні, полковника-медика Всеволода Стеблюка, ми створили перший Центр психофізичної реабілітації українських солдатів при військовому госпіталі в Ірпені, що під Києвом. Разом із доктором Стеблюком, національним Героєм України, що врятував багатьох солдатів під час Іловайської трагедії, ми також удосконалюємо освітню систему України — у Києві з’явилася перша програма на рівні магістра з фізичної терапії та працетерапії. На жаль, знадобилася війна та велика кількість поранених солдатів, щоб змусити обраних нами посадовців прислухатися до українського волонтерського сектору та неурядових організацій і, нарешті, вжити заходів.

ФОТО НАДАНО ЛЕСЕЮ ШИМКО

Другим визначним особисто для мене моментом 2015 року став візит до Канади колишнього прем’єр-міністра України Євгена Марчука та колишнього Верховного головнокомандувача НАТО генерала Веслі Кларка, що відбувся у грудні. Цих двох визначних діячів запросила до Канади «Рада українських державницьких організацій світу» — неурядова організація, яка працює над зміцненням і захистом демократії, безпеки та незалежності України шляхом посилення її політичної, економічної та військової інтеграції в євроатлантичному напрямку. Їх обох удостоїли урочистим заходом, який відвідали канадські політики, журналісти, військові та громадські лідери.

Євгена Марчука нагородили «Премією державотворця» на знак визнання, як в Україні, так і на міжнародній арені, виняткових заслуг його керівництва у побудові, консолідації, захисті та розвитку безпечної та демократичної української держави.

Як сказав президент Ради українських державницьких організацій світу у своєму виступі на урочистому врученні премії, якби Марчука обрали президентом України у 1999 році, українська та європейська історія пішла б зовсім іншим шляхом. Україна, безсумнівно, на даний момент була б членом НАТО.

3. Наші герої живуть в Україні і по всьому світу. Герої — це кожен чоловік, жінка і дитина, котрі вдавалися до жертв, щоб відстояти і захистити незалежність, свободу і територіальну цілісність України. До них належать наші солдати, живі та полеглі, а також члени їхніх родин. До героїв також слід зарахувати численних добровольців, які продовжують працювати, щоб допомогти нашим військовослужбовцям, пораненим солдатам і їхнім сім’ям. З іншого боку, існує певний героїзм у роботі осіб, які впливають на парламентаріїв і урядовців по всьому світу, щоб ті встали на захист свободи та безпеки України. Вони не ризикують своїм життям, як солдат це робить на лінії вогню, але вони також володіють зброєю — зброєю істини. Вони працюють, щоб гарантувати, що жертви, принесені нашими солдатами на захист наших спільних цінностей, не будуть забуватися.

Звісно, Путін залишається найбільшою загрозою — як для України, так і для міжнародної стабільності. Тим не менш, я також вважаю будь-якого міжнародного лідера, який підтримує нормальні стосунки з Росією, настільки ж небезпечним, як і самого Путіна.

Я розглядаю Дональда Трампа, провідного кандидата на лідерство у Республіканській партії США, якщо він не змінить свою точку зору на Путіна — «бізнес, як звичайно» — як одну з найбільших загроз для України. Трамп, як Марін Ле Пен, піднявся на хвилі американського націоналістичного запалу. На перший погляд це може здатися гарним доповненням до патріотичної атмосфери України. Але це не той випадок. Як і європейські ультраправі, Трамп використовує анти-мусульманські настрої для просування ізоляціоністської зовнішньої політики, згідно з якою Крим є проблемою Європи, а не США. Трамп розглядає Путіна як потенційного союзника проти «ІД» і заявляє, що в разі обрання президентом США не матиме ніяких проблем у порозумінні з ним. Що ще гірше, Трамп сказав, що не знає про докази, які доводили б вину Путіна у порушеннях прав людини або політичних убивствах — у тому числі й у збитому літаку MH-17. Серед політичних радників Трампа знаходяться представники пропагандистського каналу Москви Russia Today і бізнесмени, афілійовані з внутрішнім колом Путіна.

Якщо Трамп виграє праймеріз Республіканської партії, він матиме змогу перемогти Гілларі Клінтон і стати президентом Сполучених Штатів. Тому дуже важливо, щоб український уряд і члени української діаспори зустрілися з Трампом безпосередньо та переконали його вдаватися до проукраїнської політики. Ми також повинні підняти це питання публічно, тому що більшість американських виборців не знають про слабку позицію Трампа щодо Росії. Більшість американців не хочуть президента, схваленого Путіним, — і наш обов’язок у тому, щоб повідомити про це американську громадськість.

ГАЗЕТА ТА ВИДАННЯ «ДНЯ» — ЦЕ ВАЖЛИВІ ІНСТРУМЕНТИ НЕ ТІЛЬКИ ДЕРЖАВНОГО БУДІВНИЦТВА, А Й ДІЄВІ ІНСТРУМЕНТИ ПІАРУ ДЛЯ УКРАЇНИ / ФОТО НАДАНО ЛЕСЕЮ ШИМКО

4. Я читаю газету «День» із перших років її існування. Протягом цих десятиліть я спостерігала розвиток видання — як у друкованому, так і в цифровому форматі. Це унікальний проект, тому що він пропонує читачам статті з широкого кола питань, написані авторитетними авторами, котрі бачать Україну як зрілу, схильну до демократії націю з глибоким європейським корінням.

Головний редактор газети, Лариса Івшина — це провидиця, яка розуміє важливість залучення молодого покоління до розвитку інформаційної сфери України. Вона мотивує молодь до інтелектуальної поживи за допомогою простого, але ефективного повідомлення: «привабливо бути розумним». Прикладом втілення цього гасла стала популярна футболка з написом «Файні дівчата читають «День».

Я мала можливість вперше зустріти Ларису Івшину під час її нещодавнього візиту до Торонто, де проживає найбільша українська громада в Канаді. Вона справила на мене сильне враження як глибоко обізнаний український журналіст і проникливий політичний аналітик. Пані Івшина також позитивно вплинула на всіх, із ким вона познайомилася в Канаді — студентів, істориків, журналістів, дослідників, громадських активістів. Вона глибоко піклується про захист історичної ідентичності України та виховання її європейських коренів.

Газета та пов’язані з нею видання — це важливі інструменти не тільки державного будівництва, але й дієві інструменти піару для України. Насправді, це стосується мого першого досвіду ознайомлення не-українців із цією газетою.

Це було в травні 1999 року. Ми з моїм батьком, Юрієм Шимком, колишнім членом канадського парламенту, зупинилися в готелі «Національний» у Києві. Під час нашої мандрівки ми мали можливість зустрітися з Хосе Каррерасом, одним із найвідоміших тенорів Європи — він зупинився у тому ж готелі. Каррерас щойно прибув до України і, попри застуду, мав наступного дня дати концерт у Національному палаці мистецтв «Україна». За винятком організаторів свого концерту, Каррерас мав мало знайомих у Києві — тож як тільки він запитав, що йому можна було б почитати англійською, щоб краще зрозуміти країну, яку він відвідував, ми відразу ж принесли йому примірник щотижневого англомовного дайджесту «The Day», який так доречно виявився доступним у вестибюлі. Всесвітньо відомий тенор, котрий несе в номер примірник «Дня», лікуючи хворе горло чашкою зеленого чаю, — це було історичне видовище.

Наступного дня ми пішли на концерт Каррераса, щоб почути його виступ разом із чудовою українською сопрано, Ольгою Микитенко. У мене збереглися мої фотографії з Каррерасом — і майже сімнадцять років по тому я радісно згадую, — коли європейська знаменитість відвідувала Україну, існувала якісна газета, яку він міг почитати, —«День».