Ульрих ШАДЕ: «Ми прагнемо повернути безіменним жертвам їхні імена»
Голова ГО «Місце пам’яті жертв війни і насильницького режиму. Цвинтарі Брауншвейга» — про те, чому простим мешканцям німецького містечка важливо поіменно встановити всіх жертв нацизму; як було створено «Книгу Мертвих» та на чому будується довіра між народами.
У невеличкому німецькому містечку Брауншвейг за часів нацистської Німеччини був табір примусової праці й концтабір, куди на роботу вивозили зокрема й українців. Із 4800 загиблих тут, як припускають, близько тисячі українців. Фактично відразу після завершення Другої світової в Брауншвейгу з’явилося кілька пам’ятників на вшанування жертв нацизму. Один із меморіальних знаків — встановлений радянською владою. Але про відтворення імен цих людей не йшлося — мабуть, це й є річ найбільш характерна. Країні-переможниці було не до того...
Громадська організація «Місце пам’яті жертв війни та насильницького режиму. Цвинтарі Брауншвейга» з’явилася на початку 2000-х. Її очолив місцевий шкільний вчитель історії Ульрих Шаде. Роки скрупульозної роботи кількох десятків людей завершилися виданням тритомної «Книги Мертвих», у якій відтворено імена невинних жертв, чиї останки залишилися лежати в Брауншвейгу.
До вересня цього року українські історики планують перекласти книжку українською мовою. Паралельно створюватиметься база даних, яку буде розповсюджено по архівах, у мережі Червоного Хреста, а також яка максимально поширюватиметься серед населення. Як розповів під час представлення «Книги Мертвих» у Києві експерт із доступу до архівів Центру досліджень визвольного руху (Львів) Ігор Кулик, планується також знайти родичів людей, імена яких є в книзі, та забезпечити їх візит до Брауншвейга.
Напередодні чергової річниці завершення Другої світової війни голова ГО «Місце пам’яті жертв війни та насильницького режиму. Цвинтарі Брауншвейга» пан Ульрих Шаде відвідав Україну. «День» мав нагоду поспілкуватися з паном Шаде. Розмову почали з того, що, на наш погляд, вражає в історії зі створення «Книги Мертвих» найбільше. По-перше, організацію, яку очолює пан Шаде, було створено з ініціативи не владних структур чи муніципалітету, а саме — громадян, яким було важливо відтворити пам’ять про жертв нацизму — поіменно! Це — культура пам’яті, якої в нас поки що бракує. По-друге, гідним подиву є те, що організацію «Місце пам’яті жертв війни та насильницького режиму. Цвинтарі Брауншвейга» було створено на початку 2000-х років. А це, вочевидь, має означати, що, попри той великий та складний шлях денацифікації, який пройшла Німеччина, ця країна досі переживає ХХ століття.
— Говорити про фашизм як про найбільш негативну й трагічну сторінку німецької історії — цьому ніколи не може бути кінця, — коментує ці зауваження Ульрих ШАДЕ. — Це завжди актуальна тема — як для сьогодення, так і для майбутнього.
— Брауншвейг — невеличке містечко, близько 250 тисяч жителів. Цікаво, скільки осіб бере участь у вашій громадській ініціативі, та якою є мотивація цих людей?
— До нашої організації належить 42 члени. Наше головне завдання полягає в тому, щоб повернути тим безіменним жертвам, які поховані на цвинтарі в Брауншвейгу, їхні імена. І щоб вони отримали місце, де про них можуть згадати, де їхня пам’ять може бути вшанована. Щоб люди, які знають, що в регіоні Брауншвейга могли загинути їхні родичі, могли знайти загиблих і місце для вшанування їхньої пам’яті.
— А все ж таки, яка мотивація? Що штовхає людей до потреби цим займатися? Мабуть, вам відомо про те, що в Україні є дуже багато місць, де лежать останки жертв карально-репресивних органів СРСР. Не лише імена цих людей нам невідомі, не лише місця їхнього поховання не позначені, ми навіть не знаємо чіткого переліку всіх цих місць. Я цікавлюся мотивацією вашої організації тому, що в Україні досі не виникло якогось більш-менш масового громадського руху, який би займався встановленням імен жертв радянських репресій. То чому вам здається важливим знати поіменно тих, хто тут лежить? Яке це має значення для суспільства?
— Ми прагнемо дати можливість молодому поколінню дізнатися, ким були жертви фашизму та чому вони стали жертвами. Це важливо для того, щоб подібні події більше не повторювалися. Коли згадуєш ті події, розповідаєш про них, — тоді більшим є шанс, що такого не повториться в майбутньому.
ДЛЯ НІМЕЧЧИНИ 8 ТА 9 ТРАВНЯ — ЦЕ ДНІ ВИЗВОЛЕННЯ ВІД ФАШИЗМУ
— Якраз про небезпеку повторення минулого... Ситуація в Росії та на пострадянському просторі зараз погіршується. Окремі правозахисники стверджують, що Євросоюз насправді байдужий до проблем прав людини; що єврочиновники керуються категоріями вигоди, ціни на газ та дружби з Володимиром Путіним. Як історик, чи вбачаєте ви в цьому небезпеку?
— Найціннішим у світі є мир. Мирне співжиття між народами може будуватися тільки на довірі. Якщо не згадувати жахливих злодіянь фашизму, якщо їх не переосмислювати, ментально не опрацювати, жодної довіри між народами, які постраждали від фашизму, не може бути вибудувано.
— Та форма історичної пам’яті, яку ви втілюєте своєю діяльністю, є дуже цінною. Ви перебуваєте в Києві буквально за кілька днів до 9 Травня (розмова відбувалася 7 травня. — Ред.), коли на центральній вулиці країни пройде військовий парад. Це — традиція, яка тягнеться ще з часів радянських. Натомість справжньої роботи з історичною пам’яттю майже немає. Як гадаєте, це — незрілість, неготовність говорити про ці питання?
— У цілому, відзначати цей день як свято потрібно. Як тут, в Україні, так і в Німеччині. Оскільки для Німеччини 8 та 9 травня — це дні визволення від фашизму. Визволення не тільки тієї частини німців, які були налаштовані проти фашизму, а й тих, які об’єднувалася з нацистами. Адже вони, по суті, також були жертвами фашизму. І вони також були звільнені, щоб їхні діти, нове покоління жило у вільному світі.
На території цвинтаря в Брауншвейгу є Каплиця миру, де зокрема відбуваються виставки творів школярів на різні теми, пов’язані з війною. Наступного року буде представлено виставку, над якою ми зараз працюємо та яка називатиметься (умовно) «Ті, що відвернули голову». Присвячуватиметься вона тим, хто просто відвернувся та допустив ті жахіття, котрі трапилися минулого століття.
ЦЕЙ ВІЗИТ — ПЕРША СПРОБА НАШОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СТАТИ ПУБЛІЧНИМИ
— Україну було звільнено від фашизму, але вона досі не звільнена від сталінізму... Чи був інтерес з боку Української держави до вашої ініціативи? Бо, наскільки мені відомо, орієнтовно п’ята частина осіб, імена яких зафіксовано в Книзі пам’яті, були українцями.
— Ми припускаємо, що близько п’ятої частини були українцями... Україна ніяк поки що не відреагувала на цей проект, але це пояснюється тим, що вона не була поінформована про нього. Я тут уперше. І, власне, цей візит — перша спроба нашої організації стати публічними. Ми справді живемо в невеличкому містечку, і йдеться про нашу невеличку громадську ініціативу. І цей візит до України, ми сподіваємося, через медіа дасть Українській державі сигнал про те, що така ініціатива існує. І тут замисляться над тим, яких заходів можна вжити задля підтримки цього проекту. Організовано було наш візит із приватної ініціативи Сергія Бондарчука, який вважає наш проект важливим, а також за підтримки Української церкви в Німеччині та однієї особи з української громади, які допомогли встановити контакт із Києвом.
— У Брауншвейгу вже є пам’ятник загиблим українцям. Скажіть, будь ласка, коли та ким його було встановлено?
— Цей пам’ятник було встановлено з ініціативи українців за кордоном — їхнім загиблим землякам. Меморіальний знак було встановлено ще 1947 року.
СПОДІВАЄМОСЯ, ВЖЕ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ МИ ЗАПРОВАДИМО ТРАДИЦІЮ СПІЛЬНИХ БОГОСЛУЖІНЬ
— Чи плануєте ви продовжувати свою діяльність, скажімо, розшуком родичів тих людей, які поховані в Брауншвейгу?
— Ні, самі ми не займаємося розшуком близьких і родичів цих людей. Встановивши імена загиблих та опублікувавши «Книгу пам’яті», ми пропонуємо людям, які так і не знайшли місця поховання своїх рідних, можливість їх знайти. Ми б дуже хотіли, щоб інформацію про книгу було якомога більше поширено в Україні, щоб люди про неї знали. Книгу буде розповсюджено по 35 українських архівах. Окрім того, кожен, хто має доступ до Інтернету, має можливість на сайті нашого об’єднання (gedenkstaette-friedenskapelle.de) знайти книгу в електронному вигляді.
— Ми вдячні вам за те, що ви пам’ятаєте наших невинно загиблих. Як мені відомо, на цвинтарі в Брауншвейгу відправляються спільні українсько-польські богослужіння. Це дуже важливо, особливо з огляду на те, що зараз у відносинах між українцями та поляками знову виникло напруження...
— Насправді такі спільні богослужіння ще не проводилися, але це наш проект. І ми маємо дуже велике бажання, щоб вони все ж таки проводилися. Наразі відбувається так: якщо богослужіння відправляє польська сторона, спершу вони проводять його біля свого пам’ятника, потім переходять до українського та радянського. Так само українці — спершу біля свого, далі — біля польського та радянського. Сподіваємося, вже найближчим часом ми запровадимо традицію спільних богослужінь.
