Стійкість європейської зовнішньої політики

Протягом десятиліть люди скаржилися на ослаблення глобальної політичної сили Європи. 2010-го, спільно з Європейською радою з міжнародних відносин, ми допомогли створити першу «Оцінну картку зовнішньої політики» для більш точної оцінки ситуації. Тоді ми досить м’яко написали, що Європа змушена була «відволіктися» через єврокризу. Та станом на кінець 2012 року ця криза мала би вважатися менш гострою. Однак європейські лідери продовжують приділяти більше уваги і зусиль фінансовим та організаційним проблемам, а не геополітичним питанням.

Імідж м’якої сили Європи поступово втрачає свою актуальність на міжнародній арені, хоч подібну тенденцію важко оцінити кількісно, а тим часом члени Євросоюзу продовжують скорочувати витрати на систему оборони та розробки в цій області. Проте доброю новиною є хоча б те, що європейську зовнішню політику не було остаточно зруйновано під час кризи. Крім того, були навіть помічені певні ознаки розвитку.

Європейському Союзу вдалося зберегти суть своїх дипломатичних надбань. Насправді, дані оцінної картки продуктивності європейської зовнішньої політики 2012 р. показують певні ознаки стабілізації та стійкості. І хоч минулого року в ЄС не було таких гучних успіхів, як військова інтервенція в Лівії 2011 року, він навдивовижу добре проявив себе у зовнішніх відносинах, особливо якщо брати до уваги глибоку кризу, з якою йому й досі доводиться боротись.

Насамперед покращилася узгодженість політичної стратегії Європи щодо Росії: ЄС пригрозив застосувати механізм урегулювання суперечок СОТ, коли Кремль оголосив про нові протекціоністські заходи наприкінці 2012 року. Також було розпочато антимонопольне розслідування російського газового гіганта «Газпром» і засуджено порушення прав людини під час розгону демонстрацій, які супроводжували березневі вибори в Росії, після яких Володимир Путін повернувся на президентську посаду.

Також були помічені ознаки поліпшення у відносинах між Європою та Китаєм, навіть незважаючи на відсутність єдності, яка продовжувала підривати основи цих відносин. У Нігерії, Південному Судані й на Сомалійському півострові були відкриті нові представництва ЄС під егідою європейської політики безпеки та оборони — цього чекали протягом останніх трьох років.

Звичайно, були і сфери, в яких європейці показали себе менш успішно. Так, вони не змогли розв’язати сирійський дипломатичний вузол і зупинити наростання насильства протягом року. Європейці залишилися розділеними на два табори в питанні ізраїльсько-палестинського конфлікту (хоча уже меншою мірою, ніж у попередні роки) і не змогли вплинути на перебіг голосування ООН у листопаді щодо підвищення статусу Палестини. Вони також намагалися дотримуватись єдиної позиції щодо Азербайджану та України і продовжували пошуки узгодженого підходу до Туреччини, тоді як переговори про вступ залишалися заблокованими.

Але загалом зовнішньополітична діяльність ЄС 2012 року була позитивною. Тепер залишається сподіватися, що цю тенденцію буде збережено. Це великою мірою залежить від того, чи зможе ЄС подолати економічну кризу (яка досі продовжує загострюватися в кількох країнах Євросоюзу), відновити розвиток економіки й вирішити проблему безробіття. Щодо цього європейські лідери мають рацію, коли зосереджуються на розв’язанні фінансової кризи в єврозоні.

Проте для здобуття успіху на глобальній політичній сцені у майбутньому, європейцям доведеться подолати свої внутрішні розбіжності і поліпшити зовнішньополітичну координацію. Зокрема, задля досягнення успіху потрібно буде перетворити Європейську службу зовнішніх дій (ЄСЗД) на ефективну дипломатичну організацію, що зможе перетворити величезні ресурси ЄС на реальну силу.

Найближчим часом список проблем лише поповнюватиметься. Вже існують ознаки того, що ключові стратегічні партнери починають ставитись до єврокризи як до нового нормального стану речей. Іншими словами, вони роблять плани на майбутнє, у якому європейська сила поступово знижується. Відсутність колективної стратегії оборони у Європі та зниження інвестицій у військовий потенціал також є серйозними перепонами для підтримання глобального впливу у якості чинника безпеки.

Тому для Європейської ради з міжнародних відносин є пріоритетним завдання встановлення відповідності між Європейською політикою безпеки та оборони та більш широкими зовнішньополітичними зусиллями. Це складне завдання, враховуючи теперішню структуру ЄС. Загроза виходу Великої Британії з ЄС анітрохи не покращує стан речей.

Сполучені Штати наразі більше зацікавлені Азією, і це посилює тиск на Європу в плані вирішення проблем у власному регіоні. Хоча зовнішня політика ЄС щодо Росії стала більш ефективною, напруженість лише зросла, і може продовжувати зростати надалі. Відсутність безпеки у африканському регіоні Сахель, що було достатнім приводом для хвилювань у 2012 році, в першому ж місяці 2013 року призвела до того, що одна з країн-членів ЄС була втягнута у війну в регіоні, розташованому не так далеко від Європи. Європейці, напевно, і через рік будуть заклопотані усуненням наслідків спроби ісламістських повстанських груп захопити Малі, в той час як довгострокові наслідки розвитку подій у Сахелі будуть відчутні ще протягом багатьох років.

Незважаючи на серйозність єврокризи, система зовнішньої політики ЄС продовжувала функціонувати і в 2012 році, показуючи помірно успішні результати. Проте помірної успішності навряд вистачить для вирішення проблем, з якими Європа може зіткнутися в цьому році. ЄС доведеться зробити більше — і робити це ліпше. Ми лише сподіваємося, що Європейський Союз впорається з цим завданням.

Проект Синдикат для «Дня»

Вайра ВІКЕ-ФРАЙБЕРГА, колишній президент Латвії
Антоніо ВІТОРІНО, колишній португальський комісар ЄС із питань юстиції та внутрішніх справ