Чи може ім’я Шевченка «реалізуватися» як бренд?
У неділю, 9 березня, вся країна відзначила 194-ту річницю від Дня народження Великого Кобзаря Тараса Шевченка. Традиційно Президент України Віктор Ющенко та прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко вранці поклали квіти до пам’ятника Шевченку у Києві.
Не обійшлося цього разу і без візиту до славного села Моринці, що на Черкащині, батьківщині Тараса Григоровича. Родзинкою цьогорічного виступу Віктора Ющенка стала пропозиція створити у рідному селі поета Шевченківську бібліотеку, зібравши у ній усі видані книги Великого Кобзаря. «У цьому мають взяти участь і Міністерство освіти та науки, і академічні установи. Ми маємо зібрати всю шевченкіаду. Адже дуже важливо, щоб у пам’яті наших дітей, онуків не забувалося ім’я великого поета. Нація, що забуде своє слово, ніколи не матиме батьківщини, своєї держави», — зазначив Президент. Окрім того, сельчанам було передано документи на комплекс комп’ютерної техніки для місцевої бібліотеки та ключі від автомобіля для чергової лікарні.
Але у цей момент завжди виникає закономірне запитання: і це все? Адже вивчення спадщини Кобзаря вимагає системного підходу, навіть організація днів вшанування його пам’яті потребує, так би мовити, нових технологій. А як би ви відзначили цей день — запитали ми у експертів «Дня».
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, доцент Київського державного інституту театрального мистецтва імені І.К.Карпенка-Карого:
— Система потрібна всюди. Навіть у такій справі. Кожен із нас у шевченківські дні має зробити певний жест доброчинності на честь пам’яті поета. Я, наприклад, подарую одній із районних бібліотек дуже стару книгу Тараса Шевченка, інші подарують комп’ютери у якусь школу... І це той мінімум, який має зробити кожен. Звичайно, просто необхідно, щоб і школярі, і студенти, і всі інші громадяни держави приносили 9 березня до пам’ятника Кобзарю квіти, таким чином вшановуючи його пам’ять. Гадаю, що цього достатньо.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, художній керівник театру «Сузір’я»:
— Я вже давно намагаюся реалізувати проект, пов’язаний із Шевченком, під назвою «Тарасова гора». Його суть у тому, що ми маємо використовувати ім’я поета як бренд. Так, як, наприклад, у Відні «експлуатують» ім’я Моцарта. В Києві потрібно почати з Шевченківського району. Він дуже потужний і економічно, і за інтересом. До речі, зараз проходить аукціон картин для того, щоб зібрати кошти на пам’ятник Шевченку у Ванкувері. Адже це місто кілька років поспіль було визнано найкращим містом для життя людини. Звичайно ж, нам хотілося б мати і там нашого Кобзаря.
Я думаю, можна було б на імені Шевченка зробити дуже багато для України. На сьогодні, якщо звернемо увагу на сувеніри, то побачимо, що їх, пов’язаних із Шевченком, просто немає. А, щоб вони були, потрібно над цим працювати. Це має робити, в першу чергу, Міністерство культури і туризму. І не лише напередодні шевченківських днів, а весь час приділяти поетові увагу. Таким чином, складеться єдина система святкування. Якщо всі міста України зафіксують проведені акції, то в такий спосіб ми б мали централізовану, сконцентровану інформацію, і змогли б її викласти у певну структуру, своєрідну карту.
Ми могли б сьогодні налагодити діалог культурний, мистецький, дослідницький, з усіма тими, хто в цьому зацікавлений. Пропозицій може бути дуже багато, їх потрібно зібрати, надати поштовх, знайти тих, хто взявся б за їхню реалізацію. Тоді справді ми можемо зробити бренд Шевченка всесвітньознаним.
