Україна за бортом!

Голова Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж 23 червня цього року на прес-конференції, присвяченій боротьбі з піратством, заявив: «Потрібна ефективна комплексна програма дій на міжнародному рівні» й потрібне об’єднання зусиль, насамперед країн ЄС, НАТО, СНД, а також морських країн — Індії, Китаю, Бразилії й інших.

У зв’язку з почастішанням випадків піратських захоплень мирних суден Президент України Віктор Ющенко 8 травня звернувся до міжнародних організацій з приводу посилення безпеки судноплавства. Своє звернення глава держави надіслав ООН, ЄС і НАТО.

За словами В. Ющенка, зараз на порядку денному невідкладно постало питання про створення міжнародним співтовариством коридорів безпеки для захисту від піратів, відкриття додаткових регіональних координаційних центрів безпеки мореплавання, право військових кораблів іноземних держав переслідувати морських піратів у територіальних водах, озброєну охорону торгових суден у разі проходження загальновизнаних небезпечних морських маршрутів, пасивні (нелетальні) системи оборони цивільних суден. Україна готова активно брати участь у цих процесах, зокрема, приєднатися до військово-морської операції ЄС у боротьбі з піратством «Аталанта» шляхом її розвідувального, логістичного або транспортного забезпечення, залучення сил спеціального призначення як груп захисту цивільних суден.

Подібна заява МЗС України пролунала на початку грудня 2008 року.

У зв’язку з тим, що Україна декларує своє бажання взяти участь у боротьбі з піратством з 2008 р., виникають питання, наскільки реальне це бажання, оскільки між заявами й реаліями лежить прірва, і як інформуються громадяни України про ті заходи, яких вживає міжнародне співтовариство для забезпечення безпеки мореплавства. Яку участь у них бере Україна, хоча б у обговоренні? Які пропозиції висуває ЄС і наскільки вони збігаються з пропозиціями європейської держави — України, чи вона має свою власну, конструктивнішу точку зору?

Щоб знайти відповіді на ці й інші питання, звернімося до матеріалів 56-ї Асамблеї ЗЄС (АЗЄС), яка відбулася 2 — 4 червня цього року в Парижі, й безпосередньо — до документа А/2037 — «Роль ЄС у боротьбі з піратством», який складається з пояснювальної записки та рекомендацій 8402.

На АЗЄС представники України не були присутні, хоча з 2003 р. вона має право делігувати двох парламентаріїв без запрошення. Розпорядженням голови Верховної Ради (ВР) від 28 серпня 2006 р. № 629 затверджено склад постійної делегації ВР у АЗЄС. Головою делегації обрано заступника голови Комітету в закордонних справах А. Шкіля (фракція БЮТ).1

Наразі основні зони, які зачіпає морське піратство, — це: Карибське море, Малаккська протока, Червоне море, Гвінейська затока, Аденська затока й води вздовж узбережжя Сомалі. Найбільш небезпечний район для плавання суден — це Аденська затока й води вздовж узбережжя Сомалі.

Аденська затока — ключовий маршрут транспортування вантажів між Європою та Азією. Води, прилеглі до маршруту, мають площу близько двох мільйонів квадратних кілометрів. За рік цим маршрутом проходить близько 16 000 суден.

Напади на судна у водах біля узбережжя Сомалі стали звичайним джерелом прибутку для його жителів. Із 1991 р. у Сомалі йде боротьба за владу. Уряд не контролює ситуації в країні. Міжнародна гуманітарна допомога Сомалі грабується й розкрадається.

Реанімація державних структур Сомалі за допомогою світової спільноти — єдиний шлях для цілковитої ліквідації піратства в цьому регіоні. А поки треба вживати превентивних заходів боротьби, й насамперед — на морі.

Ким комплектуються піратські команди? Це здебільшого безробітні молоді рибалки, котрі позбавилися своїх плавзасобів.

Чому їх не можна просто знищувати при виявленні в морі та наявності зброї на борту? Однією з причин неможливості реалізації «спрощеного методу» боротьби з піратством є те, що вони пояснюють своє перебування в морі (викинувши зброю за борт) «легендами» прикриття: охороною морської виняткової економічної зони, кордон якої віддалений від берега на 370 км, береговою охороною, захистом і контролем територіальних вод, контролем екології (захист вод економічної зони від забруднення іноземними суднами). Тож розібратися, хто вони, — пірати чи представники структур державної влади, що існує на папері й яка не в змозі їх пристойно вдягнути й нагодувати, вельми проблематично. Дуже важливу роль у протидії піратам відіграє відсутність у більшості країн світу законодавчої основи для боротьби з піратством, зокрема, й в Україні.

Тактика піратів проста й розвивається з роками. У 80-х роках сомалійські рибалки відбирали рибу у своїй економічній зоні в рибалок іноземних траулерів і сейнерів, що ловили рибу без дозволу. Без легкого стрілецького озброєння це зробити було б важко.

Пірати використовують невеликі швидкохідні катери. Їхні дальність ходу й мореплавство малі, тому, щоб доставити їх до місця захоплення судна, використовують плавучі піратські бази, переобладнані із захоплених траулерів або інших суден. Ці бази обладнані найсучаснішими засобами зв’язку й навігації, що дозволяють зв’язатися з будь-яким портом світу та з високою точністю визначити місцеположення своє й судна «жертви».

Озброєння: AK-47, гранатомети РПГ-7 (усе російсько-радянського виробництва). У перспективі можлива поява на озброєнні ПЗРК (переносні зенітно-ракетні комплекси) для знищення вертольотів і літаків.

Нападу зазнають насамперед судна зі швидкістю менш як 15 вузлів і висотою борта до 5 метрів, з невеликими командами й погано налагодженою вахтовою службою. Усе, що швидше, вище, більше й з хорошою організацією вахтової служби, має всі шанси уникнути «знайомства» з піратами.

Сомалійські пірати діють здебільшого під централізованим управлінням. На березі розміщені «фірми» піратських бандформувань. Пірати («інвестори»), що розбагатіли, укладають контракт з найманцями й самі в море не ходять. Вартість контракту від 5000 до 10000 доларів. «Інвестори» закуповують озброєння, катери, зв’язкове й навігаційне обладнання, ведуть бухгалтерію. Викуп ділиться згідно з встановленими правилами: приблизно 30% отримує інвестор, 50% — піратам і 5% — сім’ям загиблих або захоплених. Бракуючі відсотки — швидше за все, — це «податки» влади.

Наскільки давно ведеться боротьба з піратами в Аденській затоці й Індійському океані?

Із 7 жовтня 2002 р. за ініціативою США розгорнуто корабельну Цільову групу TF 150. У цій групі беруть участь ВМС Франції, Іспанії, Німеччини, Великої Британії й інших держав.

Із січня 2009 р. США додатково формують військово-морську Цільову групу TF 151 з базуванням у Бахрейні.

Франція ще раніше розпочала боротьбу з піратством. Із грудня 2001 р. підписуються протоколи співпраці між флотом Франції та судновласниками. Протокол передбачає конкретні заходи для безпеки проходження судном небезпечної зони.

ООН, звісно, також не стоїть осторонь проблем боротьби з піратством. У 2005 і в 2008 рр. ухвалено рішення 1816, 1838, 1844. Це рішення про конвоювання суден кораблями ВМС, встановлення коридору безпеки, організацію патрулювання й переслідування піратів у межах територіальних вод Сомалі. Резолюції 1851 дають можливість здійснювати наземні операції з метою знищення баз піратів. Велику роль у боротьбі з піратством відіграє міжнародна Морська організація (IMO) як спеціалізований орган ООН.

НАТО підтримало рішення ООН 1814, 1816 і 1838. Воно погодилося брати участь в ескорті суден і координувати свої дії з ЄС.

Із ініціативи ООН 14 січня 2009 р. була організована зустріч Контактної групи з координації 24-х держав у боротьбі з піратством. Україна участі в цій зустрічі не брала.

Із ініціативи Франції та Іспанії й у згоді з владою в Джибуті 19 вересня 2008 р. ЄС ініціював створення Координаційного центру (EUNAVCO) в Брюсселі з метою координування ресурсів, виділених державами — учасницями ескортів.

10 листопада 2008 р., з ухваленням документа 2008/851/CFSP, EUNAVCO було реорганізоване в EUNAVFOR (ВМС під командуванням ЄС) для проведення операції «Аталанта» терміном на один рік з можливістю продовження.

Тож світова спільнота у боротьбі з піратством діє активно й давно. Україна ж у цих заходах участі не бере.

Китай, Росія, Індія, Японія, Пакистан, Малайзія, Туреччина й інші держави на основі рішень ООН також сприяють протипіратству в Аденській затоці. Деякі з цих країн, як то Пакистан, Японія й Туреччина, приєдналися до Цільової групи 151. Інші — Росія, Китай та Індія, залишилися незалежними й у той же час координують свої дії з європейцями й Цільовими групами.

Пораховано, що для повного перекриття Аденської затоки, щоб «муха не пролетіла», треба мати 45 носіїв вертольотів і вісім морських патрульних літаків. Вертольоти визнані найефективнішим засобом для боротьби з піратами.

Дуже серйозними є проблеми юридичного забезпечення боротьби з піратами.

Держави, що бажають брати участь у боротьбі проти піратства, мають:

Параліч ВР і бездіяльність уряду не дозволяють Україні розробити й ухвалити законодавчу основу для боротьби з піратством.

Сьогодні лише Німеччина, Фінляндія, Нідерланди й Швеція в боротьбі проти піратства здатні здійснювати юрисдикцію на основі національного законодавства.

На 56-й АЗЄС 4 червня 2009 були ухвалені рекомендації й зауваження № 8402, які фактично, в частині щодо держав ЄС, обов’язкові для виконання.

Наведемо деякі з них:

Зауваження:

У жовтні цього року в Греції планується семінар ЄС/ЗЄС, на якому обговорюватимуться питання безпеки мореплавства та нові пропозиції щодо її підвищення.

Щодо пропозицій України, що бажано мати «ефективну комплексну програму дій на міжнародному рівні й об’єднання зусиль, насамперед країн ЄС, НАТО, СНД, а також морських країн — Індії, Китаю...», як це, так і інше вже давно реалізоване без участі України. Справа за малим — для підвищення ефективності боротьби з піратами ЄС чекає від третіх країн додаткових ресурсів і коштів. Слово за Україною.

Україна — п’ятий у світі постачальник моряків для торгового флоту. Зараз на торгових суднах різних держав працюють 65— 70 тисяч наших громадян, з них на кораблях під українським прапором — близько 5 тисяч.

Постає питання:

1. Чому Україна, будучи офіційно станом на 6 травня ц. р. партнером ЗЄС2, не була присутня на 56-й АЗЄС і не брала участі в обговоренні проблем боротьби з піратством спільно з ЄС?

2. Чому Україна в особі начальника Генштабу України С. Кириченка заявляє про готовність України виділити кораблі для боротьби з піратами під егідою НАТО,3 а не ЄС, тим самим як європейська країна, по суті, ігноруючи його та його ініціативу?

3. Чому зроблені напередодні АЗЄС 2 — 4 червня ц. р. і після неї офіційні заяви вищих посадових осіб України з пропозиціями щодо боротьби з піратством свідчать про те, що Україна з невідомої причини абсолютно дезорієнтована в обстановці щодо боротьби з піратством, оскільки ЄС, ООН, НАТО й інші держави вже протягом декількох років реалізують «пропозиції» України, а Україна, декларуючи готовність до боротьби проти піратства, залишається за бортом?

4. Наскільки реально керівництво України зацікавлене в захисті українських громадян, змушених плавати під іноземними прапорами, чи поки піратам платять викупи власники іноземних суднових компаній внаслідок фактичної «ліквідації» українського торгового флоту, вони Україні не потрібні?

5. Чому українські ЗМІ не інформують українських громадян, і передусім — моряків торгового флоту та членів їхніх сімей, про обстановку в районі Сомалі, Аденської затоки й заходах ЄС, світової спільноти щодо боротьби з піратством?

Питань до керівництва України дуже багато, а відповідей немає. Чи є, але у вигляді «блискучих круглих більярдних куль» — без сенсу, але блискучих. А йдеться про долю 65—70 тис. громадян і стількох же членів їхніх сімей. Про імідж України ми навіть не згадуємо.

1 http://birdliffe.ru/index.php-quest-id-eq-111

2 http://www.assembly-weu.org/en/presentation/doc/WEU_Members_Mai2009_%20EN.pdf

3 http://lifecity.com.ua/?l=news&mod=view&id=5976