Лелеки
Птахи живуть поряд iз мріями. Там, де народжується віра, куди підіймають голови земні істоти, чекаючи прощення чи чудес. Можливо людина вже підкорила цей простір, та не в її силах навчитись жити в повітрі, переходячи в стан небесного польоту за допомогою крил. Скільки житиме, буде прагнути цього недосяжного відчуття, коли земля пливе, погойдуючись, а тіло стає легким, наче сонячний промінь, і політ не закінчується, як дихання, як небо. У птаха кістки легші за людські, тому він не падає, спираючись на крило, його не тягне до землі з такою силою, що навіть уява неспроможна відірвати мозок від споконвічного клопоту про достаток. Тому ми віддали птахам цю частку свідомості, частку міфу про абсолютну свободу, частку душі, що прагне висоти. Ми привчили наші символи до порівнянь з птахами: з їх відльотом і поверненням навесні, з їх властивістю будувати гнізда і турбуватись про пташенят. І порівнюючи з ними наші почуття, характери і долі самі наближуємось до піднесення над буденністю.
Деякі птахи стали нашими оберегами, як лелеки, що їм ми звикли довіряти надію на продовження роду. Цей великий білий птах кружляє весною над оселями, щоб завітала в двір повитуха, щоб сповнилось повітря дитячим криком, щоб було чим пояснити малим дітям появу братика чи сестрички. Там, вгорі, він розгойдує велику сонячну колиску, а потім, тримаючи в своєму міцному дзьобі дитину, ніжно опускає її на руки матері. Якщо дитину приніс лелека, то вона обов'язково буде щасливою, запам'ятавши білого птаха, що подарував їй небо та матір. Недарма в повітрі він нагадує хрест, як знамення, освячення вірою новонароджених. Звивши гніздо на подвір'ї, лелека береться охороняти ваш дім. Він вбиватиме змій, щоб нагодувати своїх пташенят, щоб кожного разу ви перемагали страх, чуючи його клекіт. І мабуть знатиме, що дім чекає його повернення щовесни з далеких мандрів, майже казкових країв як частки дива, що приносить радість.
Щоб народити дитину, потрібно натхнення. Світ, в який ви збираєтесь відправити нове життя, не вільний від болю і злості. Занадто багато любові не в змозі зруйнувати все лихо на землі, наче в казці. А кохання відокремлюється від волі людини, коли розпочинається відлік часу нового творіння, вже розділеного з вами, наче спалах нової зірки на небі. Не можна стати птахом, щоб відірватися від запитань, від вибору, щоб хоч раз переінакшити час — повернути чи випередити, зазирнувши в майбутнє. Діти з'являються на світ не розуміючи його. Якби можна було пояснити їх народження їм самим, разом звільнившись від невиправданих ілюзій про примхливу владу над життям. І саме тоді потрібно, щоб з'явився над головою лелека, провісником долі й надії на краще. Розвіяв своїми крильми самотність і турботи, додав снаги. Щоб звелись очі до прозорого синього простору над головою й там заблищало радісне сонце. Щоб доля дитини була легкою, як жарт, як казка, як політ лелеки. Захопившись Вирієм, побачити розквітлу землю з висоти пташиного польоту, до якої повертаються перелітні птахи вити гнізда.
