Квітник гумористів у міському саду Одеси

(Продовження. Початок див. «День» №№ 87, 92)

Частина 3

Суперальянс штурмана бомбардувальної авіації

А ось вельми схудле обличчя творця жіночих образів: хоч касирок, хоч пенсіонерок (як, приміром, та чудова бабця з лікарняної черги, котра повторює ніби заклинання: "Мабуть, з'їли чогось?!"). Отже, Юхим Смолін.

- Куди зник, розтанув чи розчинився письменник Смолін?

- Мало того - він зараз, практично, напився...

- Так, це привід... Останні ваші публікації про літаючі п'яні вантажівки я читав у "Літературці" 1989 року.

- Річ у тім, що я, на жаль, перейшов на телебачення. Це всепоглинаючий монстр. Фактично ні на що інше не залишається часу.

- А ви особисто ведете яку-небудь передачу?

- Це найбільша помилка всіх авторів, крім мене. Тому я такий удатний. Я не вважаю, що передачі будуть чудовими, коли вести їх особисто. Насправді: що менше втручатися, то краще.

- Не скромнічайте. Ви чудово читаєте свої речі.

- Я не скромнічаю. Слово честі! Актори повинні займатися лицедійством. Ведучий - окремий фах. Ми, на щастя, поступово (мабуть, я не доживу, мені 51 рік) наближаємося до того часу, коли кожен займатиметься своєю справою.

- Ви знаєте, я за освітою інженер-металург, але займаюся зараз вами, а не твердими сплавами. А ви, перепрошую, яку професію маєте?

- Я штурман далекої бомбардувальної авіації.

- Ну от і приїхали - письменник Юхим Смолін, виявляється, нелогічний.

- За Радянського Союзу - мені було зовсім непогано... І все-таки, я вважаю, моє - лише сценарії. У мене "закадрова" діяльність.

Втручається розкішна й "роздіамантована" супутниця письменника. Скоріше "закадрована"!

Третім ешелоном підкочується кіногусар і "душка" пан Панкратов-Чорний. Спершу він запропонував пані сісти в крісло, а тоді пояснив: "Коли вона сидить - думки в неї ще цікавіші". Пауза. "На нарах і в одиночці... Жартую, жартую".

Повертаємося до письменника.

- Юхиме, чому ви рідкісний гість на естрадних підмостках?

- Коли запрошують - приїжджаю. Я нічого не роблю, аби штучно запліднити цю ситуацію. По-булгаковськи: "Ніколи в них нічого не просіть. Самі прийдуть і запропонують". Не можна сказати, що вони прямо з ніг збилися, щось пропонуючи, але часом - трапляється. А коли просять - не ламаюся... Стосовно особистого життя (про яке я лише збирався запитати. - К.Р.), то в нас із Оленою - велика драматична доля.

Письменник цієї історичної миті обійняв, як заведено, свою красуню за плечі.

- А що ви, Олено, на це скажете?

- У нас - суперальянс! - відказала "доля".

Смолін з криком (Кі-я!) хвацько й по-бойовому рухає рукою. На цій урочисто-каратистській ноті я переходжу до Олександра Панкратова-Чорного.

Дослідник жіночих ніг і звивин

- Якось ви сказали в інтерв'ю одну парадоксальну річ. Я хочу, аби ви її зараз підтвердили. Отже, ви помітили, що цінуєте жінок винятково... за розум. Це правда?

Так. Бо жінки настільки розумні, що можуть швидко ввести чоловіків в оману, доводячи, що вони розуму не мають. Отак!

- Круто закручено. А як же ноги?

- Ноги - продовження їхніх звивин.

- Тобто, чим довші ноги, то...

- Цілком точно - то довші звивини. І вельми цікаво: чим кривіші ноги, то звивини мобільніші й активніше працюють...

- Відірвемося від ніг. Олександре, чи ви часто підступно послуговуєтеся своєю чарівністю?

- Ніколи не послуговуюся. Не знаю, чи є вона в мене загалом.

- Та є, є - не хвилюйся! - штовхають у бік Панкратова-Чорного його приятелі.

- От бачите - зі сторони підтверджується. Мабуть, у них її немає - й їм помітніше. Хоча хрускіт доларів важко собі уявити, не маючи їх у руках.

- Скажіть, а за сценарієм фільму, який згодом "вистрілив", уже було видно, що це - клас.

- Йдеться про "Ми з джазу"?

- Я спеціально не згадав назву...

- Так, в принципі ясно було й зі сценарію. Бородянський і Шахназаров - професіональні драматурги.

- Це була не перша постановка Шахназарова...

- Так, до цього він зняв фільм "Добряки" з Жорою Бурковим у головній ролі. Вельми непогана картина.

- Можна хронологічно побудувати такий ряд улюбленців публіки: Алейніков, Бурков, Панкратов-Чорний?

- Не мені його будувати - вам. Проте бути в такому ряду - почесно.

- Стосовно "сердечності" ваших героїв. Ви багато вшиваєте власних нервових клітин у душевну тканину образів?

- Усі. Й лише згодом - плюс майстерність, плюс пластика і школа.

- Я знаю, що вам не лише нервових клітин, а навіть майна не шкода. Подейкують, розлучуючись зі своїми дружинами, ви залишали їм квартири, машини тощо. Це так?

- Цілком.

- І скільки разів?

- Таємниця. Скажімо так - багаторазово.

Про еволюцію чоловіків серед жінок

Наштовхуюся на іменинника вже 50-річного Михайла Мішина. Він оцінююче спочатку зиркнув на мене як на того, котрий чіплявся зі своїм інтерв'ю, а тоді на пані, котра стояла поруч. Мені: "Два запитання".

- Що для вас означає гарна пані?

Пані: "Це - я".

- А в житті Мішина?

- Гарні пані в житті Мішина - це не предмет для обговорення. Це предмет для дії. (Тут його позиція точно збігається з Карцевською. - К.Р.). Коли ти в змозі - слід діяти, коли вже ні - милуватися, коли не можеш милуватися - пам'ятати, які вони прекрасні. Отака еволюція.

- У п'ятдесят вона завершується?

- У п'ятдесят - вона щойно починається. П'ятдесят - це "полтиник". Рубль - уже гроші. Отже, ціна зростає...

На цій оптимістичній грошово-віковій темі я розлучився з "гумористичними вершками" СНД. Проте, підрахувавши асигнації у власному гаманці, відразу збагнув - час спати. Тим паче - друга година ночі. Навіть для казок - час занадто пізній.