Проза про Львів і дослідження про Леся Курбаса

Напередодні вихідних у книгарні «Є» в Києві відбулася фінальна церемонія книжкового рейтингу «ЛітАкцент року 2010». Цю премію від 2007 року організовує інтернет-видання ЛітАкцент, котре висвітлює новини та тенденції української та зарубіжної літератур, а ведучим нагородження був його редактор, літературознавець професор Володимир Панченко.

Номінацій у «ЛітАкценті року» всього три. Це — художня література, літературознавство й антипремія «Золота булька» за найгіршу книжку року. Експертами премії цьогоріч були Володимир Панченко, Євгенія Кононенко, Віктор Неборак, Роксолана Свято, Яна Дубинянська, Олександр Стусенко.

Першими відзначили авторів художньої літератури. За підсумками кількох етапів оцінюваня журі обрало «короткий список», трьох претендентів на перемогу. Ними стали поет і видавець Іван Малкович із книжкою «Все поруч», Тарас Прохасько з «ботакЄ» та Андрій Содомора та його видання «Сльози речей». Переміг — Андрій Содомора. Як сказала Євгенія Кононенко, його проза — «Рефлексія, освідчення в любові до міста, філософія міста, містика міста, душа міста. Розмова городянина з рідним містом і поезія в прозі. А ще ця книжка дуже добре видана». Цікаво, що Андрій Содомора дотепер був набагато більш знаний не як письменник, а як перекладач, публіцист. Та й «Сльози речей» не викликали в Україні особливого ажіотажу. Тож вручення премії саме цьому автору — несподіванка. З одного боку, дивно, як експерти проігнорували багато інших помітних, цікавих, потужних і резонансних книжок 2010 року, а їх було хоч і менше, ніж у попередні роки, але чимало. А з іншого, такий підхід свідчить: члени журі не обрали простий шлях, а справді вишукували ті книжки, котрі відповідали їхнім уявленням про якісну літературу. Не побоялися піти врозріз із умовною думкою більшості, і це зовсім не погано.

— Я довго йшов до цієї прози, — говорить сам Андрій Содомора. — Перекладаючи, завжди мріяв писати, хоч були й ті, хто радив мені не робити цього. Прихильність до моєї книжки — це насправді прихильність до того старого Львова, котрий уже відходить від нас і котрий я хотів зафіксувати.

У номінації «Літературознавство» претендентами на перемогу виявилися книжка канадської дослідниці українського походження Ірини Макарик «Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років» (переклад з англійської), книжка Ярослава Поліщука «І ката, і героя він любив... Михайло Коцюбинський. Літературний портрет» та збірка статей Людмили Тарнашинської «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління».

Премію одержала Ірина Макарик та її «Перетворення Шекспіра», присвячене Курбасовим постановкам творів Вільяма Шекспіра. Після того, як з ученою не вдалося зв’язатися через скайп, кілька слів про це видання сказала Роксолана Свято: «Ця книга особливо цінна, бо в нас, на жаль, рідко друкуються такі дослідження, де українська культура опиняється в широкому, світовому літературному контексті. Вартісність дослідження ще й у тому, що воно цікаво і захоплююче написане, є сюжетна інтрига. Адже постановки Шекспіра Ірина Макарик розглядає як своєрідні маркери культурних і політичних трансформацій в Україні». До речі, звертаючись до теми драматургії, Роксолана Свято розповіла присутнім про один більш ніж курйозний факт: виявляється, українського письменника-драматурга двадцятих-тридцятих років Івана Микитенка свого часу називали «Іваном Шекспіром радянської літератури».

І ось настав чи не найбільш інтригуючий момент: хто отримає «Золоту бульку», антипремію за головну невдалу книгу 2010 року? Міми винесли величезну повітряну кулю жовто-золотистого кольору, Володимир Панченко урочисто й радісно штрикнув її голкою. Після вибуху всередині колишньої кульки виявився папірець із рішенням журі. Яким же було розчарування — експерти вирішили не присуджувати «Золоту бульку» нікому! Неочікувано м’який вердикт Володимир Панченко пояснив у тому дусі, що сьогоднішня ситуація в українському літературному процесі геть не райдужна, тиражі залишаються на рівні сторічної давності, держава не переймається промоцією нашого письменства ні за кордоном, ні всередині країни, а тому важко говорити про якісь відверті книжкові провали. Утім, такі пояснення не виглядали аж надто переконливими. Може, члени журі просто не домовилися про «єдиного кандидата»? Відомо тільки, що попередньо на антипремію претендували книжка Миколи Жулинського «Нація, культура, література» та Павла Вольвача «Вірші на розі».

Так чи інакше, до «вихвалених» на попередніх рейтигах книжок Оксани Забужко, Сергія Жадана, Ліни Костенко, Валерія Шевчука та інших додалося ще кілька видань, котрі пропонується вважати найкращими. І тепер кожен читач сам може перевірити компетенцію літературних експертів.

ДО РЕЧI

У зв’язку з припиненням мовлення української редакції Бі-Бі-Сі книжковий рейтинг цієї радіостанції, очевидно, також має припинити своє існування. Натомість у Харкові нещодавно провели новий рейтинг «Книжка під ялинку», його переможцем став «Ворошиловград» Сергія Жадана.