Популісти можуть мати слушність
Чи пророкує прихід до влади в Латинській Америці урядів «лівого» спрямування, зокрема обрання на посаду президента Болівії Ево Моралеса, зміщення в бік украй лівої політики на всьому континенті? Чи означає це кінець зовнішній політиці Сполучених Штатів у цьому регіоні? Чи приведе це, наприклад, до повторної націоналізації величезних запасів природного газу Болівії?
Усі ці запитання важливі, але не треба забувати про величезне значення приходу до влади людини на зразок Моралеса, оскільки він є першим представником корінного населення Болівії, обраним главою держави. Його перемога означає крок назустріч загальній демократизації Латинської Америки, що має довгострокове позитивне значення для економічного та соціального розвитку регіону.
Щоб зрозуміти причини цього, буде корисним ширше поглянути на історію Латинської Америки та її економічний розвиток. Суспільства обох Америк формувалися за ходом підкорення європейцями корінного населення, а також наступних расових й етнічних відмінностей. США та Латинська Америка досі вирішують проблеми, спричинені цими історичними відмінностями населення.
Європейці, які розпочали після 1492 року завоювання та колонізацію обох Америк, знайшли не величезні незаселені землі, як вони часто заявляють, а радше землі, населені суспільствами з тисячолітньою історією. Величезна частина корінного населення швидко загинула від хвороб і проблем, принесених європейськими колонізаторами, але багато хто вижив. Здебільшого кількість корінного населення залишалася, як і раніше, високою: наприклад, у Болівії та в багатьох високогірних областях Анд.
Майже повсюдно це корінне населення, яке вижило, стало підпорядкованою частиною суспільств, очолюваних європейцями. Потім європейці привезли мільйони африканських рабів в обидві Америки. Після звільнення в XIX столітті, афро-американське населення залишилося бідним і було позбавлене більшості політичних прав.
Таким чином, великі відмінності в можливостях, суспільному становищі й економічному добробуті були невід’ємною частиною формування обох Америк. Корінне, афро- американське та змішане населення (метиси) весь час боролося за свої соціальні, політичні й економічні права.
Перемога демократії в Латинській Америці далася насилу. Навіть у США, які вважають себе прикладом демократії, афроамериканці не вважалися повноцінними громадянами до середини 60-х років ХХ століття. У Латинській Америці демократія також була неповною, нестабільною та часто недоступною корінному, афро-американському та змішаному населенню.
Більш того, через великі відмінності в можливостях і добробуті населення Латинської Америки, а також через те, що велика частина населення була позбавлена землі й освіти, цей регіон довго був схильний до популістської політики та повстань, ватажки яких обіцяли бідним швидку вигоду за рахунок захоплення власності в еліт. Еліти чинили опір, часто жорстокий, захищаючи свою власність. Тому політика здебільшого була радше військовою, а не виборчою боротьбою, а права власності були неміцними.
Переважаючою течією, як у США, так і в Латинській Америці був опір домінуючого білого населення спільному користуванню з чорним і корінним населенням вигодами суспільних інвестицій у «людський капітал» (здоров’я й освіта). Тоді як європейські нації створили «держави загального добробуту» із загальним доступом до суспільних послуг охорони здоров’я й освіти, еліти обох Америк вважали за краще сприяти приватним системам охорони здоров’я й освіти, що певною мірою відображало небажання білого населення оплачувати соціальні послуги для інших етнічних і расових груп.
Обрання Моралеса в Болівії, де корінне населення становить 55%, а змішане ще 30%, схоже, усунуть цю історичну несправедливість. До того ж, Болівія не самотня: перехід від військового правління до демократії в Латинській Америці протягом останніх 20 років поступово, з перервами, але послідовно розширює політичну сферу за межі традиційних еліт і етнічних груп. У Перу, наприклад, Алехандро Толедо є першим корінним жителем цієї країни, який став президентом.
У довгостроковій перспективі, поширення демократії в Латинській Америці обіцяє привести до створення не тільки більш справедливих суспільств, але і більш динамічних суспільств за допомогою збільшення суспільного інвестування в охорону здоров’я, освіту та професійне навчання. Хронічний дефіцит фінансування в освіту в цьому регіоні, особливо в науку та технології, частково відповідає за економічний застій останньої чверті століття. На відміну від Східної Азії й Індії, більшість країн Латинської Америки не здійснили прориву до високотехнологічних галузей: замість цього вони пережили період низького ВВП, боргової кризи та макроекономічної нестабільності.
Тепер усе може змінитися, принаймні поступово. Болівія повинна наслідувати приклад свого східного сусіда, Бразилії, яка побачила притік інвестицій в освіту та науку після демократизації в 80-х роках ХХ століття. Успіхи в освіті позитивно позначаються на розвитку більш технологічного експорту.
Без сумніву, обрання Моралеса також породжує безліч важливих короткострокових сумнівів і запитань. Чи дотримуватиметься новий уряд принципів відповідальної економічної політики або ж Болівія продовжить використовувати дестабілізуючі популістські заходи, як вона часто робила це в минулому? Чи переглядатиме Моралес закони та контракти про величезні природні ресурси Болівії (на що його уряд має беззастережне право) таким чином, щоб не відштовхнути таких необхідних зараз іноземних інвесторів?
Болівія ввійшла в нову еру масової мобілізації свого багатостраждального корінного населення, яке тепер є переможцем. Короткострокова перспектива не чітка. Однак у довгостроковій перспективі буде слушним поставити на економічні вигоди демократизацію.
Джеффрі САКС — професор економіки та директор Інституту Землі при Колумбійському університеті.
