Iмітатор реальності
У київській галереї М. Гельмана демонструється персональний проект ветерана жанру інсталяції в українському візуальному мистецтві львів’янина Андрія Сагайдаковського .
Сагайдаковський — не частий гість столиці, хоч і належить до першого списку імен в тутешньому contemporary art, нарівні з такими його першовідкривачами, як Олександр Ройтбурд, Арсен Савадов, Олег Кулик або Влод Кауфман. Одним з перших на території українського мистецтва — ще наприкінці 80-х — він звернувся до жанру інсталяції: створення художнього твору шляхом просторового компонування як концептуально єдиного об’єкту вже існуючих речей, що до мистецтва часто жодного стосунку не мають. І якщо у світовій історії мистецтва цей жанр переконливо легалізував для споживача й критики німець Йозеф Бойс, то в Україні Сагайдаковського можна назвати до певної міри його ідеологічним послідовником.
Візуальна образність, так само як і вибір матеріалів для інсталяцій досить різко відрізняють німця з Клеве й українця зі Львова. Відповідно до слов’янської ментальності, художній погляд Сагайдаковського тепліший, емоційніший і м’якіший. Але обидва майстри художньо досліджують одну територію — так звану реальність.
Непевність, ефемерність і непереконливість того, що ми звично вважаємо реальністю, відзначали мислителі абсолютно різних ідеологій. Святий Франциск Асизький бачив світ з усіма його реаліями та взаємозв’язками як разюче диво, що існує з волі Бога й може миттєво змінюватися до невпізнанності. Такий погляд досі несе в собі величезний заряд надії й радості, можливість бачити чудеса в наймешних дрібницях, що невидимими нитками зв’язують події життя. Густав Майрінк повсякденність з не меншою переконливістю демонізував, вважаючи, що саме в ній верховодять найбільш злобні й тоскні демони, що вирощують у повсякденності найсильніші пристрасті та катастрофи. Георгій Гюрджієв вимагав від своїх послідовників повної ламки звичного сприйняття внутрішньої й навколишньої реальності за допомогою всіляких нестерпних фізичних, психічних і інтелектуальних вправ. У його вченні так звана реальність — плід автоматичного сприйняття людей, стереотипами з юності перетворених на машини. Одним з найкращих парадоксів ХХ століття стало зауваження Бертрана Рассела про те, що ми не можемо знати, що відбувається зі столом, коли ми від нього відвертаємося — може, він перетворюється на кенгуру? Хоч би там який погляд на реальність був властивий глядачеві творів Сагайдаковського, художник неодмінно підштовхне його до підсвідомого питання, якого для обивателя, здавалося б, не існує: що ж таке реальність і чи є вона взагалі?
Проект «Імітація реальності» представляє Андрія Сагайдаковського у властивій йому мультимедійності. Експозиційно й концептуально збираним об’єктом виставки є інсталяція «М’яка частина столу», спеціально створена художником у просторі галереї з використанням замовлених у Києві і привезених зі Львова матеріалів. Живопис Андрія з роками створюваних ним циклів «Риси обличчя», «Штудії анатомії» і «Штудії пейзажу» — гіперболізуюча банальність до чреватого сакральністю символа, гротескна в образності, живописній манері та матеріалах (живопис на килимах) — також представлена на київській виставці. Сагайдаковський міняє місцями ілюзію та реальність, бентежачи передбачуваність реакції глядача, дезорієнтуючи його, сіячи сумнів у правильності стереотипного світосприйняття.