Справа принципу

Iндонезія, яка проголосила себе без’ядерною державою, з цієї причини завжди виступала за нерозповсюдження ядерної зброї — більш того, за світ, вільний від ядерних озброєнь. Але ця справа сьогодні під великою загрозою. Протягом понад три десятиріччя Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) був наріжним каменем режиму нерозповсюдження у світі, кількість країн, які приєдналися до нього, постійно збільшувалася. Але в повітрі витає відчуття, що реалізація положень договору не виправдала очікувань, особливо щодо ядерного роззброєння. Крім того, наростають побоювання, пов’язані з невиконанням договору і ризиком розповсюдження зброї, яка потрапить до рук неблагонадійних держав, і, що ще зловісніше, — до рук приватних осіб і терористичних організацій.

Що можна зробити, щоб запобігти цим загрозам для зміцнення режиму нерозповсюдження? Режим ДНЯЗ спирається на три наріжних камені: нерозповсюдження, ядерне роззброєння та використання ядерної енергії в мирних цілях. У договорі створення кожного з них передбачається шляхом узгодженої послідовності дій з боку як ядерних, так і неядерних держав. Щоб зміцнити режим нерозповсюдження з метою протистояти викликам сьогодення, слід лише дотримуватися цієї стратегії і нічого більше. На жаль, її не дотримувалися з 1995 року, коли на Конференції з перегляду та доповнення ДНЯЗ дію договору подовжили на невизначений термін. На конференції, в якій брали участь п’ять держав, котрі історично стали першими володарями ядерної зброї (Сполучені Штати, Росія, Китай, Франція та Велика Британія), а також велика кількість інших країн-членів ООН, не було досягнуто консенсусу щодо «Заключної декларації». Але на ній прийняли три інших документи: «Посилення процесу перегляду Договору», «Принципи та цілі нерозповсюдження ядерної зброї та ядерного роззброєння» і «Резолюція щодо Близького Сходу». Ці три документи становили єдиний пакет, який передбачається реалізовувати в повному обсязі.

Через п’ять років після Конференції з перегляду в 2000 році нарешті прийняли «Заключний документ», в якому містилися конкретні заходи, в тому числі «13 практичних кроків» для систематичних і поступальних зусиль, спрямованих на ядерне роззброєння. Еволюція ДНЯЗ, — його адаптація до нових ситуацій і проблем, поява яких не передбачалася на момент його прийняття, — здавалося б, гарантувала продовження ефективної реалізації договору.

Але справи промовляють голосніше за слова, і випробування, що встають на шляху режиму ДНЯЗ, продовжували підривати його основоположні принципи, що призводило до значного відкоту назад. Сьогодні проблеми, пов’язані з розповсюдженням ядерної зброї, складні як ніколи:

— поширення технологій ядерної зброї однією з держав, яка де-факто має ядерний потенціал;

— одна заява про вихід із ДНЯЗ;

— один випадок невиконання умов договору;

— дедалі більше акцентування на ролі ядерної зброї у воєнних доктринах;

— вдосконалення ядерної зброї деякими ядерними державами.

Особливо серйозною загрозою стає можливість придбання ядерної зброї та іншої зброї масового знищення не державами, а іншими структурами. Ефективне протистояння цій загрозі вимагатиме підтримки з боку всіх держав, які підписали ДНЯЗ.

Але триваючий дисбаланс і вибіркове розставляння акцентів різними державами стосовно трьох наріжних каменів договору завдає шкоди єдності, якої потребує режим ДНЯЗ. Зокрема поглиблюється дисбаланс у реалізації зобов’язань щодо ДНЯЗ між ядерними та неядерними державами. Наприклад, деякі країни хочуть розробити менш потужні та «застосовні» ядерні озброєння, призначені для превентивних воєнних дій. Багато неядерних держав, особливо належні до світу, що розвивається, як і раніше розчаровані тим фактом, що співробітництво у сфері мирного використання ядерної енергії так і не реалізоване повною мірою.

Ці проблеми, що постають перед режимом нерозповсюдження, не тільки підривають довіру до договору, ставлять під загрозу його ефективність і життєздатність, вони також кидають серйозну тінь сумніву на майбутнє ядерного роззброєння як такого. Обговорення і переговори, як у рамках режиму ДНЯЗ, так і в інших сферах роззброєння, вступили у смугу ускладнень, якщо не зайшли у глухий кут.

Щоб знову почати рухатися вперед, усі країни, які підписали ДНЯЗ, повинні ще раз підтвердити, що положення договору взаємно підкріплюють одне одного, і їх слід дотримуватися сумлінно і в повному обсязі. Найнебезпечніша сила, що підриває довіру до договору — це схильність деяких ядерних держав довільно інтерпретувати пакет досягнутих у минулому угод.

Незважаючи на недоліки ДНЯЗ, переважна більшість неядерних держав повністю виконує свої обов’язки за договором. Таким чином обмежується кількість ядерних держав, завдяки чому досягається одна з найважливіших цілей ДНЯЗ. Одним із кращих способів зміцнити режим нерозповсюдження зараз стала б повна реалізація вже досягнутих угод. Вибірковість і вузьке тлумачення можуть тільки ослабити договір. Вироблення нового набору механізмів забезпечення нерозповсюдження стало б втратою часу, якої ми не можемо дозволити собі, бо будь-який новий протокол матиме сумнівну юридичну основу та сприятиме виникненню нових диспропорцій при реалізації. Якщо ми всерйоз хочемо забезпечити режим нерозповсюдження, час діяти вже зараз.

Д-р Н. Хассан ВІРАДЖУДА — міністр закордонних справ Республіки Індонезія