Сутінки французької аристократії
На паризькій Площі Злагоди не з’явилося жодних возів для засуджених на страту, проте у Франції революція, можливо, вже розгорнулася повним ходом. Протягом останніх тижнів тривав суд над колишнім прем’єр-міністром Домініком де Вільпеном і було засуджено колишнього міністра оборони Шарля Паскуа. Тепер навіть колишній президент Жак Ширак зрозумів, що він не володіє імунітетом від судового переслідування. Невже французька «республіканська монархія», висловлюючись мовою Жана-Франсуа Ревеля, ось-ось буде повалена? Французька Революція насправді ніколи не припиняла привілеїв правлячих еліт Франції. Дійсно, впало декілька аристократичних голів, але благородство зрештою повернулося у Францію. Коли Республіка на благо змінила монархію в 1875 році, виборчі бюлетені замінили право по народженню, але нова правляча еліта вважала, що у неї були такі ж права і пільги, як у колишніх аристократів. Але поняття «республіканської монархії», яке головним чином зачіпало звичаї французьких президентів та їхнє оточення, насправді не закріпилося до П’ятої Республіки. Будучи обраним, французький президент і його двір отримують доступ до фінансових привілеїв, які не завжди є законними. Крім того, вони живуть під покривом таємниці: те, як вони користуються офіційними літаками, послугами державних службовців, яких вони наймають для особистого обслуговування, не говорячи вже про коханок, завжди в більшій або меншій мірі вважалося приватною територією. Журналісти уникали коментувати ці теми. Громадськість або не знала про такі безчинства, або вважала правлячу еліту корумпованою за визначенням.
Вершина аристократичної республіки була досягнута при соціалістичному президентові Франсуа Міттерані, який правив з 1981 по 1995 рр. Невідомий громадськості, урядовий реактивний літак переправляв його до Єгипту, щоб провести вихідні з коханкою і незаконною дочкою. Тільки еліта ЗМІ знала про це, і вони ніколи про це не згадували. Ширак, який став наступником Міттерана на посаді президента, був лише трохи обережнішим.
Все це змінилося. Протягом менше ніж одного тижня Паскуа був засуджений до трьох років позбавлення волі за незаконну торгівлю зброєю з Анголою. Вільпен, колишній прем’єр-міністр Ширака, чекає на вирок за обвинуваченням у тому, що він організував наклепницьку кампанію проти свого конкурента на посаду президента Ніколя Саркозі. Обвинувачення проти Ширака примітно самою скромністю його передбачуваного злочину: він підозрюється в тому, що просив міських бюрократів працювати на його політичну партію і провести його виборчі кампанії, коли він був мером Парижа. Ще менш серйозним було те, що міністр культури Саркозі Фредерік Міттеран, племінник колишнього президента, зазнав суворої критики з боку ЗМІ за те, що він підтримав Романа Поланські проти спроб Сполучених Штатів екстрадиціювати його, щоб він поніс покарання за зѓвалтування малолітньої тридцять років тому. Виявляється, цей Міттеран поділяє з Поланські смак до підлітків (у випадку з Міттераном тієї ж статі). Таким чином, свого роду демократична революція у Франції, можливо, вже розгортається повним ходом. Прихильники старого режиму називають її «популістською» революцією. Але це революція, яка виникла в судах, а не на вулицях. Французькі судді стали більш незалежними, ніж вони були, зважаючи на традиції. Підбадьорені італійськими магістратами, які проводили розслідування щодо авторитетів мафії, і тими іспанськими суддями, які виступають у ролі суспільних спокусників, деякі французькі судді рішуче настроєні демократизувати Французьку Республіку і знищити корупцію. Інтернет — це конструктивний важіль у цьому процесі. Зараз коханка й дочка президента Міттерана не змогли б мати вигоду зі скромності ЗМІ: жодні державні таємниці та аристократичні надлишки не можуть сховатися від сучасних блогерів. Невже приватне життя французької еліти тепер також буде виставлене напоказ? Це право на приватне життя, включаючи позашлюбні зв’язки, завжди було священною коровою французької політики. Журналісти, які знали про другу дружину Міттерана, стверджували, що це було його особистою справою. І так воно й було б, якби він не використав державні кошти для того, щоб забезпечити своїй іншій сім’ї житло, шоферів і реактивні літаки для єгипетських вихідних.
У цей час багато французьких журналістів все ще чинять опір спокусі розкрити приватне життя політичної еліти. Але це програна битва: блогери не поділяють журналістську етику. Саркозі розуміє нові правила гри. Як тільки стало відомо, що він був у близьких стосунках із колишньою манекенницею, він вирішив одружитися на ній, оминувши подальшу зніяковілість. Але аристократичні звички так легко не вмирають, навіть у надзвичайно відкритому режимі Саркозі. Сина Саркозі Жана в його ніжному віці — в 22 роки — вже обрали до головного кабінету місцевого органу влади. Будучи таким же амбіційним, як і його батько, Жан Саркозі нещодавно спробував отримати посаду голови великого акціонерного товариства. Блогери, за якими пішли традиційні журналісти, здійняли великий галас проти такого відкритого кумівства. Молодий Саркозі зняв свою кандидатуру. Франція, здається, поки що не поділяє справжню демократичну культуру, таку як, скажімо, в Скандинавії. Французькі міністри поки що не їздять на роботу на автобусах або метро. Французькі міністерства все ще займають колишні палаци Короля і його оточення XVIII століття. Поки правляча еліта працює в цьому блиску, не можна чекати, що її представники коли-небудь будуть поводитись, як прості смертні. Як заявив Королю-Сонцю Боссюет, сповідник Людовіка XIV: «Ви помрете, але Ви безсмертні». Французькі президенти та їхнє оточення все ще гріються в цій декадентській аурі. Але подібно французькій зарозумілості в міжнародних відносинах, кінець цієї ери може бути вже близько.
Гай СОРМАН — французький філософ і економіст, автор книги «Економіка не бреше».
