Вибори в Росії наближаються

Поки президент Росії Володимир Путін дохідливо пояснював механізаторам агрофірми в Тульській області, що з журавлини треба робити йогурт, а не горілку, і не купувати її в Італії, а вирощувати свою, інакше яке це імпортозаміщення, вибухнула інформаційна й кадрова бомба.

Чотири губернатори, чотири повпреди у федеральних округах, два керівники федеральних відомств відправлені у відставку, ліквідовано Кримський федеральний округ, звільнено посла в Україні. Таких значних перестановок у російських ешелонах влади не було вже давно. При цьому всі відзначили характерну деталь. Практично всі призначенці на звільнені посади носять або нещодавно носили погони.

Перше й цілком природне питання: чому раптом прийняте пакетне рішення? Раніше кадрові перестановки мали точковий характер.

Пояснень досить багато, але всі вони не мають вичерпного характеру. Швидше за все, тут діє комплекс причин. Виділимо серед них, як виглядає, основні.

По-перше. З Кіровською областю все зрозуміло. Після арешту колишнього керівника регіону Микити Бєлих потрібна була терміново людина на заміну.

У Ярославській області губернатор Сергій Ястребов досяг граничного віку 65 років, і все одно його мали замінити. До того ж у федерального центру накопичилося до нього багато претензій. Область вирізнялася тим, що на виборах партія «Единая Россия» стабільно показувала найгірший результат у країні. Саме у Ярославлі Борис Нємцов був обраний депутатом обласної думи й постійно викривав корупцію місцевих і федеральних чиновників.

У Калінінграді проблеми не лише в конфлікті губернатора Миколи Цуканова з місцевими групами впливу, а й геополітичний аспект. Область з усіх боків оточена країнами НАТО, зв’язок з великою землею проблемний. Щоб піднімати економіку, Цуканов активно залучав німецький і польський капітал. Тепер це визнано недоцільним в умовах загострення відносин із Заходом.

У Севастополі давно треба було погасити конфлікт губернатора Сергія Мєняйла й колишнього глави Законодавчих зборів міста Олексія Чалого. У серпні 2015 року було зібрано понад 22 тис. підписів жителів про погану ситуацію в місті і передано до адміністрації президента.

По-друге. Окрім ярославського Ястребова і кіровського Бєлих, усі звільнені губернатори отримали нові посади повпредів у федеральних округах. Начебто всіх прилаштували, але оглядачі й експерти відзначають неухильне падіння апаратної ваги глав федеральних округів. Уже давно йдуть розмови про їх ліквідацію. У цьому сенсі призначення відставлених губернаторів на федеральні округи є явним пониженням.

По-третє. Непрямим підтвердженням зазначеного можна вважати скасування Кримського федерального округу і його перехід у Південний федеральний округ. Пояснення, що таким чином позначається завершення перехідного періоду після анексії, можна прийняти частково.

Швидше за все, Москві смертельно набридло неефективне управління Кримом, безконечні суперечки й елітні війни. Як результат, складний економічний стан, що постійно погіршується, й необхідність додаткових ресурсних вливань, яким не видно кінця.

Не останню роль грав і міжнародний аспект. Москва дає зрозуміти, що кримське питання закрите й ніхто навіть п’яді російської землі не віддасть.

Варто сказати, що прихід силовиків і військових у владу відбувався й раніше. Генерал Олександр Лебедь став губернатором Красноярського краю, генерал Володимир Шаманов очолив Ульяновську область. Нічим особливо видатним їхнє правління не позначене. Якраз навпаки, про той період згадують з явним негативом.

Слід врахувати психологічний аспект, що має управлінський вихід. З військовими і силовиками на постах у регіонах Путіну працювати звично, й тому зручніше. Люди в погонах не схильні ставити надто багато запитань, розвертаються через ліве плече в прямому й переносному сенсі й виконують наказ. Поставлене завдання забезпечити заданий з Москви відсоток партії «Единая Россия», отже, він буде отриманий. Хоч би хто й що казав.

Друга зручність. Військові люди часто міняють місце служби й проживання. Коріння у них немає, й вони його не заводять. Сьогодні тут, завтра дали наказ на захід або в інший бік. Команди свої підбирають за принципом особистої відданості з колишніх товаришів по службі або добрих знайомих. Професійні навики в управлінні для них грають не головну й навіть не другорядну роль. Про це взагалі якось не згадують. Для виконання директив з Москви мистецтво управління, взагалі кажучи, не потрібне. Важливі завзятість і досягнення мети за будь-яку ціну.

Не дивно, що послом в Україні Кремль має намір призначити Михайла Бабича. Він починав як військовий. 1990-го закінчив Рязанське вище військове командне училище зв’язку. З 2003-го до 2011 року був депутатом Державної думи від «Единой России». На посаду повпреда в Приволзькому федеральному окрузі Бабич був призначений 15 грудня 2011 року.

Тією чи іншою мірою особа посла відображає політику щодо країни перебування. Звільнений посол Зурабов був особисто знайомий з президентом Порошенком. Перебільшувати цей чинник не варто, але й зовсім не слід їм нехтувати.

Вочевидь, перед запитом агремана в Києві, кандидатура посла обговорювалася, і в усній формі згода України була отримана. Зараз для Москви важливо показати, що у неї немає можливості й, найголовніше, бажання вести з Києвом хоч якийсь діалог. Отже, представляти Росію на берегах Дніпра може хто завгодно, будь-яка безбарвна фігура. Москва дає зрозуміти, що про Україну вона вважатиме за краще домовлятися з Вашингтоном, Берліном і Брюсселем. Для цього взагалі посол в Києві не потрібен. Проте, форми слід дотримуватися, от і запитали агреман. Висновки напрошуються вельми невтішні для Донбасу.

В умовах зростання соціальної напруженості призначення силовиків у регіони означає початок нової хвилі кадрових перестановок, а можливо й чищень після виборів президента в березні 2018 року, якщо Путін вирішить балотуватися на черговий термін.

Не можна виключити й підготовку транзиту влади. Медведєв випробування не пройшов. Тепер шукатимуть силовика на посаду начальника держави російської.

«РОСІЯ ТОЧНО НЕ ЧЕРЕЗ ПОСЛА ХОЧЕ, ЯКЩО ВЗАГАЛІ ХОЧЕ, НОРМАЛІЗУВАТИ ВІДНОСИНИ З УКРАЇНОЮ»

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний журналіст, Москва:

— По-перше, тут важливо враховувати, що не просто збільшується кількість силовиків серед губернаторів, їх і раніше було багато, а те, що цього разу призначаються люди, які фактично пов’язані з особистою охороною президента і безпосередньо з ФСБ, а не з іншими силовими відомствами. Таке відчуття, що Путін дедалі менше довіряє навіть найближчому оточенню і фактично робить ставку на те, щоб ФСБ стало головним силовим відомством у Росії.

По-друге, слід звернути увагу на скасування Кримського федерального округу. Формально вважається, що це спроба так чи інакше заховати Крим глибше до складу Росії. На мою думку, більшою мірою цим рішенням визнається, що Крим припиняє бути пропагандистським флагманом російської влади для внутрішнього споживання. Тепер це буде щось подібне до звичайного південного регіону.

Щодо можливого призначення Михайла Бабича послом в Україні. Він відомий журналістам тим, що на початку 2000 року лише чотири місяці був прем’єр-міністром Чечні. Фактично він став останнім прем’єр-міністром, який намагався управляти грошима з Федерального центру.

З одного боку, Бабич не має ані жодного дипломатичного досвіду, ані істотної політичної ваги. Якби Росія надавала фундаментального значення саме посольському каналу відносин з Україною, тоді було б призначено людину з великим дипломатичним досвідом або хоча б з більшою популярністю у світі.

З іншого боку, ця людина не була помічена у публічних оскаженілих антиукраїнських пропагандистських піар-кампаніях. У цьому плані він набагато менш відома постать усередині Росії, ніж Зурабов. Це свідчить про те, що Росія не робить ставку на посаду посла як людини, яка серйозно займатиметься російсько-українськими відносинами. Україна має сама вирішувати, давати йому агреман чи не давати. Це ознака того, що Росія точно не через посла хоче — якщо взагалі хоче — нормалізувати відносини з Україною.

Підготував Микола СІРУК, «День»