Від «країни-цивілізації» до «країни-фортеці». А далі?..
У рамках європейської цивілізації впродовж довгих століть склався притаманний лише нам спосіб мислення та світобачення, а також кодекс поведінки, які хочемо зберегти. На останньому історичному відтинку більшість європейських країн, США і Канада знайшли для цього підходящі організаційні форми: вони об’єдналися в НАТО та ЄС, створили низку інших структур, які оберігають їхнє розуміння себе і світу. Тому абсолютно логічним є прагнення й решти європейців, зокрема й українців, доєднатися до свого природного середовища. Оскільки такою є об’єктивна даність, їхній поступ вперед буде лише питанням часу. Шкода тільки, що для України він надто затягнувся.
Мій висновок може здатися парадоксальним, але мені здається, що глобалізація допоможе ще більше консолідуватися північноатлантично-європейському цивілізаційному простору, зробить його, з одного боку, суперсучасним та одночасно залишить цілісним, а з іншого — з власним обличчям. Найімовірніше, так відбуватиметься й у інших цивілізаційних групах. Але є суб’єкти, які з такої картини випадають.
«ХТО» І «ЧИЙ»
Претендуючи на європейськість, Росія разом із тим проголошує себе «державою — цивілізацією», тобто виокремлюється як з-поміж європейських країн, так і з інших цивілізаційних просторів. Чому це виникає?
Складно, мабуть, обмежитися однозначною відповіддю. Причин багато. Однак однією з найголовніших, як на мене, є та, що росіяни досі не знають, хто вони. На запитання «хто ти?» поляк скаже: «Я — поляк», фін — «я — фін», українець — «я — українець». А росіянин скаже: «Я — русский». Не «хто», а «чий». Може, саме в цьому глибока, така, що вже стала підсвідомою, причина вже багатовікової «іншості»? Тоді одразу виникає наступне запитання: а звідки й чому вона взялася?
Відповідь сумна: з крадіжки. З привласнення чужого — історії іншого народу. Українського. Адже до цього місцевий люд знав, хто він — московіт, москвин. І жив, бодай, у якійсь гармонії із самим собою. Після Петра-крадія він її втратив. Цей народ втратив також свою ідентифікацію, національну ідею, дозволивши змінити не лише власне ім’я, але й суть. Він втратив притаманні кожній нації внутрішні ціннісні орієнтири для нормального розвитку.
Свідомість, яка базується на кривді, стає гріховною. У нашого північно-східного сусіда вона оформилася в архетип народа-завойовника, метою якого стало розширення. Без будь-якої розумної мети — просто розширення заради самого розширення. Його, однак, не використовували навіть для власної користі, адже у багатьох випадках підкорені були цивілізаційно розвинутішими, ніж самі підкорювачі.
Розширення зіграло з останніми злий жарт. Вони не встигали перетравлювати свою здобич, проте знову і знову бралися полювати іншу. Сумним підсумком цього стало формування суспільства, яке ніколи не відчувало себе єдиним. Воно не об’єднувалося, насамперед, ментально, не переплавлялося в цілісний соціокультурний механізм, а залишалося зшитим брутальною силою конгломерату дуже різних частин. Про етнічну цілісність годі було й говорити — ті, хто був «хто», просто не могли бути психологічно асимільовані тими, хто був «чий». Бо перші зберігали своє національне «я».
В якийсь момент московіти — «росіяни» зрозуміли, що в цьому неосяжному мультикультурному казані вони є лише однією з частин того непоєднуваного, з якого зробити гомогенне суспільство неможливо. Не допоміг навіть період кривавого комуністичного терору проти інородців, насамперед українців, з його мільйонними жертвами.
Знову постала все та ж нерозв’язна дилема: нація чи держава. Національна ідентифікація чи утримання плацдарму. Повернення до своїх справжніх витоків чи чіпляння за «героїчну» псевдоісторію. Гору взяло ірраціональне мислення, хворобливе розуміння величі, могутності та інших «цінностей» з минулих століть.
Але годі обманювати історію. Найбільша геополітична катастрофа ХХ століття, якої так боялися більшовики, все ж здійснилася. Доданий до цього крах комуністичної ідеї по всьому світу відкрив очі дуже багатьом. Але, як виявилося, не всім.
У все ще найбільшій за територією країні час продовжував, та й, на жаль, продовжує рухатися в зворотному напрямі. Цьому треба було шукати якісь обґрунтування й пояснення. І їх знайшли в концепції «держави-цивілізації». Та чи є вона життєздатною?
«ДЕРЖАВА-ЦИВІЛІЗАЦІЯ»
Якщо ви належите до одного цивілізаційного кола, то не можете одночасно належати до іншого. Це — даність. Отже, ви мусите бути очевидною окремішністю. Вона повинна характеризуватися певним набором якостей: мати внутрішню, насамперед, ментальну єдність, бути економічно цілісною, підпорядковуватися єдиній меті розвитку тощо.
Чому гасло «Самодержавие, православие, народность» свого часу не врятувало внутрішню єдність Російської імперії? Тому що воно не стало об’єднуючим для всіх, хто в ній існував. Саме тому, врешті-решт, ця імперія й розвалилася. Чи є сьогодні якісь альтернативні гасло чи ідея, що об’єднають чуваша з дагестанцем, чеченця з алеутом, якута з татарином, а їх усіх — із, знову ж таки, «русским»? Бо на сцені всі ті ж самі: «хто» і «чий». Тільки їх трохи менше.
До суто національного фактору роз’єднаності слід додати ще й економічний. «Единого народнохозяйственного комплеса», як колись казали за пріснопам’ятного СРСР, в Росії вже немає й ніколи більше не буде. Надто далекі відстані та надто сильна корупція. Надто потужні сусіди й надто слабка місцева олігархія. А що означатиме регіоналізація економічного життя — розповідати не слід: знову ж таки, згадаймо «почивший в бозі» СРСР.
Чи можемо говорити про спільну мету тих, кого проголосили окремою «цивілізацією»? Навряд чи. Бо всі народи, які знову хоче об’єднати «великая Московия», є надто різними культурно, ментально, релігійно, історично. Дуже по-різному вони бачать своє майбутнє. І лише чекають моменту, коли зможуть реалізувати притаманне їм законне право на самовизначення. Татарстан, Башкортостан, Кавказ є лише верхівкою айсберга.
Логічно розмірковуючи, можна зробити висновок, що ця конструкція «не полетить». Трохи часу (в історичній перспективі), і вона, в кінцевому підсумку, зникне. Тільки з тією лише відмінністю від попередньої, що, як вчить історія, виглядатиме вже як трагікомедія чи відвертий фарс. То про що тоді говоримо? Відповідь, як на мене, зрозуміла: про нову історичну фікцію, таку собі «казку про неокомунізм», якою слід обґрунтувати необхідність нової автаркії. Бо, на думку хазяїв Кремля, лише у такий спосіб вони збережуть свій режим. Коштом, звичайно, як своїх, тобто вже «цивілізованих», так і сусідніх народів, яких ще треба задушити в «цивілізаційних» обіймах.
Тому слід очікувати, що на авансцені кремлівської політичної думки вже незабаром з’явиться нова ідея «держави — фортеці», головне завдання якої полягатиме в обороні цієї насправді неіснуючої «цивілізації» від таких самих неіснуючих «ворогів». Чергова жахлива fata Morgana, окремі структурні елементи якої можна побачити вже сьогодні.
«ДЕРЖАВА-ФОРТЕЦЯ»
Знову почали з формування та закріплення «розрухи в головах». Знову все західне ототожнюється з чужим та зрадницьким. Знову формується мода на психологічну відмінність, «традиційні» цінності, «православное мракобесие», боротьбу з «фашизмом». Взялися за створення міністерства пропаганди сусловського зразка, написання єдино «правильної», як короткий курс ВКП(б), російської «історії». У мізки посполитих щоденно закачуються тонни інформаційного спаму. А паралельно всіма можливими засобами душать бодай якісь паростки демократії, підгодовують справжній російський неофашизм, нав’язують свої фальшиві смисли й образи сусіднім країнам. Мета зрозуміла — збудувати ідеологічний паркан, знову відгородитися від решти світу.
Але цього замало. Потрібна також політико— економічна автаркія. Її активно формують у вигляді Митного та Євразійського союзів, у найбрутальніший спосіб підпорядковуючи Москві економіки країн пострадянського простору. Вірменія та Киргизія — останні успішні приклади цього економічного аншлюсу. На черзі — Україна. Хоча вже сьогодні «трійка» тріщить по швах, у Москві цього воліють не помічати та впевнено рухаються до економічного суїциду. Бо збудувати в умовах глобалізації натуральне господарство, закрите від світу, — значить або не бачити, що відбувається за вікном, або керуватися лише егоїстичними мотиваціями «кремлеводів».
Підтвердженням цього є й т.зв. оборонна стратегія Москви. Вона дуже нагадує радянську — всі гроші на оборону! Тільки за теперішніх обставин — далеко не всі, бо значна частина, як це вже неодноразово мало місце, буде банально розкрадена. А йдеться про дуже значні суми — від 700 до 800 млрд доларів. Можна собі лише уявити, як тече слина у ділків від ВПК. Прошу не сумніватися: насправді саме ці люди продовжують керувати Росією. Та чи витримає такий вантаж російська економіка? На хліб для народу, звичайно, залишиться і, може, навіть трохи й масла, але шар його буде в кілька разів тоншим від найтоншого в країнах Європи. Сподіваються, однак, за умов посилення «розрухи в головах», — народ все одно проковтне. Ну, як колись...
А ЩО Ж ДАЛІ?
Це питання хвилює багатьох, і не лише в Росії. Відповіді різні. Але я свідомо обмежився лише російськими джерелами, бо будь-які інші будуть оголошені «русофобськими». Отже, читаємо мовою оригіналу.
«...Русское население вымирает ускоренными темпами, замещаясь мигрантами. По статистике, из мирового списка вымирающих городов — 40% приходится на РФ... Сибирь и Дальний Восток готовы стать необитаемыми; 40% жителей Дальнего Востока и Сибири хотят уехать из региона... ЧР (Чеченська Республіка. — Авт.) фактически уже выведена из юрисдикции РФ, де-факто — это полноценное национальное государство, мало управляемое из Москвы. Во многих национальных республиках (Татарстан, Башкирия) идет процесс медленного вытеснения русских с руководящих постов, что дает основания предполагать — элиты этих образований уже сейчас исподволь готовятся к возможному распаду России. Кроме того, даже жители русских окраин — на Дальнем Востоке, в Забайкалье... — в большей степени экономически связаны с соседним Китаем, чем с Центром...
Самые серьезные опасения вызывает экономическая безопасность Российской Федерации. Российский бюджет на 70% наполняется за счет «сырьевых» денег. 90% российского экспорта — это сырье (нефть, газ, металлы, лес), доля машиностроения упала до 2 — 10%. Структурно наша экономика выглядит даже более отсталой по сравнению с дореволюционным периодом.
...капиталы бегут из России, что является самым прямым индикатором неперспективности промышленного освоения РФ при нынешнем экономическом курсе. Так, в 2010 г. из страны было выведено 33 млрд долларов, а в 2011 — уже 80 млрд. Несмотря на то, что РФ располагает золотовалютными запасами в сумме примерно 500 млрд, ее корпоративный долг западным кредитным учреждениям, обязательства по которому тоже несет государство, превышает 600 млрд.
...Экономика России полностью зависит от иностранного капитала, и чтобы поставить нашу страну на «колени», достаточно просто ограничить импорт, что грозит, во-первых, самым настоящим голодом для местного населения, поскольку собственное сельское хозяйство не может обеспечить всех нужд в продовольствии даже на 50%; а во-вторых, лишит страну товаров первой необходимости, ибо теперь даже гвозди на прилавках российских магазинов — китайского происхождения.
...Есть все основания утверждать, что нынешняя РФ как целостность уже не существует... РФ в нынешнем виде осталось пять, от силы семь лет существования. «Точка невозврата» уже пройдена, и скорость деградации основных сфер, на которых базируется целостность и безопасность страны, вошла в критическую... (Більше)
Ось такі висновки зробили аналітики 12 грудня 2013 р. на конференції у Москві, де обговорювалися сценарії розвитку Росії на найближчі роки.
А замість епілогу — думка ще одного московського вченого, доктора філософії К. Пігрова: «Євромайдан я б інтерпретував як цивілізаційну подію. Справа в тому, що молоді українці не хочуть жити з нами, і не тому, що ми, росіяни, їм особисто не подобаємося. Вони не хочуть жити в такій формі організації цивілізації...»
Складно щось заперечити...
