Маски смерті

У Житомирському краєзнавчому музеї відкрилася виставка посмертних масок світових знаменитостей.

Прагнення зберегти образ померлої людини має прадавні корені — ще в епоху Давнього Єгипту фараонів при похованні накривали масками з золота, які повторювали риси їхніх облич. Схожі традиції — поховальні золоті маски — зустрічалися й у південноамериканських народів: майя, ацтеків та інків. У Європі практика зняття посмертних гіпсових масок стала поширеною у ХVIII-ХIХ століттях. Застосовуваний тоді метод створення маски не змінився й до сьогодні. Маску рекомендується знімати у перші вісім годин після смерті, коли покійник ще «теплий». Обличчя померлого змащується спеціальним жиром, після чого зверху накладається гіпсовий розчин. За півгодини гіпс застигає, й утворюється своєрідна форма для майбутньої маски. Залишається лише зробити зліпок із цієї форми — й маска готова. Досить яскравий опис створення посмертної маски можна знайти у книзі Марини Владі «Володимир, або Перерваний політ». Авторка згадує, як робили посмертну маску її чоловіка — Володимира Висоцького: «...Золотаве світло пом’якшує твоє обличчя. Я впускаю скульптора, який допоможе мені зняти посмертну маску. Це дуже віруюча немолода людина. Його повільні рухи заспокоюють мене. Поки він розчиняє гіпс, я намазую твоє обличчя вазеліном, і мені здається, що воно розгладжується у мене під пальцями. Остання ласка — як останнє заспокоєння. Потім ми мовчки працюємо. Я кілька років займалася скульптурою, знаю, як роблять зліпки, я згадую майже забуті рухи, і ця робота знову занурює мене у простоту життя. Старий скульптор шепоче останню молитву. Все закінчено. Маску буде відлито у бронзі в трьох екземплярах... На твоєму письмовому столі лежала посмертна маска Пушкіна. Дехто вважає цю традицію гнітючою, інших шокує, якщо вони бачать таку річ на стіні. Але я вважаю, що артист належить усім. Він раз і назавжди віддає себе тим, хто його любить...»

Похмурий вислів «обличчя смерті» в цій незвичній музейній експозиції набуває буквального значення — з усіх стін виставкового залу на глядача дивляться застиглими гіпсовими обличчями відомі мерці: Ленін та Бандера, Данте та Горький, Петро I і Сталін, Шевченко, Франко, Шопен, Кіров, Врубель, Єсенін, Дзержинський, Блок та десятки інших відомих особистостей різних епох. Загалом у експозиції представлено понад сорок посмертних масок. Третина з них — це маски відомих українських діячів: письменників, художників, учених.

Посмертні гіпсові портрети, виставлені на огляд у Житомирі — це експонати київського «Музею однієї вулиці» в поєднанні з колекцією відомого російського астролога Павла Глоби. Як зізнався в одному з інтерв’ю сам Глоба, ці маски допомагають йому зрозуміти істинну сутність тієї чи іншої видатної особистості. Адже, за переконанням астролога, в момент смерті людини її обличчя — «дзеркало душі» — стає справжнім, розкриваючи всі таємниці характеру. Глоба навіть видав книгу «Посмертная маска» (у співавторстві з директором «Музею однієї вулиці» Дмитром Шльонським), у якій розтлумачує секрети посмертних масок своєї колекції, користуючись своїми знаннями з астрології та фізіогноміки. Варто зазначити, що ці характеристики деколи зовсім несподівані.

Наприклад, посмертна маска російського імператора Петра I, крім стереотипних його рис — бурхливого характеру та схильності до насильства, «видає» таємницю царя — нерішучість та відсутність сили духу. Натомість обличчя Наполеона Бонапарта, закарбоване на посмертній масці, повністю відповідає усталеному образу — гордівливий та презирливий авантюрист, вічний шукач величі та слави.

Прихильники таланту Михайла Булгакова подовгу вдивляються у його посмертне обличчя та вчитуються у рядки характеристики — великий інтриган та великий страждалець, сильний аналітик, природжений маг із добре розвинутою інтуїцією. Без сумніву, це саме ті якості характеру, без яких ніколи б не було «Майстра і Маргарити»!

Зовсім несподіваною виявилася характеристика Миколи Гоголя. Згідно з Глобою, якби геніальний письменник не був відомим своєю сильною побожністю, то зовні його можна було б прийняти за злопам’ятного та похітливого збоченця — саме на ці риси характеру вказує посмертна маска. Втім, у Гоголя є своєрідне «алібі»: загальновідомо, що його поховали живцем, а значить — маска закарбувала не мертве, а живе обличчя письменника, яке ще не встигло розкрити справжню сутність його душі.

Найбільший інтерес у відвідувачів виставки викликають посмертні маски політиків: ось вже дійсно, тут є в кого вишукати справжню сутність! Ленін та Сталін мирно сусідять на виставочних стендах зі своїм одвічним політичним ворогом — Степаном Бандерою. До речі, Бандері Павло Глоба дав досить прихильну характеристику: судячи з його посмертного обличчя, це був послідовник славетного філософа Ніколо Макіавеллі, гордий, одержимий, харизматичний політик. Ленін виявився таким, яким його й звикли сприймати — самовпевненим, запальним, самолюбивим.

Найтаємничіша маска — це, звичайно, Сталін. Здається, він навіть мертвий посміхається у свої руді вуса над нами — всіма, хто й сьогодні намагається розгадати секрет його магічного впливу на мільйони людей. Характеристика найстрашнішого тирана в історії, яку розкрило його обличчя після смерті, вражає: людина-таємниця, з надзвичайним самоконтролем та фанатичною вірою у свої сили.

Звичайно, подібні характеристики, створені Павлом Глобою, — річ надзвичайно суб’єктивна, яку навряд чи варто сприймати за істину. Втім, усі ці характеристики відходять на другий план при спогляданні посмертних масок.

Одні маски розтягли губи у передсмертних посмішках, інші — похмуро стулили губи. Ось страждальна гримаса скувала обличчя Олександра Блока, поруч — ледь посміхається Сергій Єсенін, трохи далі — зморщене маленьке обличчя Юзефа Пілсудського (до речі, 85 років тому польський маршал бував у будинку, де нині виставлено на огляд і його маску — тоді це був ще не музей, а палац католицького єпископа). А ось — гіпсове обличчя більшовицького вождя Сергія Кірова, спотворене діркою на скроні — слід від кулі вбивці.

У багатьох знаменитостей «обличчя смерті» абсолютно тотожне прижиттєвій зовнішності, декого, навпаки, неможливо впізнати. Приміром, Івана Франка смерть спотворила до непізнаваності — жодної схожості зі звичними всім нам хрестоматійними портретами Каменяра.

«На виставці є й кілька житомирських експонатів — предмет нашої гордості, — розповіла «Дню» заступник директора краєзнавчого музею Надія Маслова. — Це посмертні маски славетних житомирян — конструктора космічних кораблів Сергія Корольова та поета-перекладача Бориса Тена. Є й зовсім незвичний експонат — зліпок кисті руки письменника Володимира Короленка, уродженця Житомира».

... Більшість відвідувачів залишають виставкову залу в задумі. Дійсно, тут таки є над чим замислитись. «Memento mori» («Згадуй про смерть!») — казали колись давні римляни. Можна додати — згадуй про смерть, аби колись постати перед нею з достойним обличчям.