Проект про запровадження обов’язкової однодумності в Росії

Згаданий у заголовку Проект розроблено ще в середині ХIХ ст. відомим і нині незаслужено забутим Козьмою Прутковим (псевдонім Олексія Костянтиновича Толстого та братів Жемчужникових). Він мав велику популярність не лише в імператорській Росії, а й у Радянському Союзі. Спадок обдарованого російського письменника Козьми Пруткова, його вміння дивитися в далечінь століть (в обох напрямках!), його постійне занепокоєння долею Росії й сьогодні привертають увагу деяких сучасних читачів, хоча, варто визнати, що тепер мало хто цікавиться творчістю Пруткова (і не таких письменників «списала-знесла» остання епоха!). А шкода, Прутков висловлював думки, які з успіхом могли б і тепер використовуватися в Росії, а деякі його поради й афоризми переживуть століття.

Козьма Прутков, як вважали дослідники його діяльності, намагався вирішити деякі вельми складні суспільні проблеми свого часу — ХIX ст. Але вони помилялися! Бо, як вважають знавці, Прутков буде актуальним завжди! Або, точніше, доки в Росії існуватимуть «вічні проблеми», однією з яких є «Однодумність contra «Власна думка», за які мало хто наважується взятися й сьогодні. А от Козьма Прутков наважився. Саме цій темі присвячено його історичний опус «Про запровадження обов’язкової однодумності в Росії». Бо, на переконання Пруткова, відмова від власної думки є вищим подвигом і обов’язком російського громадянина.

Далі ми пропонуємо читачеві декілька уривків з роботи Козьми Пруткова «Про запровадження однодумності в Росії», написаної понад 150 років тому, читати яку цікаво й сьогодні.

Почнемо з того, що, на переконання Пруткова, кожна розумна людина має розуміти, що власну думку можуть мати лише ті люди, які удостоєні довіри начальства. «Адже яка може бути у звичайної російської людини власна думка, звідки вона візьметься?» — запитує не без резону Прутков. А далі він робить справжнє відкриття: «Якщо придивитися уважно, то стає очевидно, що власна думка має місце, головним чином, через незгоду думок у суспільстві». (Це ж треба!)

Нижче нашому читачеві пропонується декілька думок, порад і підказок російського мудреця ХIX століття, надрукованих ним 1853 року в журналі «Современник», за часів царювання всемилостивого імператора Миколи I. Козьма Прутков міркує приблизно так:

«Усім відомо, що для власної думки кожній людині потрібен матеріал. А де ж йому, матеріалові, взятися? Адже він є лише в начальства»! Але тоді — як дізнатися думку начальства? Тим паче, що уряд вельми часто приховує свої цілі через вищі державні міркування, недоступні розумінню більшості. Більше того, начальство часто досягає результату непрямими заходами, які «на поверхні», так би мовити, суперечать один одному й нібито не мають зв’язку між собою».

Але це лише здається! Ці заходи, на думку Пруткова, завжди пов’язані секретними нитками єдиної державної ідеї, єдиного державного плану. Якби цей план оприлюднити, він уразив би уми своєю величезністю й своїми наслідками! (Прутков вважає, що цей план поступово відкривається лише в процесі розгортання світової історії!)

«Але як же підданому дізнатися думку начальства-уряду, коли розгортання історії ще не настало? Як йому обговорювати урядові заходи, не володіючи ключем їхнього взаємного зв’язку? Та й як простому підданому зрозуміти всі ті причини, мотиви, міркування й різні види й розсуди, перш ніж уряд дасть йому добродійні вказівки для розуміння? Усім очевидно, що з усіх цих причин навіть благонамірені люди іноді тлумачать зловмисно, бо вони не знають, якої думки треба дотримуватися, яка думка є справедливою!..

Не можу обійти мовчанням ту гірку обставину, — пише мудрець ХIX ст., — що чимало людей вважається зловмисними лише тому, що їм не було відомо завчасно, яка думка бажана вищому начальству! Становище таких людей — через незнання — нестерпно обтяжливе, навіть, сміливо скажу, нестерпне!»

Козьма Прутков не лише спостерігає, а й розмірковує. Як наслідок — його осіняє геніальна думка, якій можуть позаздрити чимало сучасних політиків (і українських):

«Беручи до уваги, з одного боку, необхідність, особливо в нашій великій вітчизні, встановлення одноманітної точки зору на всі суспільні заходи уряду, з другого ж — неможливість досягнення цієї мети без надання підданим надійного керівництва для складання думок, було б вельми корисно заснувати офіційне друковане видання, яке давало б спрямувальні погляди на кожний описаний предмет.

Цей урядовий орган (друковане офіційне видання), будучи підтриманим достатнім поліцейським і адміністративним сприянням влади, був би для громадської думки необхідною і надійною зіркою, маяком, віхою! Бо згубна схильність людського розуму обговорювати те, що все відбувається на земній кулі, була б приборкана й спрямована до виключного служіння зазначеним урядовим цілям і видам».

Козьма Прутков був упевнений, що в разі прийняття його пропозиції, здійснилося б неймовірне — в країні з’явилася б єдина панівна думка з усіх поточних питань! Розширюючи свої думки, він пише: «У разі прийняття моєї пропозиції, зручно було б також протидіяти розвитку в суспільстві схильності порушувати «питання» у справах суспільного й державного життя; бо до чого ведуть ці питання? Заявляю авторитетно: істинний патріот має бути ворогом усіх так званих «питань».

Я впевнений, що з заснуванням такого спрямовуючого урядового видання навіть зловмисні люди, якби вони насмілилися бути іноді незгодними з зазначеною панівною думкою, природно стерегтимуться суперечити вищезгаданому — щоб не підпасти під підозру й покарання.

Можна навіть ручатися, що кожна людина, бажаючи спокою своїм дітям і родичам, буде й прищеплювати повагу до «панівної» думки й, таким чином, добродійні наслідки запропонованого мною заходу позначаться не лише на сучасниках, а й навіть на самих далеких нащадках.

Знаючи серце людське й корінні властивості російської народності, можу з цілковитою підставою поручитися за справедливість усіх своїх висновків і припущень».

На думку Пруткова, найважливішою умовою успіху запропонованого заходу є вибір редактора для урядового друкованого органу, запропонованого ним. Редактора, відомого своєю старанністю й своєю відданістю владі, готового для користі уряду навіть «нехтувати громадською думкою внаслідок твердого переконання в його найповнішій неспроможності». (Є підстави вважати, що запропоновані шанованим Козьмою Прутковим заходи — створення недоторканного урядового інформаційного органу — були запроваджені й працюють до сьогодні на запропонованих умовах.)

P.S. Серед різних нотаток на полях представленого вище Проекту містяться такі примітки, які Козьма Прутков бажав, ймовірно, розвивати далі в особливих проектах:

1. Веліти всім редакторам приватних друкованих органів регулярно передруковувати керівні статті з офіційного (урядового) органу, не дозволяючи собі при цьому його (органу) яке-небудь виправлення.

2. Ставити за обов’язок усім начальникам окремих частин управління державою повсякчасно вести й постійно повідомляти до однієї Центральної установи списки всіх осіб держави з переліком тих газет і журналів, які ці особи отримують. А осіб, які не отримують офіційного державного видання, як таких, що не співчувають добродійним вказівкам начальства, не підвищувати ні в посаді, ні в чині, а також не удостоювати ні нагород, ні відряджень.

Як пишуть видавці покійного Козьми Пруткова, в його творчих портфелях було виявлено досить багато цікавих документів, що належать до літературної й державної діяльності автора. Напевно, багато чого з них можна було б витягнути для використання в нашому сучасному, такому схожому на минулий, часі.