Про Срібний вік

У цьому січні йому виповнилося п’ятдесят. Пізніше, здається, видавалися лише Арсен Тарковський і Іннокентій Анненський. І автор віршів, що лежать переді мною, чимсь невловимо нагадує мені обох.

Анненський — перший подих Срібного віку російської поезії. Тарковський — його останній подих. І ось тут, зараз, лежить переді мною жовта непоказна книжка. Володимир Кухалашвілі «Короче вдоха». Київ, 1998 рік. Наклад не наведено. Але я знаю! 500 (п’ятсот!) примірників. Але це байдуже, правда ж? Анна Ахматова, ще одна наша землячка, починала й взагалі, здається, з двохсот.

Що за іронія долі! Грузин, який народився на Західній Україні, а пише російською. Як вгадати, кого торкнеться своїм крилом крилатий кінь? І коли, торкнувшись, ударить нетерпляче копитом? «До 1996 року жоден вірш Володимира Кухалашвілі ніколи не виходив друком ні в Україні, ні в Росії». До 1996 року Володимир Кухалашвілі жив, писав, любив, ненавидів, перекладав. Перекладав головним чином з грузинської. От дивне поєднання! Світ на зламі, тож поєднання не найдивніше. Історія часто бачила поєднання ще дивніші. І Срібний вік народився на зламі більш жахливому.

А Кухалашвілі переклав Бараташвілі й Табідзе, Абашидзе й Гранелі, Чіладзе й Чілачава. І вони стали нам рідними. І ми стали багатше. А він уже багато років перекладає «Витязя в тигровій шкурі». І пише вірші. Як йому вистачає сил? Першого лютого в приміщенні Спілки письменників відбудеться репрезентація його книжки. Колись апостол Павло спитав апостола Андрія: «Чи може щось добре бути з Назарета?». На що Андрій відповів: «Піди й подивися». Я прошу всіх: підіть і подивіться.