Кольорове осмислення соціуму

Яскравий колір міста — одна з рис, що приваблюють туристів, фотографів, митців. А там, де архітектура не досить цікава, на допомогу приходить стрит-арт. Звісно, він буває різним. Приклад стрит-арту, який налаштовує на позитив — роботи донецького дизайнера Івана Платонова. Хлопець упевнений: сьогодні на вулицях забагато сірості та депресії, тож суспільство може врятувати тільки яскравий та осмислений дизайн.

За останні роки в Донецьку з’явилося багато «осмисленого» графіті та цікавих соціальних акцій. Рік тому, коли у місті лише починались розмови про те, що нашим домом є наше довкілля — вулиця, район, місто, країна, — Платонов створив виставку, яка це наочно демонструвала. У сквері біля Театру опери та балету хлопець облаштував справжній дім: лавки накрив старими пледами, поклав на них книжки, м’які іграшки; на дерева повісив свіжі газети, по периметру розвішав одяг — ніби він сушиться. Така атмосфера мала налаштувати донеччан на думку про комфортний теплий відпочинок. Іван сидів поряд разом зі своєю подругою та пив чай, який вони принесли в термосі. Але, «чи то день видався невдалим, чи то люди обходили місце інсталяції, але охочих приєднатися було не так багато», — згадує Іван. Можливо, ще одна причина в тому, що кожен «експонат» був прикрашений табличкою, де зазначалося, що це виставка. Проте наступного дня виставки вже не було — зранку не залишилося ні одягу, ні книжок, ні газет.

Добрими, але, можливо, деякою мірою незрозумілими лишаються роботи групи «Добрі люди». Саме її учасники зробили малюнки «Жовта субмарина» на набережній Кальміусу, «стара Юзівка» на вулиці Артема та «Рожевий пелікан» на проспекті Богдана Хмельницького. Це дуже масштабні роботи, які зайняли багато часу. Усі зображення виконано з дозволу міської ради.

Влада любить хороші нейтральні роботи, а от соціальні — інколи викликають у неї нерозуміння. Так, художника Міхалича (псевдонім донецької художниці) за деякі роботи притягали до адміністративної відповідальності — зараз від проекту про гопників у місті майже нічого не залишилось. А от останню соціальну роботу художниці можна ще подивитись. Тут авторка поєднала людей із тваринами за принципами поведінки, і виявилось, що часто люди нагадують курей чи биків тощо.

Щодо впливу вуличних робіт на соціум, варто згадати, як в американському депресивному містечку завдяки графіті з’явилась художня школа, а згодом — і художній дитячий центр. Подібні принципи сповідує Фонд «ІЗОЛЯЦІЯ», який влітку минулого року ініціював проект «ІЗОЛЯЦІЯ у міському просторі». У Горлівці діти разом із донецько-харківським художником Романом Мініним виконали дві композиції: «Звідки беруться хмари» та «Ми робимо для Світу хмари». Тоді Роман Мінін відзначив: «Нам до снаги любити своє місто таким, яким воно є, — перш ніж претендувати на поліпшення якості життя і дати імпульс позитивного мислення для нових поколінь на багато років уперед». Ще один проект Фонду, вже без дітей, але надихнувшись ними, зробив Олексій Салманов — розмалювавши Цар-Гармату дитячою кольоровою крейдою.

Психолог Белла Ісаєва вважає, що для того, щоб змінити мислення, потрібні століття, адже Донецьк специфічний регіон, місто від самого початку існувало на межі між маргінальністю та елітарністю. «Населення міста не розбещене кольорами. Тут немає старовинних будівель, давніх традицій, які б могли розвивати естетичне чуття. Був завод і все розвивалось навколо нього. Стрит-арт, зазвичай, і народжується у таких регіонах, де є маргінальний простір. І, як мені відомо, все це зароджується саме на стиках економічних та соціальних потрясінь. Можна провести аналогію з наскельними малюнками. Людині вже тоді було важливо висловити свою думку. Будь-який малюнок є висловленням. У нас така традиція — обмінюватись інформацією, і ми без цього не можемо. Тому творець, який намагається щось висловити, проаналізувавши, осмисливши щось, звертається до конкретної аудиторії саме таким чином — малюнком. Згадайте лишень, всі підлітки намагаються залишити після себе повідомлення: пишучи на стінах, партах тощо. Підлітки завжди бастують проти культурних норм, проти правил соціуму, проти табу. Вони гостро реагують на такі теми як «життя», «любов», «смерть», «секс» та ін. Але це так само висловлення. З іншого боку, малюнки на старих стінах можуть свідчити про те, що художнику щось неприємне, він сам хоче це переробити, прикрасити. Художник переробляє те, що є мертвим, на його погляд, даючи цим об’єктам (стінам, заводам, переходам) життя», — стверджує вона.

То чи можна тоді вважати мистецтво терапією? На думку психолога, це може бути за умови осмислення всіх намальованих речей. Ісаєва каже: «Наприклад, коли до психотерапевта приходить людина з малюнком, її завданням є пояснити значення кожної лінії. В рамках соціальної терапії, людина знаходить якісь шлюзи, де вона може «випустити пар» від того, що в неї накопичилось протягом певного часу».

Фото з сайта street-art-ua.livejournal.com