«Присяжні» виправдали Кіноклуб

Коли я почула про старт кіноклубу з кумедною назвою «Воображаріум», що дає привід для імпровізації в трактуванні, приємно здивувалася. Що гріха таїти, інтелектуальні фільми сьогодні потрібні обмеженій аудиторії: ці «оригінали» практично не дивляться телевізор, книги читають не в інтернеті, а діапазон їхніх кінематографічних смаків зовсім не збігається з кіноменю більшості оточуючих. Відразу згадалися надзвичайно популярні клуби синеманів кінця 1980-х років — туди було непросто потрапити, оскільки картини, які демонструвалися в цих залах, ніде більше не показували. Керували прогресивними співтовариствами молоді амбітні й освічені хлопці (як не дивно, здебільшого, вони були не гуманітаріями, а технарями). Всіма можливими (і неможливими) засобами, ще не маючи ні імен, ні зв’язків у кінематографічних (і близьких до них) колах, діставали заборонені, «поличні» фільми, свіжі зарубіжні стрічки, які офіційно приходили до нас років через п’ять після прем’єри, а то й пізніше. З інтернету ж скачати новинки було неможливо з нехитрої причини — відсутності такого. Знайомили фанати кіно вдячну публіку і з класикою світового кінематографа, запрошували на клубні вечори знаменитих акторів, режисерів, операторів. Мені, наприклад, пощастило познайомитися з геніальним Сергієм Параджановим. За рік до його смерті. І навіть узяти в нього інтерв’ю. Це сталося в найбільш, напевно, популярному київському кіноклубі «Діалог», народження якого ініціювала Людмила Горделадзе (сьогодні директор відомого всім кінотеатру «Жовтень»), а «за штурвалом» його стояли нинішній президент Міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі та програмний директор Одеського міжнародного кінофоруму Алік Шпилюк. Такі були часи.

Пройшли роки. Сьогодні будь-яку кіноновинку можна скачати з інтернету ще до її прем’єри, там же замовити і купити класику світового кінематографа. Причому, це можна зробити, не виходячи з дому. І раптом — подорож у минуле. Приємне, ностальгічне, але все-таки повторення пройденого. Причому, відкрився кіноклуб «Воображаріум» твором талановитим, але непростим — детективною драмою американського режисера Сидні Люмета «12 розгніваних чоловіків» («12 Angry Men»). Рік виходу на екран — 1957-й. Якщо погодитися з думкою, що все — навіть геніальні фільми! — старіє, а на презентацію клубу зібралося багато молоді, випробування для організаторів було неабияким. Без перебільшення: пан — або пропав. Забігаючи наперед, скажу, побоювання виявилися марними: обговорення картини після перегляду, по суті, навіть не стало дискусією — більшість із тих, що прийшли, просто дякували кураторам проекту за можливість побачити справжнє кіно та бажали кіноклубу довголіття. Що, погодьтеся, вже багато чого варте!

«Перше засідання «Воображаріуму» було намічене відразу ж після закриття Берлінале, де в конкурсній програмі брала участь стрічка «У суботу» режисера Олександра Міндадзе», — прокоментував концепцію клубу кінокритик Андрій Алфьоров.

— Продюсер картини Олег Кохан розповів, як приймали фільм на фестивалі, коли він вийде на екрани, відповів на запитання журналістів про перспективи розвитку українського кіно. Проте показати картину нам не вдалося, і щоб зробити перший перегляд, що називається, «In stile» — в стилі наміченої теми, я вирішив вибрати фільм із золотого фонду Берлінського кінофестивалю. Спочатку схилився до «Інтиму» Патріса Шеро. Ця картина буквально висадила Берлінале —2001. Проте потім засумнівався у правильності вибору — я ще не досить чітко уявляв, що за публіка прийде до зали, чи прийме вона фільм «Інтим» — чудовий, але все-таки дуже різкий.

Як альтернатива, виникла картина Сидні Люмета «12 розгніваних чоловіків», що стала володарем «Золотого ведмедя» — головного призу Берлінського кінофестивалю 1957 року. Причин вибору саме цього фільму декілька. По-перше, звичайно ж, гучна картина Микити Михалкова «12» — сучасна російська версія п’єси Реджанальда Роуза, яку всі встигли переглянути й обговорити. Але, виявляється, багато глядачів до цього дня не знали, що існує чудовий американський фільм «12 розгніваних чоловіків», який, на мій погляд, необхідно знати й обговорювати сьогодні. А по-друге, мені подумалося, що саме така, перевірена часом стрічка, доречна для показу на презентації клубу: є про що подумати і поговорити після перегляду, проте картина не настільки агресивно атакує, як цього можна було чекати від «Інтиму».

Репертуар засідань кіноклубу розписаний до травня: «бабуїнівські присяжні» збиратимуться за гнучким графіком — спочатку один раз на місяць, а з часом, сподіваюся, щотижня. У майбутньому репертуарі, зокрема, фільми Пітера Брука «Модерато кантабіле» (1960) і Клода Шаброля «Пекло» (1994). Історія створення другої картини, до речі, вельми цікава. Один із основоположників «нової хвилі» у французькому кінематографі, Шаброль, також виявився в полоні тотальної «римейкизації», і звернувся до незавершеної роботи класика французького кіно Анрі-Жоржа Клузо — «Пекло», яку той почав знімати за власним сценарієм далекого 1964 року, але через хворобу та фінансові проблеми не закінчив фільм. Збереглися лише декілька знятих сцен за участю Ромі Шнайдер. Через 30 років Клод Шаброль по-своєму прочитав розбурхуючу почуття історію про подружні ревнощі, знявши в головній ролі чарівну Еммануель Беар. Упевнений, членам клубу буде цікаво познайомитися з маловідомою в Україні картиною знаменитого Клода Шаброля».

...Стильну чорно-білу стрічку Сидні Люмета «12 розгніваних чоловіків» перші відвідувачі кіноклубу «Воображаріум» дивилися, затамувавши подих. Час не позначився на талановитих роботах американських акторів і, зокрема, приголомшливого Генрі Фонда, удостоєного за створений ним образ премії BAFTA як «кращий іноземний актор». До речі, багато журналістів віддали перевагу саме цій екранізації п’єси Роуза, поставивши сучасну версію Микити Михалкова на почесне друге місце. Про що із захопленням і говорили, обговорюючи фільм «12 розгніваних чоловіків». А найбільш активний учасник дискусії (журналіст Олександр Гусєв) навіть отримав заохочувальний подарунок від кураторів проекту — фотоальбом «Два в одному», створений під час зйомок однойменної картини Кіри Муратової.