Олег КАРАМАЗОВ: «Український прапор майорітиме скрізь...»
— Олегу, зараз ви записуєте новий альбом. Коли чекати прем’єру?
— Робота в повному розпалі. Але одну пісню з альбому ми виконаємо на «Іграх». Сподіваюся, що наш гімн стане не лише популярним у слухачів, а й, можливо, замінить стару візитну картку — пісню «Маленькая стая», без якої неможливо закінчити жодний виступ. Я не люблю говорити про те, що ще не зроблено. Щойно завершимо записи, то обов’язково повідомимо своїх прихильників про здійснену роботу.
— Ваш кліп «2 UP SAE» часто «крутиться» в музичних передачах. Скажи, а яка була необхідність їхати в далекий Єгипет, щоб там знімати, адже робота вдома начебто обійшлася б дешевше?
— Згоден, що провести зйомки де- небудь на Оболоні — це економічно вигідніше. Але річ у тім, що крім усього іншого, нам ще було важливо, який, скажімо, пісок буде в кадрі, якого кольору небо на екрані. Аравійська пустеля — це енергетичний першопочаток цивілізації, й погодься, що таку землю цікаво помацати руками.
Записували альбом «2 UP SAE» в затишній студії Московської консерваторії. В цьому нам допоміг Женя Моргуліс. Він виступив саунд-продюсером нашого диска. Крім того, Женя безпосередньо брав участь у роботі, прописуючи партії бас-гітари й бек-вокалу.
— На обкладинці диска зображено український прапор, що гордовито майорить серед місячного ландшафту...
— Я певен, що наш прапор майорітиме завжди й скрізь, хоч би на якому місці його підняли на землі й у космосі.
— Ви любите подорожувати. В яких країнах мрієте побувати?
— Гроші, зароблені на концертах, намагаємося не тринькати, тому шанси якомога більше поїздити світом у «Карамазових» збільшуються. Ми люди віруючі, тому дуже хотілося б відвідати Єрусалим.
— Чому «Брати Карамазови», за прикладом тих же «ВВ», «Грін Грея» або «Океану Ельзи» не окупують російські концертні території?
— Ми там теж виступаємо, але не так часто, як хотілося б. Наприклад, працювали на рок-фестивалі «Максідром», також нам доводилося грати на багатьох масштабних акціях у Санкт- Петербурзі. Маємо намір провести турне Сибіром і Далеким Сходом. Там, між іншим, багато українців, нащадки переселенців та й ті, хто просто виїхав на заробітки — «наполовину наш народ», як співав Володимир Висоцький. Я не можу сказати, що діаспора велика, але інтерес до своїх коренів у них зберігся. Факт праці в Росії не є для нас самоціллю й чимось незвичайним, заради чого інші артисти багато чого ставлять на карту. Минулого року ми брали участь в озвученні фільму із серії нового російського кіно. Його назва говорить сама за себе: «Хороші й погані», що показує нинішнє життя в усіх його виявах. Потрапили на зйомки випадково. Практично готовій картині бракувало основного, об’єднуючого пісенного мотиву. Продюсер фільму їхав у машині, й почувши на хвилі московського радіо «Максимум» заголовну пісню нашого альбому «2 UP SAE», зрозумів, що проблему розв’язано.
— Декілька років тому «Брати Карамазови» серед інших груп виступали перед концертом «Deep Purple» на «розігріві». Чи не образливо було працювати в такій ролі, навіть на одній сцені з «монстром року»?
— Я ставлюся спокійно до чужих лаврів й порядкові номери в концерті нас абсолютно не хвилюють. «Deep Purple» — нормальні хлопці, чудові музиканти. З ними приємно спілкуватися. А найголовніше — зірок на їхньому чолi ми не помітили. Не за нашими правилами розбиратися, хто крутіший. Це публіка своїми оплесками ставить усіх на свої місця. Головне — виступити з максимальною самовіддачею. Сцена має магнетичну силу, але, крім величезного заряду, вона й висмоктує. Не приховаю, що приємно приїжджати на гастролі, де тебе добре зустрічають, влаштовують у затишному готелі, годують смачним обідом у ресторані, «не кидають» на гроші адміністратори.
— Олегу, ні для кого не таємниця, що «Брати Карамазови» свого часу серйозно зловживали алкоголем. Тепер ви практично «зав’язали». Наскільки це серйозно й надовго?
— Ми не лише «зав’язали», а ще й перестали їсти м’ясо, перейшли виключно на рослинну їжу, стали вегетаріанцями. Це пов’язано насамперед iз тим, що під час останнього туру, коли довелося багато працювати, практично в усіх хлопців почалися проблеми зі здоров’ям, а після гастролей настала страшна депресія. Випадково ми зустріли одного знахаря з Дніпропетровщини. Після того, як він поставив нам діагнози, нічого іншого не залишалося, як впритул зайнятися собою. Скільки часу в «Карамазових» це триватиме, — не знаю й ні від чого, звичайно ж, не зарікаюся, але зараз особисто я почуваюся чудово без міцних напоїв.
— Кілька років тому вас добре «почистили» — винесли всю апаратуру. Щось уже вдалося розшукати?
— Ні, хоча добровільні помічники досі нишпорять по базарах, намагаючись хоч щось з’ясувати. Крім того, ми попередили про свою біду всіх музикантів не лише в Україні, а й у Росії. У Мишка, наприклад, зникли речі, гроші, якась побутова техніка, й цьому злодій, звичайно ж, знайшов застосування. А украдене обладнання абсолютно непридатне для того, щоб слухати на ньому музику вдома. Воно може згодитися тільки професіоналам.
— Чи існує у вас гармонія між творчістю як душевною потребою й творчістю як джерелом заробітку?
— Момент такого єднання стався 12 років тому, коли всі ми залишили свої попередні професії й створили групу «Брати Карамазови». А до того я, наприклад, працював програмістом, барабанщик — у будівельній фірмі, бас-гітарист за освітою художник, і лише наші клавішник і гітарист, маючи музичну освіту, працювали безпосередньо за фахом.
З моменту народження колективу живемо лише сценічною працею. Іноді настає пересичення, ми навіть відчуваємо втому один від одного, тож часом, взагалі, хочеться музику закинути. Але минає тиждень-другий, люди починають приходити до тями, й знову руки тягнуться до інструментів. З одного боку, твердження про те, що сцена — це хвороба, банальне, але з другого, частка правди тут є.
