Діалоги з... п’єдесталами
Ідоли і мученики ожили в масштабному проекті Національного художнього музею України «Герої. Спроба інвентаризації»
Музей переосмислив свою експозицію за допомогою власних фахівців і німецького куратора Міхаеля Фера. Проект зробили в рамках програми Гете-інституту в Східній Європі та Центральній Азії «Машина часу. Музеї у ХХІ столітті». «Ми довго обговорювали цей проект, потім почався Майдан, і тема героїв стала надзвичайно актуальною, — розповідає заступник генерального директора НХМУ з науково-просвітницької роботи Марина СКИРДА. — Ми замислилися, що таке герої й героїчне, героїзація. Під цим кутом переглянули нашу колекцію живопису та скульптури від Середньовіччя до 1980-х років».
У вестибюлі глядачів зустрічає... велика фігура Леніна. Ця скульптура завжди вартувала тут, але за часів незалежності її затулили ширмами. Отже, Національний музей демонструє, що готовий показати свої «скелети». Глядач подорожує виставкою червоною килимовою доріжкою, порепаній і поїденій міллю. Кожен зал має назву — часто це рядки зі знакових для певного часу пісень. Відсутні етикетки з назвами творів — замість них номери. У кожному залі є інвентарні книжки, де за цими номерами можна прочитати купу інформації про об’єкт: хто і де зробив, які особи та події пов’язані з твором тощо. Навіть є графа для легенд про ту чи іншу роботу.
Перша зала присвячена соціалістичній праці. Тут є робітники ДніпроГЕСу, підкорювачі Сибіру, колгоспники. Куратори показують канон героя соцпраці. Так, скульптура Дмитра Крвавича «Висока нагорода» і картина Тетяни Голембієвської з такою самою назвою передають один образ — дівчини з косами, що притискає до грудей орден.
Серед глядачів раптом опиняються маленькі Ленін і Сталін. Скульптури вождів, десь по коліно людині, «розглядають» інсталяцію — нагромадження портретів, бюстів і макетів пам’ятників Леніну. «Вождь світового пролетаріату» усюди з однаковим виразом обличчя, «фірмовою» борідкою, у костюмі-трійці, білій сорочці та в кепці — це не жива людина, а ідол. Так само багато в колекції НХМУ творів на тему Другої світової війни. Щоб підкреслити це й показати ще один елемент музейної «кухні», батальні полотна поставили на стелаж — на таких конструкціях роботи зберігають у фондах. Картини неможливо розглянути наживо, можна тільки дивитись ілюстрації в інвентарних книжках.
Після ударників праці та червоноармійців з’являються представники української шляхти, гетьмани, козацькі полковники. На парадних портретах ці люди в розкішному одязі, з гербами, булавами та іншими символами влади — урочисті й неживі. Серед цих пишнот затесалися ілюстрації Анатолія Базилевича до «Енеїди» Івана Котляревського. Тут козаків зображено з іронією, це — удалі вояки, гуляки, розбишаки. При цьому бурлеск не знищує їхнього героїзму. Народ любить своїх героїв, і сміх тільки укріплює їхню силу.
СЕЛЯНКИ РАДІЮТЬ ВРОЖАЮ НА КАРТИНІ ТЕТЯНИ ЯБЛОНСЬКОЇ «ХЛІБ». БАГАТО РОБІТ НА ПРОЕКТІ ПРИСВЯЧЕНО СОЦІАЛІСТИЧНІЙ ПРАЦІ. У МУЗЕЇ ОЖИВАЮТЬ ІСТОРІЇ КОЛГОСПНИКІВ, ПІДКОРЮВАЧІВ СИБІРУ, БУДІВНИКІВ ДНІПРОГЕСУ
Через галерею образів інтелектуалів: — Лесі Українки, Івана Франка, Василя Стуса, Ліни Костенко — глядач потрапляє в залу, присвячену Тарасові Шевченку. Образ Великого Кобзаря по-різному переосмислювали сучасники поета й радянська пропаганда. На вітринах розкладено малюнки, зроблені харківськими митцями 1939 року. Це — епізоди з життя поета, від дитинства й до смерті. Завершує серію зображення радянських трудящих, які юрмляться навколо щойно збудованого Музею Шевченка. Ці роботи перегукуються з образами мучеників із житіями, розміщеними напроти. Несподівано «виринає» картина Олександра Гнилицького «Папа, шлем давит». Герой, повернутий спиною до глядачів, святих, Шевченка, проводжає в часи незалежності, коли героїв перестали створювати.
В останньому залі виставки є лише стільці й трибуна. Музейники планують проводити тут дискусії, щоб разом із глядачами осмислити героїку минулого, теперішнього та майбутнього. «Точкою відліку» для розмов слугує цитата з драми Бертольда Брехта «Життя Галілея», розміщена на стіні. Учень Галілея — Андре — називає нещасною країну, яка не має героїв. «Ні! Нещасна та країна, що потребує героїв», — відповідає Галілей. Адже герої часто є жертвами. До того ж у героя, якого ліпить суспільство, все людське лишається «за лаштунками». Залишається лише приклад, істукан.
«Цей проект — соціальна психотерапія, — зауважує Марина Скирда. — Знайомі речі оживають, розкривається багатошаровість звичних образів». Роботи разом із глядачами стають учасниками п’єси, у фіналі якої людина відчуває катарсис і очищення.
Проект «Герої. Спроба інвентаризації» триватиме в Національному художньому музеї України в Києві до 29 березня 2015 року.
