Сутичка чекістів

Політична невизначеність у Росії у зв’язку з виборами президента в березні майбутнього року вже починає нервувати владні кола в Москві. Хоч Володимир Путін і погодився очолити передвиборний список партії «Єдина Росія» на виборах у Державну Думу, заспокоєння в політичне й бізнес- співтовариство це не принесло. Ніякого прояснення не настало, навпаки, синій туман тільки посилився. Зовнішнім виявом нервозності стало посилення скандалу, в який залучені найважливіші спецслужби від ФСБ до Федеральної служби контролю за обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (ФСКН). Бризантність конфронтації виявилася такою сильною, що торкнулася Федеральної митної служби (ФМС), Генеральної прокуратури й дійшла до МВС, що трималося на деякій відстані. Річ навіть не в тім, що відсторонюються й заарештовуються генерали й чиновники високого рангу, а в абсолютно незвичайному для Росії виходу скандалу на сторінки газет і екрани телебачення. І не тому, що про це пишуть журналісти, а що з ініціативи керівників організацій, чия діяльність традиційно проходила в тіні, за щільно зачиненими дверима високих кабінетів.

МЕМОРАНДУМ ЧЕРКЕСОВА

Як писав лондонський The Economist, «За два терміни перебування Путіна на посаді президента група співробітників ФСБ консолідувала власну політичну владу, попутно побудувавши «корпоративну державу» нового типу. Люди, пов’язані із ФСБ та її «братськими» організаціями, контролюють Кремль, уряд, ЗМІ, і низку важливих секторів економіки — а також армію та інші силові структури». Структура російських спецслужб, що здавалася монолітною, насправді роздиралася найсильнішими усобицями, які доводилося гасити самому президенту, рознімаючи не в міру забіякуватих підлеглих і соратників. Поки основний фронт боротьби проходив між чекістами з президентського оточення й ліберальним крилом уряду, до якого відносили міністра фінансів Олексія Кудріна й колишнього міністра економічного розвитку Германа Грефа, протистояння спецслужб не перевершувало допустимого рівня і його вдавалося зберігати у відносній таємниці. Суспільство дізнавалося про результати боїв за указами, за кадровими призначеннями й переміщеннями.

Жорстке протистояння почалося ще в 2000 році зі справи про контрабанду меблів фірмою «Три кити». Потім розкрилася контрабанда китайським ширпотребом, що направлявся на адресу складів на Луб’янці. Скандал розрісся до таких розмірів, що бризки від нього проникли в пресу. ФСБ та генпрокуратура відреагували відповідно. Особливо завзятих слідчих відсторонили, а вже дуже наполегливих заарештували, хоч потім у суді справа проти них розвалилася. Так би й продовжувався цей млявий процес, але до нього президент підключив свого давнього знайомого з Ленінградського КДБ Віктора Черкесова. Спеціально для нього була створена ще одна спецслужба — ФСКН із досить великими повноваженнями, аж до ведення слідства й можливості прослуховування телефонних розмов. Новий начальник ФСКН відомий тим, що наприкінці 80-х років минулого століття затіяв політичний процес за 70-ю статтею проти Юрія Рибакова та Валерії Новодворської, які створили тоді «Демократичний союз», що почався вельми незвичайно. У газеті «Комсомольская правда» він вже на посаді головного борця з наркомафією публікує статтю про «чекізм». Безсумнівно, цей досвід пригодився йому, коли боротьбу за звільнення своїх арештованих підлеглих він почав на сторінках газети «Коммерсант». У статті «Не можна допустити, щоб воїни перетворилися в торговців» він попереджає президента про небезпеку, яку несе в собі конфронтація спецслужб. Не називаючи ФСБ та обмежуючись туманними натяками, Віктор Черкесов, проте дає зрозуміти, що ситуація виходить із-під контролю й необхідне оперативне втручання президента. Такий самий тон статті давно пов’язаного зі спецслужбами Олександра Хінштейна в газеті «Московский комсомолец».

Зрозуміло, що зіткнення спецслужб є тільки відображенням найжорстокішої сутички різних кремлівських угруповань між собою напередодні істотної рокіровки влади після відходу Путіна з посади президента. До однієї відноситься група Ігоря Сечіна — Миколи Патрушева. Перший є заступником голови адміністрації президента Росії, а другий — очолює ФСБ. До них примикає голова Слідчого комітету Олександр Бастрикін Їм протистоять голова ФСКН Віктор Черкесов, голова Федеральної служби охорони (ФСО) Євгенія Мурова й керівника служби безпеки президента Віктор Золотов. Протистояння угруповань отримало продовження в МВС, поміж начальником Департаменту економічної безпеки Сергієм Мещеряковим (який вважався ставлеником Сечіна) і заступником міністра Новіковим (який вважався ставлеником Золотова). Подробиці цієї бійки залишилися невідомими, але, з чуток, арештована помічниця Мещерякова дала під «психотропкою» докладні свідчення про розцінки послуг департаменту. За підсумками бійки обидва фігуранти були звільнені й отримали інші посади — почесні, але маловпливові.

На цьому етапі верх взяла група Сечіна — Патрушева, проте ставити крапку ще рано. Таке незвичайне за формою звернення Черкесова до президента через газету «Комерсант» багато оглядачів пов’язують із прогресуючою віддаленістю голови ФСКН від президента. Однак Віктор Черкесов — досить досвідчений у таких іграх чиновник, щоб піти на такий зухвалий крок без досить надійного прикриття. Значить, війна просто вступила в іншу фазу й до її переможного закінчення ще дуже далеко.

ДИЛЕМА ПУТІНА

Донедавна боротьба силовиків один з одним підтримувалася й заохочувалася президентом Путіним. При цьому він завжди ставав на бік слабкіших. Така політика дозволяла зберегти рівновагу в такому динамічному середовищі й завжди бути досить інформованим про справи інших. Проблема в тому, що в такому гаремі дуже сильно ревнують до «улюбленої дружини», тобто до тих, хто частіше буває на доповідях у самого. Цілком можливо, що Віктор Черкесов у запалі розслідувань із меблевої справи та щодо китайського ширпотребу перейшов дозволені рамки й став почувати себе саме «улюбленою дружиною». Нанесені ним удари по керівних кадрах ФСБ і генпрокуратури не на жарт розтривожили бджолиний вулик і на кривдника обрушилися всією силою. Потрібно врахувати, що нарівні з названими угрупованнями є й інші, які в даний момент не займають активної позиції у протистоянні, але уважно спостерігають за тим, що відбувається. Насамперед — це віце-прем’єри Сергій Іванов і Дмитро Медведєв, а також давній знайомий Путіна з чекістської молодості, голова корпорації «Рособоронекспорт», що надзвичайно розрослася, Сергій Чемезов, який швидко набирає апаратної ваги. Порушення рівноваги між двома конфліктуючими угрупованнями неминуче буде використане іншими на свою користь.

Сутичка чекістів та її вихід за межі дозволеного дає підстави припустити, що сталося деяке звуження можливостей президента. По-перше, конфлікт відображає невизначеність у російських верхах, а мовчання президента щодо його уявлення про своє політичне майбутнє в багато разів її посилює. Незважаючи на пропагандистське навіювання населенню, що Путін знайшов своє місце в строю, багато хто в Москві в цьому абсолютно не впевнений. Саме тому йде жорстка боротьба за сфери впливу, за місце під сонцем після Путіна. Адже невідомо, чи знайде президент чесну й порядну людину, з якою він зможе працювати. А обранець не виправдає надій. Як це трапилося з самим Путіним у його перший термін? Ставки в цій партії дуже високі. Переможений не зможе навіть плакати.

По-друге, дії ФСБ усе більше свідчать про втрату кваліфікації. Це проявляється в деякій, можна навіть сказати, топорності при проведенні операцій. Навіть басманне московське правосуддя вимушене було кілька разів відмовляти ФСБ у санкції на арешт генерала Бульбова та його товаришів. Відповідно, це було використане Віктором Черкесовим та його заступниками, які запропонували взяти генерала на поруки і представили суду низку істотних процесуальних порушень. Іншими словами, арешти були погано підготовлені, що свідчить про відсутність у ФСБ ретельно проведеної роботи з розслідування. Рішення про арешти було не планомірно підготовлене, а рефлекторне, ніби у відповідь. Це свідчить про невпевненість групи Сечіна — Патрушева у своїх позиціях.

По-третє. Президент поставлений у складне становище бінарного вибору «або—або». Він повинен ухвалити рішення на користь одного угруповання в збиток не тільки протиборствуючому, але, можливо, й іншим. Зі всіма випливаючими з цього наслідками. Треба врахувати, що кожне з угруповань складається з близьких йому людей, з якими він працював у минулому і яких він наблизив як свою опору в майбутньому. Вибір на користь тих або інших покаже, що гарантій безпеки немає ні в кого, а це, як ніщо інше, спроможне розмити основу конструкції, насилу вистроєної Путіним.

У-четвертих. Невпевненість у Путіні, як у наріжному камені вибудованої піраміди, загрожує кардинально ослабити систему розставлення своїх людей на важливих посадах у системі державного управління та у великих корпораціях. Відсутність відчуття міцності становища при «батьку рідному» примусить багатьох шукати інші точки опори та інших людей, з якими можна буде йти в «розвідку». Практика демонструє, що такою може виявитися та сама чесна й порядна людина, яка, наприклад, стала з подачі Путіна президентом країни. Вибравши будь-кого зараз із конфліктуючих силовиків, ВВП не тільки відштовхне протилежну сторону, а й звільнить її від будь-якої моральної відповідальності, якщо про таку категорію взагалі можна говорити в такому середовищі.

За цих умов вірний своїй тактиці затягування розв’язання проблеми максимально довго Путін старається поки що залишатися над сутичкою. Але час працює проти нього й простір для маневру з кожним днем зменшується, як шагренева шкіра.