Iсторія в її «людському вимірі»

«Україна Incognita» (incognita.day.kiev.ua) має стати всеукраїнським громадським форумом — спільна думка авторів та користувачів нового сайта. Цим та іншими міркуваннями щодо завдань і перспектив історичного веб-ресурсу «Дня» ділиться редактор газетних рубрик «Історія та «Я», «Україна Incognita» Ігор Сюндюков та експерти «Дня» зі Львова та Житомира.

Ігор СЮНДЮКОВ, редактор рубрик «Історія та «Я», «Україна Incognita», «День»:

— Запуск історичного сайта «Україна Incognita» — це переконливе свідчення того, що наш «День», як і раніше, не зупиняється у творчому розвитку й шукає модерні, такі, що відповідають вимогам сучасності, форми спілкування зі своїми читачами.

Тут можна побачити два аспекти цієї події, які й надалі не варто випускати з поля зору. По-перше, аж ніяк не втрачає свого значення функція освітня, — популяризації якісного та достовірного історичного знання; це особливо необхідне зараз, коли, на превеликий жаль, на теренах, що ними відає муза історії Кліо, з’явилось нечувано багато лже-фахівців, котрі, не володіючи абсолютно необхідними спеціальними знаннями, із серйозним виглядом «пророків» відкривають нові Америки.

По-друге, проблема водночас полягає і в тому, що духовно глибоке історичне знання не може залишатися надбанням лише вузького кола «еліти», залишаючи «простий народ» зі старими міфами, чутками та примітивними, побитими міллю імперськими стереотипами («Мазепа — зрадник», «Петлюра — погромник», «все зло від націоналістів» тощо). Тому ми ставимо собі за мету — і, сподіваємося, вона буде досягнута! — перетворити наш сайт «Україна Incognita» на певний всеукраїнський громадський форум, де якнайширший загал наших читачів зможе обмінюватися думками щодо актуальних питань історії України в контексті світової історії. Це дуже важливо.

І, по-третє, ми докладемо усіх зусиль, щоб зробити наш сайт по-справжньому цікавим. І такі рубрики, як «Полеміка» (радимо звернути на неї окрему увагу), «Інтелектуальна карта України», «Сімейний альбом України», «Маршрут № 1», багато інших, донесуть до людей живу, конкретну, трепетну історію нашої землі в її «людському вимірі». А хіба це, зрештою, не є найголовнішим?

Георгій МОКРИЦЬКИЙ, заслужений журналіст України, почесний член Національної спілки краєзнавців України, голова Житомирської обласної організації Всеукраїнського товариства охорони пам’яток історії та культури:

— Рубрика «Україна Incognita» і видані редакцією газети «День» в її контексті книги — виключно актуальні для нашої країни. Правильно знайдено тональність (короткі, зважені та аргументовані нариси), стиль (коректна постановка проблеми, толерантність думок) і при цьому чітка громадянська, патріотична позиція ставлять цей сміливий проект у ряд найбільш вдалих. Проект про нашу історію і державність, що блискуче злетів над бурхливим морем протилежних думок і крайнощів у складний період становлення незалежної України.

Нариси, написані різними авторами, здавалося, не можуть «бити в одну точку», звучати як одна мелодія. Але це відбулося. Феномен пояснити просто: автори усвідомили себе українцями, вони стали частиною України, вони передають її дух, біль і надії. Їх незримо об’єднала Україна — це їх «головний редактор», частина їхнього серця, плоті і душі. А ще це означає, що відбулася сама Україна — наша колиска і духовна альма-матер.

Автори «Україна Incognita» піднялися над політикою, миттєвою метушнею і кон’юнктурою, «містечковим патріотизмом». Вони блискуче відділяють зерна від лузги, розчищають історичні «завали» від вікових і недавніх наносів зашкарублих догм і брехні, наближаючи нас до ІСТИНИ. Це корисна мета. Це той живильний ѓрунт, на якому можуть і, я вірю, виростуть рясні сходи громадянської зрілості і усвідомленої (а не показної, «шароварної») любові до України.

Примітно, що з таких різних за тематикою нарисів (від заслужених «панегіриків» сущим аристократам українського духу до глибоких «розборок» наших невдач) складається цілісна і логічна, а не суперечлива, мозаїка історичного полотна України. Полотна, «зшитого» кращими істориками-публіцистами (причому не лише українцями!) не на чиєсь замовлення, а за покликом душі і велінням розуму.

Залишається висловити надію, що до числа «авторів-ткачів» цього безцінного полотна приєднуватимуться нові, розширивши «географію» і тематику рубрики. Адже багато регіонів і місцевостей України все ще перебувають у зоні «Incognita».

Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом» (телеканал ЗІК):

— «Україна Incognita» — більш ніж влучна назва. Живучи двадцять років начебто власним життям, країна виявилася ще більш незвіданою, ніж коли-небудь. Буду чесним: особисто для мене історичні розвідки не входять у трійку пріоритетних зацікавлень. Проте віддаю належне, що в Україні є значна аудиторія, для якої минуле є вельми важливим. І вона нарешті отримала якісний інтернет-портал. Поза тим, мені як медіа-експертові цікавіше інше: як розвиватиметься «Україна Incognita». Я дуже не хотів би, щоб вона стала спільним майданчиком для абсолютних однодумців. Навпаки, щиро бажаю, аби цей проект затягував у себе скептиків, опонентів чи навіть ворогів. Я хочу, щоб до обговорення неспотвореної історії України долучалися ті, хто має її радянську стереотипну візію. Якщо ж «Україна Incognita» перетвориться на «міжсобойчик» однодумців, то ККД буде невисоким. Українська історія мені бачиться як драматичний трилер. Я відчуваю нашу минувшину як унікальний сюжет, в центрі якого — доля парадоксального народу: водночас прекрасного й огидного, гордого і безвольного, веселого і зболеного, державницького і анархічного, морального і аморального. Для мене українська минувшина — дуже жива субстанція, яка вміщує в себе всю палітру людських проявів, від чеснот до того, чого треба соромитися. Однобокість у трактуванні історії та національного минулого — велика спокуса наших днів. У атмосфері українофобії дуже легко вдатися до тотального опозитивнення історії. Ось такого штучного віражу я б найбільше боявся. Я радий, що в «Україні Incognita» не простежується єлейний панукраїнський пафос. Бачу прекрасні зусилля відкрити Україну заново для її мешканців без перебільшень і перемог, і поразок. Це важливо для руйнування міфів. Щиро бажаю всьому колективу цього проекту втримати високу планку правди і не розмінюватися на спокуси прикрашання. І ще: сміливо втягувати до дискусії не тих, хто й так на нашому боці, а передусім тих, хто ще не відчув смаку бути українцем.