Часи, коли потрібні книги про героїв
На превеликий жаль, мета нинішньої «маскультури» — зробити з людини мавпу. А для цього досить вийняти в цієї людини з рук книгу або замінити її журналом «Отдохни» чи якимось іншим того ж штибу.
Спробую відповісти на Ваші питання. Перше — що є для мене актуальним зі світової літератури? Питання занадто широке, тому назву лише два твори: «Степовий вовк» Г. Гессе (маю його в чудовому українському перекладі) та «Повість про Гендзі» Мурасакі Сікібу. Перша з названих книг є відбитком сучасного суспільного стану, коли людина, що має інакші вподобання, аніж загал, відчуває, що або вона є божевільною, або світ довкола неї збожеволів. Що ж до твору пані Мурасакі, то відчуваєш, читаючи його, що тисяча років — лише мить, що місяць над твоїм будинком світить тим же м'яким сяйвом, а вкраїнська вишня, їй-Богу, пахне незгірше сакури.
Друге питання — кого з українських письменників і поетів перечитую постійно... Ризикую видатись «старомодною» — але, звісно ж, Шевченка. Його віршів не затерли шкільні програми та невмілі відповіді абітурієнтів. Чи актуальні ці твори? Досить перечитати «Кавказ», і одразу згадується Чечня і все, що з цим пов'язане. На кожну реалію нашого сьогодення можна підібрати цитату. Хто там з нас «лупить по закону три шкури? — байстрюкові на придане, жінці на патинки, собі ж на те, про що не знають ні діти, ні жінка?» Список довгий має бути, з Президентом на чолі.
Люблю перечитувати Лесю Українку. Її вірші сприймаються інакше, ніж в дитинстві. «Чи довго ще, о Господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?» Куди вже актуальніше. А зараз читаю Ольжича. Мабуть, уже всоте. У його коротких віршах пульсує жива кров. Наче людина вимовила найдорожче, а тоді спокійно пішла вмирати.
Третє питання найбільш складне. Читаю я багато, а ХХ сторіччя не дуже шаную. Люблю Стуса перечитувати. Подобається дуже «Маруся Чурай» Л.Костенко. Якраз прочитала на днях, що поляки зняли фільм «Вогнем і мечем» за Сенкевичем. А мені якраз в «Марусі» оті рядки трапились, як тікав князь Ярема на Волинь, лишаючи за собою трупи... І про руїни палацу в Лубнах. «Там жив Ярема, син Раїни, страшний руйнатор України...» А для поляків він — герой, таким, напевне, і покажуть. Оспівають шляхетність завойовників. І чорношкірі раби, тобто українці, будуть ронити над їх долею сльозу. У смішні часи ми живемо, лишається тільки книжки читати про чини геройські. З письменників іноземних найчастіше перечитую Майкла Муркока. Божевільна фантастика вивихнутого світу. Цікаве його бачення світу опісля загибелі теперішньої цивілізації. Іноді фантастика мудріша за будь-які прогнози.
З повагою до Вас та до чудової газети «День», майже єдиної, що «зберігає Рівновагу в часи Хаосу» (цитую за Муркоком). читачів.
