Пітер БРУКС: Відносини між США і Росією не можна назвати ні союзними ні ворожими

Пітер Брукс є провідним науковим консультантом американської фундації Heritage («Спадщина»). Він автор нещодавно віддрукованної книги «Диявольський трикутник: тероризм, зброя масового знищення, та безконтрольні держави». Його статті публікуються у понад 40-ка газетах та журналах. Більше ніж 500 разів Брукс з’являвся у якості коментатора з питань закордонної політики на телебаченні та радіо. У 2006 р. спікер палати представників Денніс Гастерт призначив його спеціальним уповноваженим у американсько-китайській комісії з питань економіки та безпеки. В інтерв’ю «Дню» американський аналітик ділиться своїми думками стосовно проблем і викликів, які стоять перед Білим домом.

— Пане Брукс, cкладається враження, що США починають потроху програвати Росії на міжнародній арені. Варто лише пригадати відновлення російського впливу на Близькому Сході, Латинській Америці й ряді інших регіонів. Як дивляться у США на подібні тенденції?

— Не можна сказати, що США якимось чином поступаються Росії. Відносини з Росією дуже складні. Ми бачимо, що зараз Росія відіграє більшу роль у міжнародних відносинах. І не завжди інтереси Росії й Америки співпадають. Але ми завжди знаходили можливості співпрацювати з Росією. Наприклад, з питання Північної Кореї. Ми й зараз намагаємося співпрацювати з Росією з питань щодо Ірану. Сподіваємося, що Росія зробить свій внесок до вирішення проблем на Близькому Сході.

— В одній із своїх останніх статей у газеті The New York Post ви пишете, що США будуть протистояти «дузі іранського впливу», котра з’явилася на Близькому Сході. В чому може проявитися ця протидія поширенню фундаменталізму з Тегерану?

— Ми бачимо розвиток цих подій зараз у Лівані. Як ви знаєте, декілька міністрів- шиїтів з ліванського уряду подали у відставку. І моя точка зору полягає в тому, що наміри Сирії й Ірану — повалення демократично обраного уряду Лівану. Я думаю, що США та інші країни мають об’єднатися у своїх зусиллях, щоб підтримати ліванський уряд у його намаганнях далі продовжувати суд над тими, кого звинувачують у вбивстві колишнього прем’єр-міністра Лівану Харірі.

Тут слід зазначити наступне. Сирійська сторона не бажає, щоб убивці колишнього прем’єр-міністра Харірі постали перед судом, тому що це може призвести до того, що будуть виявлені їхні зв’язки із Сирією. Іран, зі свого боку, зацікавлений, щоб шиїти з організації Хізболла і терористи прийшли до влади у Лівані. Й тому я дуже стурбований цією «дугою іранського впливу» на Близькому Сході. Іран має союз із Сирією, він має значний вплив на Ліван, а також зв’язки з рухом ХАМАС в Палестині. Я не бачу, що це відповідає інтересам Америки.

Арабські країни також стурбовані зростанням впливу Ірану в цьому регіоні. Так, минулого тижня чотири ключові арабські країни (включаючи Єгипет і Саудівську Аравію) повідомили МАГАТЕ, що вони розпочинатимуть власні ядерні програми. Звичайно, це не намір розробляти ядерну зброю, але багато аналітиків вважає це рішення — стратегією убезпечити себе від ядерної програми, над котрою працює Іран. Варто зважати на те, що Іран є шиїтсько-персидською країною, а більшість його сусідів є країнами арабів- сунітів. Й Іран хоче домінувати не тільки на Близькому Сході, а й у всьому арабському світі. Ось що дуже нервує сусідів Ірану. Занепокоєння полягає в тому, що, з одного боку, вони мають намір розвивати атомну енергетику, але водночас можуть бути зацікавлені в тому, щоб розробляти ядерну зброю.

Також аналітики дуже занепокоєні стосунками Ірану з терористами. По суті США зазначають, що Іран є державою-спонсором терористів. А якщо врахувати те, що Іран підтримує стосунки з терористами і розробляє ядерну програму, і це поєднати, то ми можемо мати велике лихо.

— Чи не здається вам, що постійні загрози Ірану Ізраїлю в кінці-кінців можуть закінчитися широкомасштабним воєнним конфліктом?

— Географічно існує велика відстань між Іраном і Ізраїлем. Дехто може стверджувати, що Іран веде постійні військові дії проти Ізраїлю, використовуючи рух ХАМАС, джихад, ліванський рух Хізбалла. Але щодо повномасштабних військових дій, то я не думаю, що вони будуть спроможні на це. Ізраїль може вирішити, що він має вжити якихось заходів щодо ядерної програми Ірану, так само як це він зробив у 1981 році щодо іракської ядерної програми. Особливо, якщо враховувати заяви президента Ірану Ахмадінеджада, що Ізраїль має бути стертий з поверхні землі. Якщо дипломатичні зусилля будуть невдалими, то Ізраїль може вирішити взяти справи в свої руки і атакувати ядерну програму Ірану.

Якщо Ізраїль здійснить напад на Іран, то Тегеран має змогу теж застосувати ракети, які можуть досягти найбільшого міста Ізраїлю Тель-Авіва. Ми можемо побачити те, що ми бачили цього літа, коли Хізбалла застосовувала ракети і випускала їх по Ізраїлю. Існує велике напруження ворожості між Ізраїлем і Іраном. Іран разом з сирійською стороною залучав таких довірених осіб, як угрупування Хізбалла, ХАМАС, для здійснення терористичних акцій проти Ізраїлю.

— Ви писали в іншій своїй статті: «Білий дім знає, що провал в Афганістані став би політичним самогубством і головною затримкою у війні з терором». Як ви вважаєте, якими є причини незадовільних результантів афганської кампанії, і що необхідно зробити, аби змінити ситуацію в Афганістані?

— Мене турбує те, що Афганістан може повернутися до ситуації, яка існувала в цій країні до 11 вересня, і таким чином знову стане притулком для Аль-Каїди. Згадаймо, що тоді Аль-Каїда проводила в Афганістані тренування, планування своїх операцій. Між іншим, Аль-Каїда планує зробити те ж саме зараз і в Іраку. Й наша поразка в Афганістані сприйматиметься як перемога Аль-Каїди. Саме чого б ми не хотіли робити — це заохочувати Аль-Каїду в їхніх намірах. Якщо ми зазнаємо невдачі в Афганістані й у Іраку — це тільки заохотить більше груп, більше людей приєднатися до таких джихадських рухів, як Аль-Каїда. Внаслідок чого загине багато невинних людей.

— Чи може «ядерний блеф» лідера Північної Кореї Кім Чен Іра підштовхнути Америку до нової війни з тероризмом?

— Справа у тому, що в Північної Кореї дуже мало важелів впливу, або розмінних монет, котрими вона може торгуватися. Це дуже бідна країна, яка протягом майже десяти років потерпає від голоду. За деякими оцінками, внаслідок голоду померло два мільйони північнокорейців. Єдиний спосіб, у який Північна Корея привертає до себе увагу, — це ядерна зброя.

Справжнє питання полягає у тому — чи дійсно Північна Корея бажає сідати за стіл переговорів і домовлятися серйозно з приводу того, щоб не мати ядерної зброї. Чи Пхеньян видурює для себе якісь переваги, затягуючи ці переговори, насправді ж не маючи наміру позбавлятися ядерної зброї. Ми вже мали угоду щодо ядерної зброї з Північною Кореєю, якщо повернутися до 1994 року, і виявили, що Північна Корея, починаючи від 1998 року, займається обманом щодо цієї угоди.

Під час укладання останньої угоди міжнародна спільнота — Південна Корея, Японія і США — надали мільярди доларів допомоги. А Північна Корея займається обманом і не виконує угоду. Результатом є дуже скептичне ставлення до того, щоб продовжувати переговори з Північною Кореєю. Але чи можуть північнокорейці бути надійними партнерами в переговорах? Чи вони знову укладуть ще одну угоду і будуть займатися обманом й обдурювати світ, не дотримуючись угоди?

Також викликає велике занепокоєння те, чи буде Північна Корея займатися розповсюдженням своїх знань, можливостей і ядерної зброї поза своїми межами. Виникає запитання, чи зможе Пхеньян допомогти Іранові скоротити час потрібний для того, щоб стати ядерною державою. Відомо, що вже існують тісні відносини між Північною Кореєю й Іраном щодо розробки балістичних ракет. Й по суті іранська ракета Shehab — це північнокорейська ракета Nodong. Постають інші запитання: Який вплив матиме ядерна зброя Північної Кореї на сусідні країни Середньої Азії? Чи у зв’язку з цим відчують Південна Корея і Японія, що в них теж є потреба мати ядерну зброю? Ця проблема є більшою, ніж Корейський півострів.

— Сьогодні США починають переглядати іракську стратегію. Але чи не призведе поспішний вихід американських збройних сил до приходу до влади військової хунти, або громадянської війни?

— Не думаю, що США здійснять пришвидшений вивід свого війська з Іраку, тому що від цього виникне багато проблем. Може постати повномасштабна громадянська війна, яка виллється за межі Іраку. Більшість насильницьких дій, котрі зараз відбуваються в Іраку між релігійними групами — шиїтами й сунітами. Може бути невеличким перебільшенням, але є певна вірогідність виникнення війни між шиїтським Іраном і сунітським Іраком, як це вже було у 1980-ті роки. Аль-Каїда також може знайти собі прихисток в Іраку. Між іншим, Осама бен Ладен наголосив, наскільки важливим є боротьба за Ірак для майбутнього Аль- Каїди. І якщо США полишать Ірак до завершення виконання свого завдання там, це матиме дуже негативні наслідки стосовно довіри до Сполучених Штатів по всьому світові.

Нам потрібно, щоб іракці та іракський уряд були більше залучені до керування країною і наведення порядку, ніж це вони роблять зараз. Треба роззброїти військові угрупування — шиїтську міліцію, а також вести перемови і досягти якоїсь мирної угоди з сунітами. Й знайти міністрів, котрі спроможні забезпечувати послугами і вирішувати потреби іракців. Прем’єр-міністр Іраку Малікі зробив нещодавно дуже гарний крок, він вирішив звернутися до кабінету, щоб звільнити декількох міністрів і на їхнє місце привести більш ефективних урядовців. Таке рішуче сміливе керівництво потрібне для того, щоб іракці давали собі раду.

З моєї точки зору, справжні виклики, котрі постають перед Іраком, мають вирішуватися самими іракцями. США заплатили кров’ю, великими грошима для того, щоб надати необхідний інструментарій для іракців. Сюди входить конституція та демократично обраний уряд. І зараз більше навантаження щодо вирішення проблеми Іраку і просування далі вперед має лягати на плечі іракців. Ми ж провели навчання їхніх поліцейських і підготували 350 тис. військових для їхньої армії.

— Які наслідки для інтересів США в регіоні Південно-Cхідної Азії матиме зближення Росії і Китаю?

— Я вважаю, що Росія й Китай вже співпрацюють разом, щоб бути противагою американському впливу. Це ми бачимо у відносинах Росії й Китаю щодо продажу військових озброєнь. Через Шанхайську організацію співробітництва вони зараз разом співпрацюють у Середній Азії. Вони також разом співпрацюють деякою мірою з питань, котрі пов’язані з Іраном і Північною Кореєю. Хоча я й не бачу, щоб утворювався якийсь союз між Росією й Китаєм проти Америки. Але вони співпрацюватимуть разом, коли їхні позиції співпадатимуть і вони бачитимуть в цьому власний інтерес.

Вважаю, що існує певна підозра і занепокоєність серед росіян з приводу того, що Китай постає як велика військова потуга. Я думаю, що й Росія і США усвідомлюють: наступною наддержавою буде Китай. Обидві країни мають зважати на те, як постала наддержава Китай впливатиме на них. Але американські аналітики дуже ретельно слідкують за контактами між Росією і Китаєм.

— Сьогодні Росія виступає у ролі антагоніста США, блокуючи зусилля, які мають покласти кінець спробам Ірану створити ядерну зброю. Так хто ж зараз Росія Америці — союзник у боротьбі з тероризмом, друг чи ворог?

— Мені здається, що Росія діє у своїх власних інтересах. А ці інтереси можуть не співпадати з інтересами Сполучених Штатів Америки. І Росія може не погоджуватися з тим, як Америка дає раду питанням стосовно, наприклад, Ірану. Росія продає військове озброєння Іранові й вони будують ядерний реактор в Ірані. Й дехто вважає, що Росія по суті допомогла Іранові розробляти його ядерну програму. Росія і Іран підписали угоду щодо надання палива для цього ядерного реактора, який буде в Бушері. Безперечно, вони мають більше впливу на Сирію й Іран, аніж США. Знову ж таки, відносини є складними, але в мене немає влучного слова, щоб охарактеризувати природу відносин нині.

— Можливо — «дружній ворог»...

— Я не думаю, що відносини можна назвати союзними чи ворожими. Це визначення знаходиться десь посередині...