«Він створював систему, яка його зжерла...»

Британська поліція, яка розслідує обставини смерті Бориса Березовського, заявила, що у неї немає підстав підозрювати участь якої-небудь третьої сторони в смерті російського бізнесмена. Як уточнили полісмени, тіло 67-річного олігарха виявив у будинку в містечку Аскот у графстві Беркшир охоронець Березовського, якому довелося виламувати двері ванної кімнати. Проте, версія про самогубство залишається поки обговорюваною.

Борис Березовський був майстром створювати міфи. У своїй більшості вони не витримували зіткнення з дійсністю. Проте, деякі з них були настільки живучими, що в них починав вірити і сам їх творець. Зокрема, за ним закріпився імідж kingmaker’a. Начебто він був ініціатором і реальним утілювачем приведення Володимира Путіна у владу.

Узагалі історія про те, хто насправді привів і сприяв приходу Путіна у владу й участь у цьому процесі Бориса Березовського, — один із багаточисельних міфів. Та й вплив БАБа на політичні та кадрові процеси у верхніх ешелонах влади Росії насправді не зовсім такі, як він намагався досить довгий час стверджувати. І шукати в цьому причини ворожнечі з Путіним не має особливого сенсу.

Проблема Березовського має системний характер. Плюс особисті якості БАБа, через які у нього було завжди багато недругів і відвертих супротивників. Починаючи від колись досить близького до Бориса Єльцина Олександра Коржакова до Анатолія Чубайса. Велика країна — Росія, але на самому верху завжди було тісно.

Кар’єра Березовського могла бути досить мирною. Синові простого інженера-будівельника та медсестри пробитися в СРСР було досить складно, але Березовський зумів. 1967 року він закінчив факультет електроніки й обчислювальної техніки Московського лісотехнічного інституту. 1970-1987 рр. працював старшим науковим співробітником Інституту проблем управління Академії наук. Тоді це була досить солідна й авторитетна наукова установа. 1973 року закінчив механіко-математичний факультет МДУ. В цей період захистив кандидатську дисертацію «Багатокритеріальна оптимізація», а 1983 року — докторську «Розробка теоретичних основ алгоритмізації ухвалення передпроектних рішень і їх застосування». Розвинена в дисертації теорія може розглядатися як перспективне узагальнення популярного математичного завдання про «розбірливу наречену».

1989 року Березовський допоміг із кандидатською дисертацією заступникові генерального директора «АвтоВАЗ» Олександру Зібарєву та зав’язав взаємовідносини з керівництвом радянського автомобільного гіганта. Створена Березовським компанія «ЛогоВАЗ» стала загальнонаціональним дилером із продажу автомобілів «Жигулі». А у той час «Жигулі» та горілка були головними ліквідними товарами.

На політичну арену БАБ вийшов восени 1994 року, коли завдяки посередництву свого знайомого, спічрайтера Бориса Єльцина, Валентина Юмашева влаштував публікацію у фінській друкарні мемуарів президента. Швидко і красиво.

Незабаром відбулася реорганізація Першого каналу в Суспільне російське телебачення. Держава зберегла за собою 51% акцій каналу, але не вкладала в нього жодної копійки, а Березовський, спочатку з іншими акціонерами, а потім практично особисто, взяв його на утримування і в довірче управління. До його медіа-імперії тоді входили газети «Новые вести» і «Коммерсант».

На початок 1996 року рейтинг Бориса Єльцина катастрофічно впав. Впливове угрупування силовиків із його оточення стверджувало, що виграти вибори неможливо і пропонувало відмінити їх. На зустрічі в швейцарському Давосі, організованій Березовським, у лютому 1996 року група олігархів вирішила взяти передвиборну кампанію Єльцина в свої руки. Перемоги вдалося домогтися, мобілізувавши фінансові, медійні й інтелектуальні ресурси. Мозком і мотором усієї справи був Березовський, головним менеджером — Анатолій Чубайс.

Олігархів у Росії не люблять, але Березовський був чемпіоном цієї нелюбові. Він дуже виділявся й усіляко демонстрував свою значущість. Відповідно влада рано чи пізно повинна була з ним зіткнутися. Що і сталося на межі століть.

А далі все пішло під укіс. Довелося буквально тікати з Росії. Активи відібрали, і спроби відбити хоч щось закінчилися провалом у лондонському суді проти Романа Абрамовича. Березовському довелося заплатити понад 30 мільйонів фунтів судових витрат.

Нового Герцена і впливового вождя опозиції з нього не вийшло з дуже багатьох причин як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Будучи емігрантом, він сприймався не як альтернатива режиму Володимира Путіна, а як олігарх, який програв.

На сайті Forbes опубліковане останнє інтерв’ю Березовського, взяте за декілька годин до його смерті. В ньому відчувається глибоке розчарування. «Я змінив багато своїх оцінок. У тому числі самого себе. Щодо того, що таке Росія і що таке Захід. Я абсолютно ідеалістично уявляв можливість побудови демократичної Росії. І ідеалістично уявляв, що таке демократія в центрі Європи. Недооцінив інертність Росії та надто переоцінив Захід. Я не повинен був виїжджати з Росії...»

2000 року Березовський на собі вивчив, як насправді влаштована російська влада та які взаємини у неї з російським капіталізмом. Усі опертя, які він вибудовував для себе, виявилися, як говорять англійці, feet of clay — клеєними ногами. Гроші, не підкріплені адміністративними важелями, не давали можливості досягти поставлених цілей. Головна помилка математика Березовського, нелогічність усього того, що він намагався робити, полягає в переоцінці ролі грошей і недооцінці впливу та могутності адміністративного апарату. Звідси витікає поширений міф, що олігархи, хоч у Росії, хоч в Україні визначально впливають на владу.

Заперечувати зв’язок олігархів і влади безглуздо, але і перебільшувати їхній вплив теж немає сенсу. В нашій українській дійсності був такий Павло Лазаренко, який думав, що його гроші вирішують усе. Нічого подібного. І в цьому він зміг дуже швидко переконатися.

Олігархи сильні до тих пір, поки діють у зв’язці зі владою. Якщо їхні шляхи розходяться, то найчастіше олігархи втрачають багато. А якщо подібно до Березовського вони намагаються владі протистояти, то втрачають все.

Зараз багато говоритися про роль Березовського в організації помаранчевої революції й те, що його рецепти використовуються в українській політиці. Зокрема, у своєму блозі на «Українській правді» Сергій Лещенко, посилаючись на листування Березовського й Тимошенко, стверджує, що Віктор Янукович старанно втілює в життя поради, які давав російський олігарх Юлії Володимирівні. За словами журналіста, кілька років тому в Києві була видана книжка Бориса Березовського «Мой майдан незалежности», до якої увійшли інтерв’ю олігарха-втікача — що не так цікаво — а також два його листи, Віктору Ющенку та Юлії Тимошенко, які офіційно не публікувалися. Зокрема, в листі від 25 травня 2005 року Березовський радить Тимошенко — до парламентських виборів 2006 року тобі навряд чи вдасться добитися економічних успіхів. Тому треба пред’явити що можливо — розкрити вбивство Гонгадзе, отруєння Ющенка й посадити фальсифікаторів виборів. «До того ж у ваших опонентів буде чим зайнятися, щоб не плуталися у вас під ногами під час передвиборної кампанії. Вони мають бігати по закордонах і думати, як не сісти до в’язниці», — пише Березовський.

Проте мало хто згадує про роль, яку російський олігарх відіграв на президентських виборах в Україні 1999 року. Тоді Березовський дружив з президентом Леонідом Кучмою й тодішнім «розпорядником» парламенту олігархом Олександром Волковим. Російський олігарх, який мав на той час вплив на російську політику, підтримав тодішнього господаря на Банковій, заявивши: Кучма для України дарунок. «А хто ж тоді диявол», — зауважила головний редактор «Дня» Лариса Івшина 2005 року в інтерв’ю «Телекритиці», кажучи про роль Бориса Б. в українській політиці. Тоді вона нагадала, що ніхто так і не отримав відповіді на запитання, яке поставив народний депутат двох скликань Олександр Єльяшкевич про те, чи правда те, що Березовському за участь у виборах було обіцяно «Укртелеком», канал «1+1» і глиноземний завод? І це можна назвати дарунком? І кому — Україні?

Безумовно, можна й треба віддати належне Березовському за його допомогу Ющенку під час помаранчевої революції та Саакашвілі під час революції троянд у Грузії. Ця підтримка була необхідною для зміни режиму в обох країнах. Однак, з другого боку, його методи, прикладом чого є наведений вище лист, аж ніяк не вписуються в те, чого прагнули на українському майдані. Підкилимова політика лише призвела до того, що помаранчева команда постійно сварилася між собою й у результаті до влади прийшла опозиція, яка взяла на озброєння методи Березовського. А це неабияк заважає нашій країні рухатися до Європи, яка вимагає грати за європейськими правилами. Отже, важко сказати, що Березовський допоміг нам позбавитися радянського минулого, візантійщини в політиці.

І не так уже і важливо в політичному сенсі, покінчив Березовський із життям чи помер власною смертю. Просто з ним закінчився цілий період російської, в якомусь сенсі і сусідів по СНД, історії. Він виявився останнім із могікан періоду первинного накопичення капіталу, якщо хочете, дикого капіталізму.

«НЕСЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА БАГАТО РЕЧЕЙ, ЩО СТАЛИСЯ Й ВІДБУВАЮТЬСЯ В НАШОМУ ЖИТТІ»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Російська преса, політичний істеблішмент, інтелектуальна тусовка — всі, хто мають хоч якийсь стосунок до політики, або всі, хто думають, що мають стосунок до політики, — вже відгукнулися на смерть Бориса Березовського. І це зрозуміло. Тому що всі, знаючи його особисто чи не знаючи, відчувають, що Березовський і смерть Березовського означають якоюсь мірою кінець цілої історичної епохи в розвитку Росії після падіння Радянського Союзу. Березовський, звісно, не був деміургом. Березовський не був творцем нової російської матриці. Березовський не був творцем того політичного життя, в якому, на жаль, ми існуємо сьогодні. Але Березовський був одним з найяскравіших емоційних, ризикованих, авантюрних політичних гравців 1990-х років. Звідки, власне, й бере свій початок нинішня путінська влада й путінська система. Березовський саме через власну яскравість, всюдисущість, цинізм, чарівливість, розум, спритність і загалом емоційність, яка вабила до нього дуже багатьох людей, — став законодавцем мод у російському політичному житті. Він став законодавцем подвійних стандартів. Він став не просто сірим кардиналом при Єльцині наприкінці єльцинського буття, а зіграв величезну роль, по суті, в створенні Володимира Путіна, в підготовці пришестя Путіна на царство. Березовський був лише одним з тих, хто створив Путіна, але він був найяскравішим, тому він несе відповідальність за багато речей, що сталися й відбуваються в нашому житті. Можливо, навіть необгрунтовано. Березовський сьогодні сприймається не лише як гравець, як один з творців нашої політичної системи, в усякому разі російського політичного режиму. Березовський сприймається і як його жертва. І от у цьому ще й драма, й трагедія Березовського. Він створював систему, яка його зжерла. Цим і пояснюється та величезна увага до особи Березовського й тим, що спадщина Березовського, а саме політика подвійних стандартів, брехливого лицемірства, поєднання влади й власності, «сірих» кардиналів — продовжується й сьогодні.

У той же час у багатьох, хто відреагував на його смерть, відчувається абсолютно природне усвідомлення тимчасовості буття, зокрема й політичного. Березовський своєю смертю нагадав наскільки все нестале, наскільки все нестійке й як усе готово зруйнуватися. Смерть політичного вигнанця у ванні, на самоті, смерть фінансового й політичного банкрута стала попередженням про те, наскільки хистка, нестійка путінська епоха й наскільки те, що ще вчора було успішним, блискучим апофеозом, кульмінацією, може в одну мить обірватися...

Що стосується нібито інтерв’ю Березовського «Форбс». Доказів, що таке інтерв’ю дійсно було, поки в нас у руках немає. Покажіть записи. І заява Пєскова, що Березовський написав листа Путіну, викликає дуже скептичне ставлення не лише в мене, а й у людей, які його знали. І це інтерв’ю, і буцімто надісланий лист перекреслюють усе життя Березовського, перекреслюють його єство, перекреслюють усе, що він зробив, особливо на кінцевому етапі свого життя. А також перекреслюють те покаяння, яке він виголосив торік, коли покаявся перед країною Росією за те, що допомагав звести на трон Володю Путіна.

Якщо дійсно мали місце лист Путину, а також інтерв’ю «Форбс», тоді життя Березовського закінчилося набагато раніше за його фізичне життя. У той же час ми маємо визнати: такий кінець дуже вигідний Кремлю, що хотів би, щоб усі колишні опоненти прийшли до нього, приповзли до нього на череві, покаявшись. Є дуже багато сумнівів, що дійсно Березовський обрав для себе такий кінець.

А як щодо впливу Березовського на процеси в Україні й інших колишніх радянських республіках. Здається, ніхто не заперечує того факту, що він видав на підтримку помаранчевої революції Україні й революції троянд у Грузії близько 30 млн доларів. Він також давав величезні кошти на підтримку опозиційних видань у Росії, на підтримку демонстрацій і маніфестацій, а також інших проявів опозиційності. Швидше за все, він міг фінансово й можливо якимись ідеями через своїх консультантів підтримувати помаранчеву революцію. Не виключено, що він чекав якихось дивідендів від помаранчевої революції, які навряд чи отримав. Тому для мене залишається відкритим питання, в якій мірі ця людина діяла альтруїстично, просто підтримавши вихід з українського самодержавства, і в якій мірі він залишався ділком при владі або ділком від політики.

«ДЛЯ ПУТІНА ВБИВСТВО БЕРЕЗОВСЬКОГО МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА ТАКУ Ж ПОЛІТТЕХНОЛОГІЮ, ЯК І РОЗСЛІДУВАННЯ ЗНИКНЕННЯ ГОНГАДЗЕ»

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор Соціологічної служби «Український барометр»:

— По-перше, йдеться про вбивство Березовського. Це, звісно, вбивство, зроблене під самогубство, тому що це дуже сильна людина, яка сама приймала рішення про життя й смерть інших людей. Такі люди не кінчають самогубством. По-друге, вбивство Березовського — це дуже добрий урок для всіх олігархів, які хочуть когось зробити президентом і потім правити цією людиною. Це найголовніше. Усі, хто думають, що дадуть гроші і якась людина керована потім стане президентом і вони нею управлятимуть, — усе це погано закінчується. Це урок і для українських, і для російських олігархів. По-третє, звісно, це пов’язано з особою Путіна. І я думаю, що це додатковий стресовий чинник тиску на Путіна. Тому що для нього вбивство Березовського може перетворитися на таку ж політтехнологію, можливо міжнародного масштабу, як і розслідування зникнення Гонгадзе. Поза всяким сумнівом, Кремлю тепер доведеться довго виправдовуватися, й це буде гірша ситуація, ніж із загибеллю Литвиненка.

Що стосується впливу Березовського на процеси в Україні. Москва наполегливо поширює думку, що він наклав на себе руки в результаті клінічної депресії. Напевно, скоро таку ж тезу про клінічну депресію почуємо й щодо Тимошенко. Якщо з нею щось станеться, а браві пропагандисти офіційних каналів заявлять нам, що їй давали заспокійливе й у неї була клінічна депресія. Отже, в цій ситуації, поза всяким сумнівом, може бути й такий розвиток подій.

Нарешті, я не здивуюся, якщо, вичерпавши можливості донецького напрямку криміналізації Тимошенко, буде висунуто тезу, що саме Тимошенко з в’язниці, скажімо так, дістала Березовського. І це буде спрямовано не стільки на особу Тимошенко, як думають її вороги й друзі, скільки на особу Президента Януковича, якому сказали, ось бачиш, яка вона небезпечна. Вона з в’язниці дістала самого Березовського, а що ж вона тоді може зробити з Межигір’ям.

Що стосується посилання на останнє інтерв’ю Березовського «Форбс» і листа опального олігарха Путіну. Це груба помилка Кремля, нібито людина надіслала листа й після цього покінчила життя самогубством. Це дуже груба й сильна підстава самого Путіна, тому що тепер будь-яке слідство вимагатиме цього листа. А його, звісно, від руки в письмовій формі немає. Воно, напевно, написане у вигляді звичайного тексту у «ворді». А це ще більше підсилить підозру в тому, що Кремль мав до цього відношення.

А те, що Березовського прив’язують до помаранчевої революції, він сам заявляв, що це одна з моїх небагатьох безпомилкових дій.

Микола СІРУК, «День»