Храм на Княжому шляху

Освячення храму на честь святої Покрови Божої Матері відбулося дуже урочисто і хвилююче. Провели його владики з Волині та Львівщини. «Подія була світла і піднесена, незважаючи на прохолоду і вітряну погоду... З чим ми вітаємо Василя Григоровича і мирян обох областей. Бо це приклад для всіх, ЩО може зробити фактично одна людина», — каже Віктор Чухрай, фотохудожник із Луцька, який і зафіксував для історії цю подію.

Газета «День» вже розповідала про неймовірну справу Василя Парахіна у тексті «Світ живе карантином, а Парахін продовжує будувати храм» 1 липня цього року. На той час будівля вже здобула риси культової споруди, була брама, поруч Василь Григорович встановив козацький хрест на могилі двох вояків УПА, яких розстріляли енкаведисти. Він знав цих хлопців, з хутора чув звуки бою, у якому вони загинули. І якщо імена розстріляних відомі, то ще не один десяток їх, міркує Василь Григорович, так і залишились безіменними. У пам’ять про них він біля храму облаштовує Пантеон героїв. Сам храм зводив у давньоруському стилі, аби нагадував він подорожнім про те, що свого часу нинішній шлях з Луцька у Львів мав назву Княжий шлях. Ікони для храму малювала і його дружина.

Василь Парахін навчав дітей малювати за своєю методикою, видав про неї кілька книг, за підтримки Художнього музею Луцька — альбом «Промінь воскресіння. Василь Парахін і його школа народного малярства у селі Журавники Горохівського району». В урочищі Красна Гора з його ініціативи встановлено пам’ятний хрест на місці, де з 1795 року, після третього поділу Польщі, проходив кордон між двома імперіями: Росією та Австро-Угорщиною. У 1965 — 66 роках Василь Парахін працював у групі художниці Алли Горської, яка створювала відоме мозаїчне панно у Донецькій п’ятій школі. Потім у Міністерстві лісового господарства працював старшим інженером-художником. Відроджував мистецтво художньої обробки деревини, організував майже сто цехів, які випускали продукцію — до тисячі найменувань. Значну частину експортували у США, Канаду, Францію, Японію... До 1500-річчя Києва організував цех «Київський подарунок», де був начальником і художнім керівником. Був переслідуваний за українську позицію, яку називали, звісно ж, націоналізмом, повернувся у поля-ліси у Черуковатицю, і всі ці довгі роки будував і будував храм...

Чверть століття цей неймовірний чоловік витрачав власні кошти і власну працю на спорудження храму, Пантеону героїв, повертаючи нам нашу ж історію. Віктор Чухрай каже, що варто звернути увагу на фігуру Богоматері під дашком, це робота самого Василя Григоровича, а такі фігури колись стояли в українських селах в Центральній та Східній Україні, і знищили їх вже в часи Петра I...

Допомагали Парахіну друзі-художники і не художники, просто небайдужі. Та основний тягар він усе ж взяв на свої плечі.