«Країна мрій» — уроки українськості
ДЕНЬ ДРУГИЙ
(Закінчення. Початок у № 120)
Другий фестивальний день розпочався як і перший — з «вулиці», подібної до тих, які робив Олег Скрипка. Сюди прийшли люди різного віку — парами, сім'ями, групами, товариствами. Гарно вбрані — в українських строях різних років і з різних регіонів, які часто вдало поєднувалися в одному ансамблі. Найбільше молодих: колоритні хлопці з оселедцями, гарні дівчата у вишиванках, припасованих до джинсів — модерн...
Вони знайомилися, ділилися враженнями від учора. Перший день був своєрідним аперитивом і розігрував апетит. Далі розходилися до різних сцен або йшли на вулицю майстрів. Тут можна було навчитися малювати на склі, розписувати писанки, як і на «вулиці» Олега Скрипки, присвяченій Великодню. Дай-но спробую собі, — подумала я. За порадою писанкарки Оксани Білоус на висушене яйце наношу спеціальним інструментом — писачком — лінії з воску. А тим часом на полум'ї підігрівається суміш воску і парафіну, а тоді нею, власне, і заправляється писачок. Коли усі контури по білому наведені, кладу яйце в оцет. Це робиться для того, щоб підготувати його поверхню для подальшого розмальовування. Далі, якщо має бути на писанці жовта фарба, занурюю в неї. А ті візерунки, що повинні залишитися жовтого кольору, за допомогою інструмента покриваю воском. А тоді по черзі — кладу у зелену фарбу, й так само, на елементи, які залишаю зеленими, накладаю віск, і знову — у червону, синю, чорну фарби. Насамкінець знімаю увесь віск і виходить гарна писанка. Ця техніка розпису відома з давніх- давен. На писанках часто зображають дохристиянські знаки. Наприклад, символ у формі латинської букви S (його ще називають змієм) вважається чоловічим і символізує бога підземного вогню. За переказами, він піднімався у височінь, запліднював богиню неба і та родила дощем на землю. Традиційно жіночими вважаються зображення риби, істот людської подоби... У багатьох культурах існує культ яйця як джерела зародження всього живого.
Відразу поряд іду навчатися малювати на склі старовинний український архетип — квітку-дерево у художниці Людмили Тесленко-Пономаренко. Колись творилося стільки квіток на скринях, печі, дверях, скільки людей жило у хаті. Цей архетип також вишивали на рушниках.
Поступово люди скупчуються біля великої сцени. Вечірню програму відкрила група «Палац» з Білорусі. Публіка відразу виявила свою симпатію — танцювала, підспівувала, аплодувала, розмахувала білоруським прапором, що був дуже доречним поряд з татарським та українським. І це було живим виявом дипломатії, візуальним свідченням прихильності до своїх прадавніх добрих сусідів, з якими у нас ніколи не було розбрату. «У нашому репертуарі за чотирнадцять років існування групи багато пісень, — говорить керівник групи «Палац» Олег Хоменко. — Але ми вибрали окремі, які хотіли заспівати спеціально для українців — «Україну я об'їхав», «Повернуся на Вкраїну»... Бо, скажімо, пісні з Вітебська та його передмість вам можуть здатися чужими, а поліські, які збирали під час експедиції у прикордонних селах на межі з Україною, будуть майже рідними. Ми не помилилися. Я зворушений, як нас тепло прийняла публіка! Звідкілясь між молодими знайшовся білоруський прапор. Між нами встановився контакт, незважаючи на те, що група відкривала вечірню програму і грала ще при денному світлі. Ми співаємо лишень білоруською. І українці повинні співати тільки українською. А російською нехай співають росіяни. Тоді будемо цікаві один одному і всім іншим!»
Відомий Енвер Ізмайлов грав мелодії свого народу — татарські.Цікаво, що Олег Скрипка на цьому фестивалі зібрав і гармонійно поєднав аматорські народні колективи з музикантами-віртуозами, які є надбанням світу — гітарист Енвер Ізмайлов, бандурист Роман Гриньків. «Дехто з нас вперше в Україні, а дехто вже вдруге, — говорять музиканти фінської групи «Spontaani Vire». — Ми майже нічого не знали про вашу культуру, тільки були знайомі з творчістю неперевершеного Енвера Ізмайлова, який кілька разів виступав у Фінляндії, останній — на міжнародному татарському фестивалі».
«Мандри» виступали дуже динамічно, аж у лідера гурту Фоми обірвалася струна на гітарі. Було у цьому щось символічне, з народної творчості, а, може, з казок, на яких знається Фома. Він співав «мандрівські» хіти: «Легенду про Іванка та Одарку», «Орисю», «Ой, чий то кінь стоїть», «Ой, Марічко, чичері», і зовсім нові твори, за його словами, спеціально написані для цього виступу, — «Коло млина», «Коханочка» і «Несе Галя воду», заспівану у стилі реггі на український лад. Народ шаленів!
І на саме завершення вийшов Олег Скрипка. Впевнений. Розкутий. Вільний. У його ході, рухах, зверненнях англійською до глядачів відчувалася якась особлива міць, твердиня, та, що внутрішньо цементує людину і робить з неї харизматичного лідера. У супроводі оркестру і фольклорного ансамблю «Божичі» він співав французькою «Tomble de neige», «Махатму» «в езотиричному стилі», і, звісно, знані і всіма улюблені «Горіла сосна», «Голубка», «Галю, приходь», «Їхали козаки», «Весна» і, як він доречно зіронізував, егоцентричну «На вулиці скрипка грає». Роковість його музики не протиставлялася автентиці, а, навпаки, шукала дотичність, органічний зв'язок з нею. Музикант, як завжди, володів публікою, мав на неї магнетичний вплив. Вона шаленіла! Ця кількатисячна юрба скандувала: «Україна!». Скандувала на підтримку Олега Скрипки, цього фестивалю, і, переконана, своєї Батьківщини, яка обов'язково має стати омріяною країною. «Вевешною» піснею «Країна мрій» з соло на бандурі неперевершеного Романа Гриньківа і закінчився перший міжнародний етнофестиваль. «Це був своєрідний урок патріотизму, — сказав Олег Скрипка «Дню». — І українці були до нього підготовлені. Ми пережили кризу підліткового наїву в усвідомленні себе самих, розумінні свого місця у світі і вступили у період зрілості і конструктивного розвитку».
«День» цікавився враженнями про фестиваль:
Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ , лідер гурту «ТАРТАК»:
— Мені тут дуже подобається. Почуваюся вільним. Ходжу, дивлюся на всі боки, пізнаю, відкриваю, підспівую, танцюю, купую диски, дрімаю на траві і ліплю глечики. На вулиці майстрів зустрів свого однокласника, ми не бачилися років п'ятнадцять. Він — гончар і я напросився до нього в учні. З його допомогою зробив невеличкий глечик, з яким носився півдня і врешті-решт залишив вдома. Товариш порадив занести додому, нехай щастя прибуде.
Спостерігаю за людьми і бачу, що вони змінюються у ставленні до свого, хоч і знаходяться під тиском чужої масової поп-культури — простої, доступної, навіть банальної, нав'язливої. Моє покоління цілком здатне перетворити Україну на країну мрії. Очевидно, воно це вже, хоч, може, поволі, та все ж робить.
Ніна МАТВІЄНКО , народна артистка України:
— У мене настрій просто фестивальний! Дай, Боже, здоров'я Олегові Скрипці, що його душа відкрита для людей. У багатьох деякі почуття, певно ж, дуже особисті — любові, гордості, патріотизму, глибоко заховані. Але коли звучить українська пісня, ці почуття зринають на поверхню душі, опановують нами. Так будити, хвилювати, не відпускати може тільки своє справжнє! Нині ми зібралися великим товариством просто неба і відчули, що знаходимося в епіцентрі фантастичної події, куди з'їхалися закордонні гості.
Варто було затівати таку справу, варто була працювати над нею так, як організатори працювали, — аж до хрипоти.
Тетяна ЛОГУШ , керівник літературного конкурсу «Коронація слова», Юрій ЛОГУШ , генеральний директор компанії «Кraft Foods Україна»:
— Нас вразили розмах і якість нинішнього фестивалю! Дуже здорово! Говоримо так не тому, що хочеться сказати комплімент, а тому, що маємо з чим порівнювати. Відчуваємо особисте задоволення — душевне, музичне, етнічне. Горді за те, що вміємо себе представити.
Програма учасників фестивалю різноманітна та інтелектуально цікава. Здавна маємо прихильність до кобзарського мистецтва, підтримуємо Національну капелу бандуристів України. Бо пісні кобзарів і бандуристів особливо беруть за душу.
Було б добре, якби це дійство стало щорічним, ширилося по всій Україні і так себе будемо ідентифікувати...
Сергій АРХИПЧУК , режисер Національної опери України:
— Для мене «Країна мрій» — це передусім фестиваль звільнення. Я відчуваю це на фізичному і на метафізичному рівнях. Суспільство не те, що потребує таких акцій, воно їх прагло.
Привітав усіх організаторів і вважаю, що це фольклорне свято — велика удача, Господь благословив його. Мені сподобалася шляхетність і глибина Олега Скрипки. Сподобалися гості. Ми їх вперше сприймали і вони були достойними. Часто на фестиваль дивляться як на конкурс і намагаються порівнювати, хто сильніший, хто слабший. А тут відчувалося, що мистецтво — понад усе. Гості приїхали без особливої екзальтації до нашої країни, але на «Країні мрій» вони пізнали справжню Україну, доторкнулися до її культури, збагнули усю її глибину... Вони побачили довкола себе вивільнених людей, які вільно, без демонстрації носять національний одяг. Я сам колись одягав вишиванку як прапор на себе. А тепер це стало стильно і модно.
Лариса ІВШИНА , головний редактор «Дня»:
— Здавалося, зініціювати і провести такий фестиваль — це подвиг Геракла. Але виявилося, що в Олега Скрипки такий міцний запас снаги, сил та енергії... Він заслужено вийшов на лідерські позиції.
«Країна мрій» у виконанні Олега Скрипки та інших організаторів — це Україна — регіональний лідер з великою культурою: сильна і незалежна, стильна і гостинна. Вона мені сподобалась.
