Лінь як рушій прогресу
Галерея «Ірена» вже неодноразово надавала свій виставковий простір для художніх дебютів. Можливість заявити про себе як художника в добре відомій київській галереї — досить важливий і відповідальний момент для початківців. Це чудово розуміє її директор Ірина Осадча, котра впродовж декількох останніх років, переглянувши політику розвитку галереї, в щільному графіку виставкової діяльності постійно відводить місце художникам- початківцям.
Представлені на виставці «Передчуття весни» графічні роботи Світлани Курникової — це в основному ілюстрації, а подеколи вільні асоціації на лірику Гарсії Лорки. Їх виконано в техніці аплікації та гелієвої ручки, що дуже схожа на туш, перо, але набагато простіша в роботі. І в зв’язку з цим можна ще раз переконатися, що лінь людська певною мірою є рушієм прогресу.
Світлана Курникова займається рукописною книгою. Але її манускриптність грунтується не на середньовічній традиції, де композиція кожного рукописного аркуша базувалася, передусім, на його читабельності. Художниця прагне текстову структуру перетворити у форматі аркуша на єдину образну суть. І це завдання, в контексті сучасної індустрії книги з яскраво-потворною палітуркою та сірими сторінками, вбачається досить актуальним. І хоча вихід подібних книжок в умовах нашої поліграфії можна оцінити вельми скептично, але це саме та тенденція, яка веде до розуміння книги як витвора мистецтва.
Графічні аркуші Олени Щербини об’єднані загальною темою солодких сновидінь, де область метафізики наближається до реальності відчуттів пробудження. Круговерть танців, повільне перевтілення жінки на древо, як історія з Аполлоном і Дафною, вабить безліччю витіюватих деталей. Експериментуючи з формами, художниця для посилення фактурних ефектів використовує тиснутий вручну папір. Феї невинних снів, лежачи на гілках, міняючись у фактурах і формах, сплітають мереживо композицій.
