Преса, інтернет і революція

Ще тоді, коли було скинуто президента Сербії Слободана Мілошевича, заговорили про те, що вирішальну роль у цьому відіграв інтернет. Побільшало таких розмов після революції троянд у Грузії. Як тут не згадати подібні сентенції, коли був Майдан 2004 року і Майдан-2 в Києві. Таке враження, що якби не було інтернету, то його треба було б вигадати для простого пояснення складних подій. До цієї низки належать і легенди, що Велику французьку революцію організували шпигуни прем’єр-міністра Великої Британії Вільяма Пітта-молодшого, а лютневу революцію в Росії — агенти німецького кайзера.

При цьому також не варто впадати в інші крайнощі й узагалі заперечувати якесь значення преси як друкованої, так і електронної, сучасних засобів комунікації та передавання інформації в житті суспільства взагалі та у згаданих подіях зокрема. Важливо чітко визначити їхні роль та місце й таким чином прогнозувати перебіг подій.

Події в Єгипті й Тунісі ніяк не можна віднести до революційних, якщо під цим розуміти суттєву зміну суспільного ладу. Синхайська революція в Китаї в 1911—1912 рр., річницю якої відзначають у ці дні, справді була такою, оскільки її результатом виявилося повалення маньчжурської династії та перетворення Китаю на республіку.

Як у Тунісі, так і в Єгипті не було й немає навіть натяку на наявність якої-небудь єдиної, організованої політичної та озброєної сили для повалення антинародних режимів. І в першому, і в другому разі демонстранти вимагали відставки авторитарних диктаторів, усунення від влади одіозних політиків, які пов’язані з ними, не домагаючись зміни створених ними політичних режимів. Загалом у цих країнах не було і революційної ситуації. Люди вимагали покращення свого економічного стану, елементарних політичних свобод. І отримати їх вони цілком могли б і за наявного режиму, якби правителі не відірвалися від реального життя через свою нестерпну захланність. Та це чинники суб’єктивні, і в кожній країні вони діють по-різному. Хоч загальні риси, поза сумнівом, є. Успіх опозиції обумовлений черговою змовою у верхах за вирішальної ролі генералів армії. Але це теж особливість арабських країн. У Сербії та Грузії армія залишалася в казармах і практичної участі у виступах на будь-якому боці не брала.

Тепер про роль засобів масової інформації та інтернету. Якщо йдеться про Туніс, то там останній не відігравав визначальної ролі. В Єгипті була дещо інакша ситуація.

Інтернет-інфраструктура в Єгипті — одна з найбільш розгалужених і стійких на африканському континенті. Через цю країну проходять високошвидкісні канали, які забезпечують інтернетом інші країни континенту і Близького Сходу. За даними Міжнародного союзу електрозв’язку, в грудні 2009 року в Єгипті було 16,64 млн. користувачів, що становить 21,1% від населення країни, за іншими даними, нині число користувачів підвищилося до 25—30%. Соціальною мережею Facebook 2010 року користувалося близько п’яти відсотків громадян країни, або 3,8 млн. осіб. Це — інформація єгипетського агентства eMarketing.

Влада спробувала зовсім відключити доступ на рівні магістральних провайдерів. Як повідомляє газета The Guardian, доступ до інтернету в Єгипті надають чотири найбільших провайдери: Link Egypt, Vodafone, Telecom Egypt та Etisalat Misr. Усі провайдери відключили доступ до мережі як для кінцевих користувачів, так і для своїх партнерів. Зробити це було досить просто, оскільки в країні відносно невелика кількість оптоволоконних кабелів та інших магістральних каналів інтернет-з’єднання, і провайдери вимушені працювати за суворою системою ліцензування.

Цікаво, що лише після кількох днів виступів на площі Ат-Тахрір в інтернеті стали з’являтися «листівки до бунту». Один з таких документів опублікований в ізраїльській газеті «Маарів». У ньому на 26 сторінках детально описано тактику державного перевороту. Додаються супутникові фотознімки і схеми доріг, описи стратегічних об’єктів, що підлягають першочерговому штурму та інструкції щодо захоплення й подальшого контролю цих об’єктів, серед яких президентський палац Хосні Мубарака, теле- і радіостанції, державні будівлі по всій країні. Походження документа невідоме. Він міг виходити як від зовнішніх сил, так і від єгипетських спецслужб, які в дні подій грали свою окрему складну політичну партію.

Влада діяла хапливо й нервово. На відміну від Китаю, Ірану і країн Перської затоки, блокувалися не якісь окремі мережеві ресурси, а цілі блоки IP-адрес мережі. Як наслідок, було паралізовано роботу зарубіжних компаній, для діяльності яких інтернет є життєво необхідним. Потім настала черга призупинення передач SMS-повідомлень, стільникового і дротяного зв’язку. І що ж? Напруженість демонстрацій у Каїрі та по всій країні не лише не зменшилася, а дедалі посилювалася. Це з усією очевидністю доводить, що суперсучасні технології зв’язку з усією своєю універсальністю і легкістю досить вразливі, і влада може їх легко контролювати або навіть відключати. До цього слід додати, що чисельність користувачів інтернету в Єгипті є великою як в абсолютних цифрах, так і у відносних, лише порівняно із сусідніми арабськими країнами. Насправді доступ до інтернету, як правило, мають користувачі у великих містах. І люди з певним освітнім рівнем, які мають комп’ютер. Останній в єгипетських умовах — річ відносно дорога. Адже майже 70% населення живе на два і менше доларів на день. Їм не до комп’ютерів.

При цьому в єгипетського інтернету з’явився свій герой і мученик — Ваїль Гонім, який очолює департамент маркетингу компанії Google на Близькому Сході й у Північній Африці. В інтерв’ю американське інтернет-видання The Daily Beast і каналу Dream TV він повідомив, що був творцем і модератором співтовариства в мережі Facebook, яке використовувалося для координації дій противників режиму Хосні Мубарака. За два дні після початку подій він був заарештований і провів у в’язниці 12 днів. Ще в червні минулого року він організував інтернет-співтовариство і власний акаунт, а на відеохостингу YouTube розмістив відео зі свідченнями очевидців про побиття поліцією блогера Халеда Саїда. Уже через місяць число членів групи на Facebook перевищило 130 тисяч осіб, а до кінця грудня на сторінку щодня заходили не менше 473 тисяч людей. При цьому роль Ваїля Гоніма та його друзів не треба переоцінювати. Кількість відвідувань його сторінки є досить відносним показником, оскільки один і той самий користувач може заходити на неї багато разів.

Видається, що більш істотний внесок у ці події зробили інші електронні ЗМІ — телебачення. Якщо навіть у когось не має телевізора, то він є в будь-якому кафе, забігайлівці, крамниці чи лавці. Хай екран невеликий, та дивитися можна. Невипадково власті і Тунісу, і Єгипту із самого початку ополчилися на катарський телевізійний канал Al Jazeera. Саме його репортажі давали якнайповнішу і досить об’єктивну інформацію про те, що відбувається.

Єгипетські власті також закрили мовлення цього телеканала. Ліцензію було анульовано, у співробітників відкликали акредитацію. Однак неможливо було зняти всі супутникові антени, а вони вельми поширені в країні, і тому канал продовжували приймати і дивитися. Вважається, що саме телебачення відіграло важливу роль організатора і натхненника для дуже багатьох людей як у столиці, так і в провінції.

Не залишилося осторонь і державне єгипетське телебачення, яке зі ще більшою обережністю і запобігливістю поставилося до того, що відбувається в країні. Заступник головного редактора державного телеканала Шахіра Амін залишила свою посаду. Вона була не в змозі дивитися на прірву, що утворилася між трансльованими програмами і реальністю, — пояснив кореспондентові паризької газети Monde один з наближених співробітників Шахіри Амін.

Апологети технічного прогресу не визнають очевидного факту, що найважливішу роль у подіях відіграли традиційні ЗМІ. Про телебачення вже було сказано, та для арабських країн не менш важливими є й газети.

Внаслідок подій, які відбувалися в країні, офіційні єгипетські газети втратили роль вірної опори правлячого режиму. В єгипетських виданнях, в яких донедавна було впроваджено жорстку цензуру, почали з’являтися матеріали, що заохочували поточні антиурядові виступи.

Ще 25 січня офіційна газета «Аль-Ахрам» (Піраміда) писала про «безладний хаос» із кількома десятками протестувальників, які зібралися на площі Ат-Тахрір, незважаючи на повідомлення міжнародних засобів масової інформації, що описували протести за участю сотень тисяч людей. Проте вже через кілька днів у ній з’явився немислимий раніше заголовок: «Чвертьмільйонний марш підтверджує міцну основу революції». Газета не лише описувала, як «протестуючі вимагали повалення режиму та вигнання Хосні Мубарака», а й стверджувала, що «суворі рухи на чолі з лідерами від партії аль-Джабха, Національної ради з перетворень і комітету десяти, похідного від Національної ради і Народного зібрання, повинні сформувати загальне керівництво революції в Єгипті».

Газета «Аль-Джумхурія» (Республіка), друга за накладом після «Аль-Ахрам», донедавна була відома абсолютною прихильністю до Націонал-демократичної партії Єгипту, яка у свою чергу використовувала її для інтерпретації новин на користь правлячої партії та президентського сина Гамаля Мубарака, якого розглядали як наступника. Тепер «Аль-Джумхурія» поміщає новину про згадане інтерв’ю Ваїля Гоніма на першій сторінці.

Після того як Мубарак пішов у відставку, а раніше після подій у Тунісі ЗМІ отримали небачену раніше в арабському світі свободу слова. Повернути пресу в широкому сенсі на старі позиції, накинути на неї намордник цензури буде вже надто складно. Першим випробуванням міцності демократичних завоювань та свободи слова стануть майбутні президентські вибори. Після них багато що стане ясним і зрозумілим.