Що навколо Iрану?
Сигнали, які Вашингтон подає Москві, намагаються правильно розшифрувати не лише в Білокам’яній, а й у самій американській столиці: капітуляція перед російськими амбіціями — чи навпаки, хитра розставлена пастка? На сполох б’ють неокони з адміністрації Буша (передусім відомий як «князь пітьми» Ричард Перл), угледівши цю капітуляцію у рішенні Киргизстану закрити американську базу «Манас». Натомість інші вбачають у вже відомій мюнхенській промові Байдена з її меседжем про готовність «перезавантажити» американсько-російські відносини виставлені Росії жорсткі умови, попри те, що він навіть не згадав про можливість членства в НАТО для України та Грузії.
Інший пробний шар, запущений Вашингтоном, — пропозиція скоротити ядерні арсенали обох супердержав до 1 тис. боєголовок на кожну. Москва ще «декодує» пропозицію, шукаючи прихований справжній зміст, міністр закордонних справ Сергій Лавров у свіжому числі німецького «Шпігеля» стверджує, що він «нічого не бачив, офіційно навіть «за кулісами» нам не передавали».
Здавалося, США роблять усе, щоб новий і новий шар опинився на російському полі й Москва мусила відповідати, навіть виправдовуватися. Але це тільки поверховий погляд. Москва вже теж завдала головного болю Вашингтону, і не тільки йому, вдавшись до, за виразом Лаврова, «закулісної» дипломатії.
4 лютого в Ізраїлі на традиційній конференції в Герцлії, де щороку перші особи цієї держави і не менш високі гості із зарубіжжя говорять про оборону і безпеку виключно Ізраїлю, сенсаційну заяву зробив російський генерал і провідний військовий експерт Володимир Дворкін, який брав участь ще в радянсько-американських переговорах із ядерного роззброєння. Генерал в пух і прах розбив відому доповідь американської розвідки, що Іран іще 2003 року згорнув військову ядерну програму. Більш того, Дворкін стверджував, що вже зараз Іран здатний виготовити ядерні заряди і доставляти їх власними ракетами «Шахаб-3».
Військовий експерт не обмежився військово-технічними даними, а й зробив юридичний висновок про те, що Іран «поза межами міжнародного права». Але далі на слухачів чекала ще більша сенсація: Дворкін заявив, що США та Росія домовилися спільно розгорнути систему ПРО виключно проти Ірану. В обмін на це Росія отримує «свободу дій на пострадянському просторі». Оглядачі в Ізраїлі тоді заходилися сперечатися, чи не спокусить заява Дворкіна нове ультраправе (деякі там же стверджують — фашистське (Урі Авнері) керівництво країни завдати удару по Ірану всупереч опору таким планам тих же США.
Здавалося, навіть якщо б Дворкін збрехав (хоча чи може це собі дозволити штатний головний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН), неминуче пішло б спростування його «дези», наприклад, що генерал вдарився у фантастичні байки, розімлівши від вина за обідом.
Але на користь того, що заяви Дворкіна були щонайменше свідомим «зливом», свідчать наступні події. 9 лютого директор Другого департаменту Азії МЗС Росії Мар’ясов дає інтерв’ю іранській інформагенції ІрНА. Схоже, в Тегерані одкровення Дворкіна сприйняли всерйоз, тому інтерв’ю, виглядає, готували в авральному режимі, бо на офіційному сайті МЗС Росії не додумалися, наприклад, упакувати його в якусь нейтральну обгортку на кшталт «до 30-річчя антимонархічної революції в Ірані», яке виповнювалося якраз через кілька днів. Вже перше питання від іранської агенції поставлене руба: «Ваша оцінка відносин між Іраном і Росією в останні роки». І пан Мар’ясов на компліменти не скупився, розповідав про спільність з усіх позицій, особливо відзначивши роль Ірану у збереженні стабільності на Сході, Близькому і Середньому, в Центральній Азії і в Закавказзі (тоді як Дворкін у Герцлії повторював оту вже тривіальну, неодноразово спростовану брехню, що «Іран хоче стерти Ізраїль з мапи», хоча напевно знає, як і звідки вийшла та «деза»). Більш того, пан Мар’ясов окремо зазначив, що у «планах Грузії (себто війна минулого серпня. — І.С.) був чітко визначений антиіранський вектор». Тобто російський посадовець підтвердив інформацію, яку першим обнародував американський конгресмен Рон Пол, що в обмін на військову допомогу Ізраїлю Грузія була готова надати в розпорядження ізраїльтян два аеродроми для бомбардування Ірану.
Здавалося, після такого без перебільшення запопадливого інтерв’ю «улюблене місто Тегеран може спати спокійно». Але у згаданому свіжому інтерв’ю «Шпігелю» міністр Лавров висловлює готовність разом із США створити в Росії й Азербайджані систему ПРО, щоб «відстежувати всі ракетні загрози з південного напрямку», себто з Ірану. Трохи раніше молодший секретар держдепу Вільям Дж. Бернс у Москві дав зрозуміти, що Вашингтон готовий поміняти розташування ПРО в Чехії і Польщі на Росію.
І тут, схоже, адміністрація Обами потрапляє в російську пастку. І не тому, що змушена буде погодитися на це, щоб виправдати всі свої гучні заяви про іранську загрозу. А ще й тому, щоб утримати найближчого союзника — Ізраїль — від нападу на Іран. Навіть в адміністрації Буша опиралися цій ідеї, а в оточенні Обами — і поготів. Бо всім зрозуміло, що бажання Ізраїлю викликане зовсім не страхом перед примарною «іранською ядерною зброєю», а амбіцією знищити чи не останнього (після Іраку з його буцімто запасами ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї) реального суперника, який не дозволяє Тель-Авіву повністю домінувати в регіоні (пам’ятаймо гасла неоконів з команди Буша: «Спершу Ірак, потім Іран і Сирія»).
Отож, виглядає, що російський генерал у Герцлії таки не збрехав. Варто пригадати і його попередні публікації й інтерв’ю кількарічної давнини, де він скаржився на «занепад впливу Росії на пострадянському просторі, передусім в Азербайджані й Україні». Принаймні хочеться сподіватися, що офіційний Київ переймається не тільки вокалом посла Черномирдіна, а й «за кулісами» розпитує Москву та Вашингтон, за чий рахунок вони домовляються.
