Південнокавказька холодна війна

Градус конфлікту між Грузією та Росією підвищується з кожним днем настільки, що на перший погляд має всі шанси перейти в гарячу стадію. Безпілотні розвідувальні грузинські літаки (БПЛА) регулярно літають над стратегічно важливими об’єктами в Абхазії і їх із такою ж регулярністю збиває місцева ППО та військова авіація. Проте з приводу влучності й уміння абхазьких пілотів і ракетників є великі сумніви. Дуже очевидною представляється невідповідність технічних засобів, які, начебто, є у абхазів із виконанням завдання із перехоплення та знищення грузинських літаків. В інциденті наприкінці квітня абхазька сторона стверджувала, що ракету класу «повітря-повітря» було запущено з літака Л-39 чеського виробництва, які дісталися абхазьким ВПС від чеченських союзників. За словами глави МЗС Абхазії Сергія Шамби, «збили ми ці літаки-шпигуни, використовуючи авіацію, що технічно вельми непросто і демонструє майстерність наших пілотів». Далі заявлялося, що літак-розвідник було збито на висоті 7 тис. метрів. У той же час гранична висота польоту БПЛА «Гермес- 450», що використовується Грузією, — лише 5,5 тис. метрів. Сама можливість встановлення на навчальних літаках, яким є Л-39, ракет такого класу швидше нагадує анекдот, аніж реальне відображення подій. Тому надалі повідомлялося, що грузинські безпілотники збивалися ракетами наземного базування. Про те, хто їх наводив і як вони з’явилися в Абхазії, залишається лише здогадуватися.

Грузинські звинувачення в тому, що безпілотний літак було збито російськими МіГ-29 або Су-27, не більш доказові. Вживані в Грузії БПЛА призначено для спостереження за земною поверхнею, на них немає системи виявлення повітряних цілей. Як у такому випадкові було сфотографовано атакуючий літак — не ясно. Окрім того, начебто російський винищувач зробив пуск ракети з дуже близької відстані, і цей пуск було зроблено з підвіски під крилом, однак МіГ-29, що стоять на озброєнні, не мають такої можливості. Схоже на те, що обидві сторони в пропагандистській війні використовують інформацію лише зовні схожу на правду і таким чином ретельно маскують свої істинні цілі.

Ймовірно польоти та стрільби без людських втрат входять до «джентльменського набору» військових засобів, які можуть собі дозволити Грузія і Росія. Саме ця військово-технічна межа відділяє холодну стадію конфлікту від гарячої.

У МОСКВІ...

Як і багато які подібні конфлікти вони мають внутрішню основу в обох столицях. У Росії питання Абхазії і в більш загальному плані — відносин із Грузією вилилося в гострий конфлікт груп впливу. Природно, що керівництво Абхазії має найбільш тісні контакти саме з радикальними елементами в московських коридорах влади. Групи ці мають три складові. По-перше, це бізнес структури зацікавлені в захопленні наразі ще вільної власності на узбережжі Чорного моря.

По-друге, російських військових дуже непокоять військово-стратегічні проблеми в зв’язку з майбутнім виведенням Чорноморського флоту з Криму та південних регіонів України. Наявна у Росії смуга чорноморського узбережжя, не підходить для організації стоянки великих військових кораблів і підводних човнів. Тому розширення цієї смуги за рахунок узбережжя Абхазії розглядається як життєво необхідне. Хоча повноцінної заміни Севастополю і тут не знайдеться. До цього примикає крайня зацікавленість в базах у Гудауті та Очамчирі. Не лишень військово-морських, а й для інших родів військ. До речі, незважаючи на виведення російських військ із Гудаути контроль над базою зберігається в руках Москви. Ще за радянських часів у Ешерах було розміщено такий надсекретний об’єкт, про який не мав інформації навіть перший секретар ЦК компартії Грузії. Тим більше ніхто не інформує про його роботу і керівництво Абхазії. На що воно й не претендує. Важливість цієї РЛС посилюється в зв’язку із закінченням експлуатації такої станції в Габалі в Азербайджані і повільним будівництвом її заміни в Армавірі. Саме військові наполягли на введенні додаткового миротворчого контингенту до Абхазії, але цим не задовольнилися. На початку травня туди було введено понад 400 російських десантників зі штатним озброєнням, автоматами, кулеметами і гранатометами. З ними увійшли 30 бойових машин десанту БМД-2, артилерійські знаряддя й засоби ППО, в тому числі зенітні установки ЗСУ-23-2. Як писала московська газета «Время новостей», «до Абхазії введенi не просто миротворці, а регулярні бойові частини, перед якими поставлено завдання, що виходять за межі миротворчих функцій. Москва, мабуть, уперше визнала, що де- факто міняє мандат своїх військових у зоні грузино-абхазького конфлікту». Неначе хтось у Москві таким чином вирішив відповісти на запитання із «Сатир» Ювенала: quis custodiet ipsos custodies? — Хто сторожуватиме саму сторожу?

По-третє. Загострення конфлікту на Південному Кавказі вигідне ряду угруповань у спецслужбах і тій частині бюрократії, яка побоюється навіть видимості ліберального повороту. Розмови, які з’явилися останнім часом, про можливість призначення Григорія Явлінського віце-прем’єром в уряді Путіна, мали ефект бомби, яка розірвалася. Посилення конфлікту з Грузією ускладнює зміну внутрішньої політики і значною мірою зв’язує руки Медведєву, а, в якійсь мірі, і Путіну. Ось чому до вогню конфлікту весь час підкидається горючий матеріал. Ним стало інтерв’ю Сергія Шамби газеті «Известия», в якій він запропонував Росії військовий протекторат над Абхазією. Враховуючи тісний зв’язок сухумського керівництва з відомими колами в Москві, легко передбачити джерело ініціативи керівника абхазької дипломатії. Не випадково відповідь була негайною і на досить високому рівні від міністра закордонних справ Сергія Лаврова: «Ніяких пропозицій щодо цього не надходило, не думаю, що про це йдеться... Росія віддала б перевагу іншим форматам співпраці».

НАВКОЛО КОНФЛІКТУ

Російсько-грузинська напруженість викликала досить негативну реакцію на Заході не лише в Вашингтоні та Лондоні, а й у Берліні та Парижі. Однак особливий неспокій у російській столиці викликала реакція в СНД. Наприкінці квітня верхня палата казахстанського парламенту ратифікувала договір із Азербайджаном про підтримку і сприяння транспортуванню нафти трубопроводом Баку — Тбілісі — Джейхан, який буквально викликає приступ печії в Москві. Зроблене це було досить демонстративно, «на зло гоноровому сусідові».

Поряд із цим Казахстан бере участь у фінансуванні будівництва залізниці Баку — Ахалкалакі — Тбілісі — Карс із Азербайджану до Туреччини, якою планує транспортувати від 5 до 7 млн. т. зерна. Дорога ця має не лише важливе транспортне значення для Азербайджану та Грузії, але вона фактично шунтує аналогічні шляхи Вірменії та посилює її ізоляцію. Не випадково в Москві всіляко перешкоджали будівництву цієї магістралі. Чим сильніше чинила опір Росія, тим більше проект підтримував Казахстан. Під час спроби торговельної блокади Грузії казахський бізнес при підтримці Астани посилено впроваджувався на територію, яка звільнилася. За три роки Казахстан за інвестиціями в Грузії випередив Туреччину і Велику Британію, зайнявши могутні позиції, як у банківській сфері, так і в рекреаційному бізнесі чорноморського узбережжя Аджарії. Лише 2006 р. зростання товарообігу між двома країнами становило 90%. Лідерство Астани в Центральній Азії заперечується Узбекистаном і без захоплення сприймається в Киргизії, Туркменії і Таджикистані. Навпаки, на Південному Кавказі воно на противагу Росії всіляко вітається. Тбілісі неодноразово пропонував скасувати миротворчий мандат Росії в регіоні і замінити його на міжнародний. У столиці Казахстану неодноразово давали зрозуміти, що могли б брати участь у такому проекті. Відкидати участь свого близького партнера Росії буде досить складно. Астана вже деякий час намагається представити себе як самостійного гравця принаймні в СНД і Південний Кавказ із погляду його керівництва являє для цього зручний майданчик.

І вельми стриманою, якщо не сказати більше, була реакція на конфлікт у Вірменії. Єреван зрозуміти можна. Для нього добрі стосунки з Грузією за умов блокади є життєво важливими. Ескалація напруженості може посилити вірменську опозицію, яка давно хоче послабити дуже близькі стосунки з Росією. Нагнітання напруженості може спонукати Захід зробити дієві кроки щодо прийому Грузії і України до НАТО, а протидія цьому процесові й була зовнішнім спонукальним мотивом конфлікту. До того ж, у російській столиці навряд чи бажали б рішучої перемоги опозиції на виборах в Грузії, оскільки її антиросійський настрій не йде ні в яке порівняння з Саакашвілі. Це було досить ясно видно зі слів лідера об’єднаної опозиції Георгія Хаїндрави в передачі «Свобода слова». Цю обставину повинні враховувати в тих московських колах, які не зовсім втратили почуття реальності.

Москва і Тбілісі загнали себе в кавказьке крейдяне коло, і тепер перед ними стоїть проблема виходу з нього. Є всі підстави передбачати, що при стабілізації влади в Москві та з урахуванням результатів парламентських виборів у Грузії, конфлікт почне вщухати. Тим більше, що протистояння, яке розгоряється в Лівані потребуватиме до себе пильної уваги Москви. Політична температура навколо Абхазії має всі шанси знизитися настільки, щоб конфлікт став знову замороженим.