Мельпомена в гуцульському кептарі

До свого 160-річчя колектив провів гастролі містами України, отримав статус академічного, а також виступив на Единбурзькому міжнародному фестивалі «Фріндж», показавши виставу «Гуцульський рік». Ювілейні урочистості завершилися масштабною творчою акцією — I Всеукраїнським театральним фестивалем сценічних першопрочитань «Коломийські представлення».

На фестивалі продемонстрували своє мистецтво: Івано-Франківський муздрамтеатр ім. І. Франка, Львівський обласний муздрамтеатр ім. Ю. Дрогобича, Муніципальний театр «Київ», Тернопільський український драмтеатр ім. Т. Шевченка, Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Суперечливим залишилося лише питання визначення терміну «сценічне першопрочитання» (чи вважати такою п’єсу, вперше адаптовану для сцени чи вперше поставлену в даному театрі)? Журі очолював член-кореспондент Академії мистецтв України Ростислав Коломієць.

Фестивальна програма була різноманітною. Так, «Солодка Даруся» — створена за романом Марії Матіос Івано-Франківським театром ім. І. Франка (інсценізація та режисура Ростислава Держипольського, пісенна режисура Наталі Половинки) розповіла про події, які відбувалися на Буковині та Галичині в 30 — 80-ті роки ХХ століття. Доля маленької Дарусі, яка стала мимовільною винуватицею краху своєї родини, проєціюється театром на долі поколінь, як тих, що пережили ці події, так і тих, що дивляться на них із віддалі часу.

Київський драматург Тетяна Іващенко в п’єсі «Таїна буття» подала особистість Івана Франка в незвичному ракурсі. Не «вічним революціонером» і полум’яним «каменярем», а бентежним, страждаючим чоловіком, здатним сумно вимовити: «Чому являєшся мені у сні?..» У дуетній виставі «Таїна буття» Дрогобицького театру ім. Ю. Дрогобича (режисер — Олександр Король) представлено родинний діалог великого письменника і його дружини Ольги Хоружинської, але в заземленому діапазоні — спілкуванні просто чоловіка й жінки. Алла Шкондіна-Хоружинська тонко веде жіночу партію. І перед глядачем виникає психологічний поєдинок, образа нелюбої дружини, поступове переродження з друга чоловіка на ворога. Стіна нерозуміння не дозволила Хоружинській дотягнутися до генія Франка, а Іван Якович не зміг впустити до своєї душі ні дружину, ні інших жінок, яких кохав...

Родинні стосунки з’ясовують і в комедії «Квартет для двох» Анатолія Крима Тернопільського театру ім. Т. Шевченка (режисер — В’ячеслав Жила), але вже в іншому часовому полі й на інших умовах. Хоча пристрасті тут також бушують, але в стилі телепрограми «Криве дзеркало». Тому й не переживає серйозно глядач, спостерігаючи, як руйнується родина Олени та Євгена, який вирішив у шістдесят років стару дружину поміняти на молоденьку. Вийшла нехитра комедія становищ, де все просто й прозоро.

Жанр вистави «Тарас Бульба» Муніципального театру «Київ» драматург Неда Неждана визначила як мюзикл про кохання, вичленивши з трагічної гоголівської історії любовну лінію Андрія та польської панночки. Багатонаселене дійство «Тараса Бульби» створює масштаб протистояння народів, боротьбу та війну. Музика Івана Небесного, насичена яскравими емоціями, задає напружений ритм, енергетику непримиренності та пристрасті. Сценограф, він же й режисер Валерій Неведров, який використовує відеозображення, допомагає публіці відчути широчінь українських степів. А контрастом прекрасному є діяння людей, нестримних у прагненні довести вогнем і мечем власну правду...

Молодий режисер, студент Університету ім. І. Карпенка-Карого Василь Друк по-новому прочитав маловідому п’єсу українського класика Степана Васильченка «Куди вітер віє». А гран-прі «Коломийських представлень» отримали господарі фестивалю за виставу «Вій» за Гоголем (інсценізація та режисура Сергія Павлюка). Диплом «За чоловічу роль» дістався виконавцю ролі Хоми Юрію Полеку. Ключ до такого прочитання цієї відомої повісті Гоголя задається сценографією Сергія Ридванецького. Сцена являє собою поміст з перехрещених дощок, яким герої ходять із побоюванням, а вся нечисть то «провалюється» під землю, то так само несподівано «виникає» в просторі між дошками. Багатомірність простору сцени дає цікаві й несподівані можливості для акторів. Павлюк поставив «Вія» як притчу про земний життєвий шлях людини. Коли молодий студент Хома відправляється в дорогу, на вакації, провалюючись і спотикаючись по дошках, то він рухається немовби трясовиною своїх бажань, спокус, життєвих визначень. Коло, окреслене Хомою навколо себе в надії захиститися від бісів і вурдалаків, сприймається наявністю тієї духовності, яку може дати молитва й моральна чистота. «Вій» багатий на образні метафори. Над винахідливими асоціаціями можна роздумувати й розгадувати їх як якийсь кросворд...