Плавання ясенового дракона
Щоразу приїжджаючи у це місце, відчуваєш дивовижний спокій. Цікавість переростає у зачарованість, захоплення деталями збурює якісь підсвідомі пласти, змушує пригадати щось давно забуте, миготить хаотичним нагромадженням кадрів зі старого фільму. Вражає простір, повітря без запаху асфальту та кущ калини з неприйнятним у високій моді, але таким органічним поєднанням зеленого з червоним. Це — «Пирогово», як не зовсім точно називають Музей народної архітектури та побуту України, орієнтуючись на сусіднє село.
Цього разу був неабиякий привід: у музеї проходило традиційне свято «День різьбяра та майстра плетіння». Акція має вже понад двадцятилітню історію та разом з іншими — День гончара, День коваля, День вишивальниці та ткалі — утворює цілу вервечку відзначень народних промислів. Окрім «фахових» свят тут проходять два великих етнографічних ярмарки (у травні та вересні), на яких присутні усі згадані майстри, що тішать око не тільки любителів старовини, а й людей, що шукають оригінальні та неповторні речі для декоративного, а іноді й практичного вжитку.
Експозиція традиційно розташувалася на «Середній Наддніпрянщині». Місце зручне й випробуване часом. За підрахунками головного наукового співробітника музею Олексія Долі, що він їх люб’язно повідомив «Дню», кількість учасників цього разу перевищила чотири десятки. Мало? Але ж справжніх майстрів завжди було не так і багато. Приїхали зі всієї України, не було хіба Карпат — дорога до Києва далека й недешева. Є такі, що прибули вперше, а були й завсідники ще з першого ярмарку, обтяжені досвідом та званнями (у народних майстрів теж є свої ранги). Розмаїття використаних матеріалів годі перераховувати: солома, лоза, корінь сосни, дуб, ясен, рогоза... Все зроблено з неймовірною ретельністю, іноді вражає філігранною точністю, а чи навпаки невимушеністю ліній, що надають виробам «автентичності». І вже точно, знайти таку іншу річ неможливо, як неможливо відшукати два однакових листочки на дереві — подібні є, а от ідентичних немає. На виставці можна було побачити все (чи майже все) на що здатні народні майстри: від здавалося б простеньких крашанок із загадковими рунами, брилів, дитячих іграшок, мисок, горщиків, взуття, прикрас, хлібниць, підсвічників, скульптурок (люди, божки, тварини), ікебани з виразними національними нотками до неймовірної краси різьбленої бочечки на підставці з комплектом келихів. Хоч зразу наливай вино чи квас — що кому до вподоби!
Постійною учасницею виставки є унікальна майстриня Раїса Корякіна (Київщина) — єдина жінка в Україні, що плете з кореню сосни. Колись цей промисел був неабияк поширений по всьому Поліссю, а зараз цим займається лише вона. Втім, майстриня не втрачає доброго гумору — на наше запитання чи має вона учнів, пані Раїса з гордістю показала на молодих: «Вчу...» Праця надзвичайно трудомістка: маленький горщик робиться два дні, а хлібниця на гарну сім’ю — місяць. А ще ж треба у лісі заготовити матеріал, нарізати рівненьких стрічечок. Колись у такому посуді тримали багато продуктів: хліб, крупи, квасолю, гриби. Якість така, що трохи потримавши його у воді, згодом можна наливати і тримати, наприклад, олію. Майстерність самобутньої авторки відзначена, зокрема, лавреатством «Слов’янського базару» 2000 року.
Відвідавши виставку можна було отримати не тільки естетичну насолоду від споглядання неповторних виробів, а й реально придбати уподобану річ. Різнобій цін відповідав розмаїттю пропонованого: за простеньке дерев’яне яйце просили 50 копійок, за солом’яного бриля від 5-ти гривень, ну, а згадана бочечка тягнула на усі 800 (шикарна річ!). Найбільше, з того що вдалося випитати автору, хотіли за чудову вазу для фруктів, зроблену у формі старовинного човна, видовбаного з цільного куска ясеню (точніше, з наросту, бо деревина ця напрочуд непіддатлива для обробки). На «носі» човна, там де раніше приторочували голови богів чи чудовиськ, симпатичний дракон. Господар просив 200 умовних. Втім, можна було торгуватись з усіма, що тільки віталося. А один депутат, кажуть, тут-таки залишив тисячу рідних гривень. Це ще що — на День гончара він полегшив кишені на три тисячі!..
Втім, як зізнаються самі учасники, головне — це свято. Тільки тут вони можуть зібратися й погомоніти про свої проблеми, відчути підтримку, побачити, що «ти не один». Андріївський узвіз вони називають базаром і їх можна зрозуміти — між покликанням і комерцією таки велика різниця. Іти з «Пирогово» не хотілося — «робота» у вихідний залишила приємні емоції і спогади.
