У центрі — Iран

Міжнародні перемовини щодо іранської ядерної програми ведуться в тій чи іншій формі вже понад 10 років. Тому не дивно, що термін підписання остаточної угоди в черговий раз відкладено. Тепер Іран і його партнери по діалогу — п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН плюс Німеччина (група 5+1) — мають дійти згоди до кінця червня.

Такий розвиток подій викликає розчарування; легко було б зробити висновок, що процес видається приреченим на провал. Але привід для надії є. У цьому раунді перемовин два головних гравці — Іран і Сполучені Штати — демонструють бажання, можна сказати, відчайдушне, довести діалог до успішного завершення.

І президент Ірану Хасан Роухані, і президент США Барак Обама виграли б від такої операції. Санкції, запроваджені проти Ірану, стають важким тягарем для економіки країни; окрім того, врегулювання цієї суперечки є попередньою умовою будь-яких спроб двох країн розпочати співпрацю як щодо мирного врегулювання в Сирії, так і щодо загроз, які створює Ісламська держава.

В Ірані щойно завершилася внутрішньополітична боротьба, що тривала три роки. Мулли і військові, що дотримуються жорсткої лінії і переконані в тому, що Іран повинен виробляти ядерну зброю, вступили в протистояння з основною частиною бізнес-спільноти і муллами-реформаторами на чолі з Роухані та колишнім президентом Мохаммадом Хатінамі, які переконані у протилежному. Результат був не зрозумілий, поки верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменєї не видав ще раз фатву, що забороняє ядерну зброю.

Є й інша, фундаментальніша, причина для надії. На Близькому Сході триває тектонічне зрушення — пробудження шиїтів. Ця глибока, широка і латентна трансформація, так само, як і повільний, але правильний рух плит земної кори, проявляється у вигляді локальних, руйнівних вивержень.

Вже більш як тисячу років ісламський світ розколотий через конфлікт сунітів і шиїтів. Перед вторгненням коаліції на чолі зі США до Іраку, Іран, поряд з алавітським режимом Сирії, був єдиною країною, в якій шиїти контролювали державу. Близько 70% арабів у світі є сунітами, а шиїти становлять меншість у всіх арабських країнах — за винятком Іраку і Бахрейну. Падіння Саддама дало змогу шиїтській більшості Іраку прийти до влади за допомогою виборів. Але це також спровокувало громадянську війну і хаос у регіоні, зокрема нинішні протести шиїтів у Бахрейні.

У Сирії ситуація практично дзеркальна. Ця країна є мозаїкою з друзів, курдів, християн, нечисленних євреїв, численних шиїтів, а також сунітскої більшості. Як і Саддам, президент Башар аль-Асад очолює світський режим, що спирається на безжальні репресії. Рішучість Заходу усунути Асада в ім’я прав людини і демократії сунітська більшість сприйняла як шанс повалити свого гнобителя.

На жаль, помірковані сирійські суніти зазнали атаки одразу з двох сторін: з боку уряду Асада і з боку екстремістських прибічників ваххабізму, найфанатичнішого руху в ісламі. У результаті виникла Ісламська держава, що несе загрозу знищення сирійських меншин, зокрема християн і алавітів.

Тектонічні зміни в цих двох сусідніх країнах змінили регіональну геополітику. Разом з Іраном Росія, що намагається підірвати американський і британський вплив на Близькому Сході, підтримує пробудження шиїтів, тоді як сунітська Туреччина, сильна військова держава регіону і член НАТО, не надто приховує своїх симпатій до Ісламської держави. Нещодавно, наприклад, турецький уряд не дозволив курдам, що мешкають у країні, підтримати своїх братів в Іраку і Сирії, яких Ісламська держава мала намір знищити.

Брутальний режим Асада і Іран стали ключовими гравцями в боротьбі проти Ісламської держави, а отже, надзвичайно важливо розблоковувати ядерні перемовини між групою 5+1 і Іраном. Розморозивши регіональний статус-кво, фінальна угода може призвести до зміни альянсів, що склалися, до того ж із далекосяжними наслідками. Cправді, напевно, найпереконливішим аргументом, що дає надію на швидкий рух перемовників до згоди, є страх їхніх урядів перед можливими альтернативами.

Проект Синдикат для «Дня»