Вируюча невдоволеність, або Про боснійсько-українські протестні аналогії

Між протестами в Боснії, що спалахнули минулого тижня, і українськими подіями останніх місяців можна прослідкувати не лише зовнішню схожість у зіткненнях між протестуючими та силовиками, але і деякі соціально-психологічні паралелі, пов’язані з характером масових антиурядових виступів.

ОСНОВНІ ПОДІЇ ТА ПРИЧИНИ

Запеклі протести в Боснії і Герцеговині почалися 5 лютого в місті Тузла, які спричинило закриття місцевої фабрики, внаслідок чого залишилися без роботи більшість городян. Далі з Тузли протестна хвиля перекинулася на інші міста країни, в якій спостерігається найвищий рівень безробіття на Балканах — майже 28%. Учасники протесту штурмували та палили місцеві адміністрації, а в столиці країни Сараєво був підпалений президентський палац. У зіткненнях з протестуючими боснійцями поліція активно застосовувала сльозогінний газ, водомети та гумові кулі. Як повідомляють ЗМІ, за час усіх цих сутичок постраждало понад 300 осіб. У результаті протесних акцій у відставку пішли глави кантонів Тузли, Зеніци та Сараєво. Подібних протистоянь у Боснії не було з часів громадянської війни 1992—1995 років.

Більш фундаментальними причинами нинішніх боснійських протестів називають високий рівень корупції, загальну тяжку ситуацію в економічному та політичному житті країни, а також пасивність уряду в подоланні всіх цих проблем. Також торік був припинений процес приєднання Боснії до ЄС через рішення Європейського суду, що постановив, що балканська республіка порушує права національних меншин, дозволяючи балотуватися до національного парламенту лише трьом етнічним групам — боснякам, сербам і хорватам.  У результаті раніше отримана Боснією фінансова допомога від Брюсселю у розмірі 47 мільйонів євро була переадресована іншим країнам-кандидатам на вступ до Об’єднаної Європи. Хоча Угоду про асоціацію з ЄС боснійське керівництво уклало ще  2008 року, і після цього в країні виросли і середня зарплата, і валовий національний дохід, і економіка в цілому. В той же час у Боснії збільшувалася кількість безробітних, і вона продовжувала залишатися однією з найбідніших держав Європи.

«ХВОРОБА ЗРОСТАННЯ»

Є таке поняття, як депривація — незадоволеність розходженням між очікуваним і дійсним, між тим, що хотілося б мати і бачити довкола, і тим, що виходить насправді. Якщо такий стан викликає глибоке незадоволення на широкому соціальному рівні, підвищується вірогідність значних протестів. Виділяють три моделі депривації. Перша передбачає усвідомлене відчуття несправедливості розподілу благ. Друга звертає увагу на різке погіршення економічного стану, коли є можливість порівняти з позитивним попереднім станом. Третя ж модель стосується тих ситуацій, коли економічні умови покращуються, разом із ними продовжують зростати соціальні надії, але потім відбувається стагнація або спад економіки, що призводить до «прогресивної» депривації — незадоволеності через відсутність можливостей реалізувати нові економічні сподівання.

Цю третю модель, з огляду на все, можна порівняти до певної міри з боснійськими «розкладами». Як уже йшлося, після підписання Угоди з ЄС показники національної економіки трохи зросли, що могло дати привід для окремих категорій громадян небезпідставно сподіватися на серйозніше розширення економічних можливостей у найближчому майбутньому, як мінімум, на подолання масштабного безробіття. Але лютневі протести засвідчили, що ці сподівання залишилися нереалізованими. А глибину соціального незадоволення до точки кипіння могла довести тема корупції на тлі загального обурення урядовим курсом і припинення процесу вступу в ЄС.

УКРАЇНСЬКИЙ ВИПАДОК

Протесні аналогії між Боснією й Україною впадають в очі не лише в площині таких символів, як водомети, сльозогінний газ, гумові кулі, захоплення місцевих адміністрацій тощо. Але ще і в контексті ключових причин протестів, гальмування євроінтеграційних процесів і все тієї ж «прогресивної» депривації, модель якої в деякій мірі застосовна і до України 2011—2013 років.

2011 року, на другому році президентства Віктора Януковича, експерти досить позитивно висловлювалися про тодішні успіхи української економіки. Йшлося, що уряду є що покласти собі в актив, зокрема — прориви в зовнішньоекономічному напрямку.

Але 2012 року в економіці України відбувається погіршення серії показників. Низка невдалих чинників спонукала більшість міжнародних організацій тут же переглянути свої прогнози щодо економічного майбутнього нашої країни в гірший бік.

2013 року українська економіка виявилася в стані офіційної рецесії внаслідок падіння ВВП впродовж двох останніх кварталів 2012 року. На економічну систему країни дуже негативно вплинуло зниження офіційних золотовалютних резервів, зростання держборгу, послаблення позицій торговельного балансу, втрати на важливих зовнішніх ринках, збитковість і закриття підприємств, масовий відтік капіталів за кордон, невпинне зростання корупції, злочинності та  ще багато іншого.

А після непідписання Угоди з ЄС — «контрольного пострілу» по соціально-економічних сподіваннях тих громадян, які вже особливо нічого не чекають від українських політиків, але сподіваються на допомогу Об’єднаної Європи, — Україна отримала масові протести, які тривають уже понад два місяці. 

Таким чином, ми бачимо, що після відносних успіхів національної економіки 2011 року, які могли б стимулювати в тій чи іншій мірі нові соціальні сподівання, в подальші два роки економічні показники лише погіршувалися. Сюди ж, проводячи паралелі з Боснією, додаємо тему корупції, зупинку євроінтеграційного процесу та загальний фон недовіри до влади.