Час, коли в хаті оселяється магічний «павучок»
На Вінниччині досі зберігаються, а подекуди й активно відроджуються традиції прикрашати свої оселі різдвяними «павуками»
Щороку перед Різдвом дівчата бралися за виготовлення домашніх прикрас – ялинок тоді ніхто не прикрашав, а от «павуків» та «їжаків» наплітали чимало. Робили це переважно на Гната – 2 січня. Таємно зібравшись, щоб не заважали хлопці, дівчата нарізали різних розмірів соломинки, нанизували їх на нитки і формували з них різноманітні трикутники, квадратики і кубики. Вважалося, що ця легка конструкція відтворює побудову Всесвіту. Не дивно, що назвали її «павуком», адже за давніми легендами саме павуки заснували світ. Солом’яного «павука» підвішували на кінській волосині до сволока, де він крутився і рухався від найменшого поруху повітря. «Павук» був хатнім лікарем. Якщо хтось погано почувався – потрібно було постояти під ним і самопочуття одразу поліпшувалося.
«Традиція прикрашати «павуками» свої оселі до Різдва збереглася в окремих селах Вінниччини і до сьогодні, – переконує провідний спеціаліст Вінницького обласного центру народної творчості Сергій Бугай. – І тут справа вже не скільки у магії «павука», як містерії Різдва загалом – одного з найсильніших свят, які наші предки святкували, дотримуючись чітких традицій. Не так, як зараз. Хоча, варто відзначити, що в області діє чимало студій, де у різдвяний період часто проводять майстер-класи з виготовлення солом’яних «павучків». Чимало поціновувачів народного мистецтва спеціально замовляють цей різдвяний оберіг у майстрів, щоправда, вже не для гармонії, а радше для цікавості інтер’єру, адже «павучки» досить креативно виглядають над каміном і гарно виграють теплими кольорами під люстрою».
Солом’яні павуки в минулому виготовляли не великі – завдовжки від 30 см. До наших днів збереглися десятки технік плетіння, але подільські майстри, як каже Сергій, активно створюють і власні авторські зразки. Більше тисячі неповторних солом’яних виробів створила вінницька майстриня з багаторічним стажем Євдокія Чугунова. Її солом’яні «павуки», попри свою тендітність, побували на багатьох фестивалях і виставках. Згадує, що перший виготовила по пам’яті, бо ще з дитинства запам’ятала, як у бабусиній хаті навпроти ікони висів солом’яний оберіг «од злого ока».
«Попри те, що я дещо насторожено ставлюся до всіх членистоногих, і павуків у тому числі, мені подобається солома – її сонячний колір. Перший «павук» з’явився у мене років 20 тому. Тепер живу з ними під одним дахом, вся квартира у «павуках», – жартуючи, каже майстриня. – Павука зробити не складно. Для цього потрібно завчасно заготувати соломку. Найкраще брати житню, оскільки вона цупка, не така ніжна, як пшенична. Перед початком роботи потрібно підготувати соломку, вирізаючи з неї колінця. Для павука краще брати третє коліно з жита, оскільки перше коліно – тонке, друге – м’яке, а третє – ідеально підходить. З нарізаних соломинок можна сформувати будь-яку форму. А в середині «павучка» – гарно прикрасити писанками або зробленими із соломи зірочками, янголятками, кубиками. Такий павучок стане справжньою окрасою будь-якою оселі. Його геометрична структура буде доречна і в сучасному інтер’єрі. І добре, що люди почали повертатися до цієї традиції, бо треба берегти своє, рідне».
Майстриня каже, що існує безліч варіантів форм, конструкцій та способів виготовлення «павуків». Традиційні обереги здебільшого пірамідальні та ромбічні, складаються з окремих об’ємних елементів. Сувора гармонія форм і руху були покликані оберігати дім та його господарів, вбираючи в павутину своєї конструкції все негативне, що могло завадити щасливому плину життя. І якщо раптом «павук» ламався, то ще означало, що він не витримав тієї негативної енергетики, яка генерувалася в оселі. Щороку старого втомленого «павука» спалювали, а на його місце вивішували нового, причому вішали виріб і над колискою дитини, і над головами молодих під час весілля. Вірили, він не лише охороняє, але й приносить щастя і гармонію.
До речі, традиція плести «павуки» збереглася не лише в Україні, солом’яними різдвяними виробами прикрашають свої оселі й інші європейці. Литовці називають їх «содас», що означає сад, латиші – «пузур», фіни – «хімеллі», а білоруси – «ліхтарями».
Author
Олеся ШуткевичРубрика
Тайм-аут