Убити корупцію!
Корупція призводить до падіння рівня життя людей не лише в бідних країнах, але й в усьому світі. Навіть Американське федеральне агентство з надзвичайних ситуацій, відповідальне за надання допомоги при стихійних лихах та техногенних катастрофах, швидше опинилося в руках інертних політичних діячів, ніж професіоналів. Коли ураган Катріна обрушився на Східне узбережжя США, їхня некомпетентність повністю підтвердилася.
Усім суспільствам потрібні ефективно діючі уряди, здатні створювати життєздатні й такі, що не вимагають заміни, соціальні служби та інфраструктури. Для цього урядам даються унікальні повноваження, особливо повноваження поліцейського та судового контролю. Але такі повноваження можуть легко призвести до зловживання владою. Як тоді забезпечити, щоб уряди були і сильними, і твердо дотримувалися законів?
Найкраща відповідь, як у теорії, так і на практиці, — у знаходженні шляхів підзвітності урядів людям, яким вони служать. Очевидно, що одним із таких способів є вибори, хоч саме по собі фінансування виборчої кампанії може бути джерелом корупції. У всьому світі політики прагнуть мати на руках готівку для перемоги у виборах, і ці гроші часто використовуються для купівлі голосів найбідніших людей.
Прості та ясні правила і процедури виборчої кампанії можуть допомогти забезпечити її прозорість, але підзвітність широким верствам суспільства повинна мати місце і в період між виборами. Приватні газети, незалежне радіо та телеканали, профспілки, церква, громадські організації та інші групи громадянського суспільства забезпечують захист від деспотизму.
У найбідніших країнах, де рівень неписьменності високий, практично відсутній контроль урядів з боку суспільства, оскільки доведені до відчаю люди є предметом урядових маніпуляцій, а незалежний контроль з боку засобів масової інформації та професійних організацій відсутній. Такі уряди, як правило, є найдеспотичнішими та найкорумпованішими. Не тому, що бідні люди не хочуть мати хороший уряд — навпаки, все їхнє життя залежить від нього, а тому що відсутня можливість примусити уряд діяти тільки в рамках закону.
Результатом є пастка: бідність спричиняє погане правління, а погане правління викликає бідність, в обох випадках рух іде по низхідній спіралі. Це може призвести до того, що уряд внаслідок відсутності комп’ютерів, телефонів, інформаційних систем та підготовлених державних службовців не може функціонувати чесно, навіть якщо й хотів би. Кінцевим результатом може бути падіння до анархії, як це сталося в Ліберії, Сьєрра-Леоне та Сомалі.
Оцінка якості управління у понад 150 країнах дається «Трансперенсі Інтернешнл», міжнародною організацією, яка займається підтримкою громадянського суспільства в його боротьбі з урядовою корупцією. «Трансперенсі Інтернешнл» готує щорічний рейтинг «корумпованості» країн, який базується на оцінці рівня корупції громадською думкою.
Згідно з рейтингом 2005 року, Ісландія є найменш корумпованою країною, услід ідуть Скандинавські країни, Нова Зеландія та Сингапур. США знаходяться на сімнадцятому місці, що не робить честі світовому лідеру. В цілому, чим бідніша країна, тим нижчий її рейтинг: останні місця посідають Чад та Бангладеш.
Невеликий статистичний аналіз вказує на наступні важливі закономірності. По-перше, африканські країни, розташовані в пустелі Сахара, менш корумповані, ніж країни з таким самим рівнем доходів, які знаходяться в інших частинах світу. Наприклад, Буркіна-Фасо, Гана, Малі та Руанда мають більш високий рейтинг, ніж Бангладеш, Індонезія, Пакистан та В’єтнам. Водночас економіка азіатських країн останнім часом стрімко розвивається. Отже, корупція не є єдиним чинником, що відкидає Африку назад. Там істотними також є такі проблеми, як наркотики, малярія, СНІД та відсутність інфраструктури.
Більш низький рівень корупції досягається в тих бідних країнах, де дотримуються громадянських прав. Коли існує свобода зібрань, слова та друку, суспільство виграє не лише в результаті розширення спектру ідей, що обговорюються, але й завдяки постійному контролю над корупцією. Не дивно, що корумповані режими регулярно чинять тиск на пресу, профспілки та громадські організації. У менш корумпованих країнах Африки, таких, як Гана, ступінь захисту громадянських свобод набагато вищий, ніж у більш корумпованих країнах, таких, як Чад та Ефіопія, які є водночас і біднішими.
Крім того, ці дані показують, що найвища корупція існує в країнах, де добувають нафту і газ. У цілому природні ресурси, такі, як нафта, газ, алмази та інші дорогоцінні мінерали, породжують корупцію, оскільки уряди можуть жити за рахунок експортних прибутків і не потребують пошуків компромісу з суспільством. Тому природні ресурси є не лише об’єктом корупції, але й засобом утримання влади. Багато іноземних компаній, які націлені на отримання доходів, підтримують корумповані режими, даючи хабарі та підтримуючи їх політично.
Напрями дій очевидні. Політичний деспотизм та корупція можуть бути взяті під контроль шляхом зміцнення громадянського суспільства — через легалізацію прав та довготривалий економічний розвиток — і шляхом створення чітких правових норм, які забезпечують підзвітність. Тому ми повинні бути безкомпромісними у нашій боротьбі за громадянські свободи.
Багаті країни повинні надавати велику економічну підтримку бідним регіонам, таким, як африканська Сахара, щоб вивести їх із бідності. Звичайно, допомога повинна бути спрямована на конкретні потреби, наприклад стримування малярії, виробництво продуктів, захист питної води та поліпшення санітарних умов, щоб можна було оцінювати кінцевий результат і протистояти корупції. Підвищуючи рівень життя, ми могли б надати можливість як громадянському суспільству, так і бідним урядам захистити верховенство закону.
Джеффрі САКС — професор економіки та директор інституту Землі при Колумбійському університеті
