Збігнев БЖЕЗИНСЬКИЙ: США роблять себе ворогом ісламського світу

Про політику США стосовно Іраку, про відносини Вашингтона зі «старою Європою» — в інтерв’ю з радником із питань національної безпеки при президентові Джиммі Картері Збігневом БЖЕЗИНСЬКИМ.

— Чи став світ безпечнішим після вторгнення в Ірак?

— Тоді у вторгненні не було потреби. Було б розумніше зачекати та завершити роботу в Афганістані, де були постійні проблеми з «Аль-Каїдою» і талібами.

— Півроку тому ви сказали, що США незабаром можуть перетворитися на головного ворога арабського й навіть мусульманського світу. Ви сказали, що весь Близький Схід загрожує спалахнути. Якою ви зараз вбачаєте ситуацію?

— Боюся, справи йдуть саме в цьому напрямі. Нещодавно президент Пакистану Мушарраф у Вашингтоні відкрито говорив про наслідки американського провалу ідеї просунути вперед мир із палестинцями та надати більше поваги політичній гідності арабів. Це збільшує ворожість по відношенню до США на Близькому Сході, а також каталізує ворожнечу в ісламському світі.

— Тобто позиція німецького уряду на початку іракської кампанії була розумною?

— Критика дій Буша з іракського питання була виправданою. Що не було виправдане, то це цілковита відсутність альтернативної концепції та готовності провести спільно прийняту стратегію.

— Що тепер Америці треба робити в Іраку?

— Вона має докласти великих зусиль, щоб знайти справжню спільну відповідь на проблеми, перед якими ми стоїмо в Іраку. Я маю на увазі спільну з Європою відповідь. Ця відповідь має охоплювати як спільний розподіл завдань, так і спільне прийняття рішень. На жаль, нинішня адміністрація вважає, що європейці повинні робити те, що вона каже. Тоді як європейці здебільшого вважають, що Європа має брати участь у прийнятті рішень, увесь тягар здійснення цих рішень повинні нести американці. Потрібна американо-європейська стратегія щодо Іраку, щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту та щодо Ірану. І тягар треба нести разом.

— Кажучи про спільну стратегію, ви маєте на увазі й спільну військову присутність на місці?

— Неодмінно! Сьогодні неможливо собі уявити альтернативну стратегію на Близькому Сході, що виключала б військовий елемент. Якщо буде спільна стратегія, то вона має передбачати й спільну військову участь. В Америці я весь час повторюю: проблема полягала в тому, що Буш сказав: «Хто не з нами, той проти нас». А наші німецькі друзі кажуть нам: «Дійте інакше, але самостійно. Ми не братимемо участі». Проблеми, з якими в найближчому майбутньому зіткнуться США, будуть проблемами й для Європи, подобається це комусь чи ні. Тому Америка повинна відмовитися від своїх односторонніх дій, а Європа — від своєї позиції «лише без мене».

— Що сьогодні може переконати французів і німців відправити війська до регіону?

— Лише спільна підтримка близькосхідної політики, яка має включати:

1) енергійну ініціативу для вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту, щоб ця проблема більше не сприяла ворожнечі на Близькому Сході;

2) спільні дії в Іраку, спрямовані на те, щоб трансформувати американську окупацію в міжнародний військовий контингент, що охоплює європейців і помірні мусульманські держави, наприклад, Пакистан і Марокко.

Президент Мушарраф натякнув, що може розглянути можливість відправки військ, якщо буде ширший підхід, що нарівні з Іраком охоплював би й ізраїльсько-палестинський конфлікт. Не повинна знову виникнути ситуація, в якій США матимуть спокусу діяти самостійно.

— Чи бачите ви, що справа йде до цього? Чи схильний Буш так діяти?

— Це можна собі уявити, особливо якщо президент Буш виграє вибори та сприйме свою перемогу як мандат на посилення цієї політики.

— Чи могли б ви порівняти війну в Іраку з війною у В’єтнамі?

— Із певного погляду, Ірак — це ще складніша проблема, оскільки вона розпалює пристрасті в дедалі більших частинах ісламського світу. Проблема В’єтнаму хоч і була дуже болісною, але не мала таких ускладнень.

— Повернімося до Ірану. Наскільки реалістичні його погрози вийти з договору про нерозповсюдження ядерної зброї і навіть самому створити ядерну зброю?

— Ця країна має можливість у майбутньому створити ядерну зброю, але спецслужби сходяться на думці, що до цього ще кілька років. Іран — серйозна країна, неагресивна й загалом є стабілізуючою силою в дуже нестабільному регіоні. Й, нарешті, Іран має потенціал для справжнього демократичного розвитку. Молоде покоління не хоче жити за теократичної диктатури. Тому в наших інтересах сприяти змінам в Ірані та не допускати виникнення штучної націоналістичної єдності між зростаючою демократичною опозицією та правлячими муллами.

— Що ви думаєте про прагнення Німеччини отримати постійне місце в Раді Безпеки ООН?

— Певні реформи Ради Безпеки вже давно назріли. Треба йти до такої реформи Ради, щоб право вето мали лише США, ЄС, Росія та Китай. Крім того, повинні бути інші постійні члени Ради, але без права вето.