П’ять хвилин — це багато чи мало,

25 березня на сцені Національної опери України виступала жінка- міф, небожителька для багатьох шанувальників балету — Майя Плисецька. Цього разу знаменита актриса приїхала до Києва з «Імперським російським балетом», показавши їх спільну програму в межах Третього міжнародного фестивалю танцю «Зірки світового балету».

Вечір було витримано за класичним принципом: чим значніший актор, тим довше він тримає паузу. Тому в першому відділенні глядачі, передчуваючи появу примадонни, ознайомилися з останньою працею «імперщиків» — одноактним балетом «Примарний бал» (хореографія Дмитра Брянцева). Декораціями спектаклю слугували три люстри й багато-багато піротехнічного диму.

Після перерви заінтригована публіка завмерла в очікуванні дива, тобто появи Плисецької. Піднялася вгору завіса. На узліссі, серед каміння спить Фавн — бог родючості, покровитель скотарства (Костянтин Осик). Його післяполудневий відпочинок порушили міфологічні жінки-богині. І ось, під звуки музики Клода Дебюссі, випливає Німфа — Майя Плисецька, котра начебто зійшла зі стародавньогрецької фрески. Від її гнучких, виразних рук неможливо відвести очей. Декілька хвилин глядачі перебувають немов у гіпнотичному сні. Знаменитий номер Вацлава Нежинського завдяки балерині набуває абсолютно інших акцентів. Але чари розсіюються, актриса йде під крики «браво».

Потім приму зміняють Гедімінас Таранда й Ольга Павлова. Їх танго «Нескінчена історія» — вже добре знайома, ретельно зрежисована дія: дует пристрасті. Як у калейдоскопі міняються хореографічні композиції — модерн і класика. Віртуозно танцював «Гопак» з балету «Тарас Бульба» Артем Михайлов, дуже пластична Ірина Сурнєва в акробатичній композиції. Яскраво, гротесково виступив гострохарактерний танцівник Вітаутас Таранда. У номері «Оглядини» він був соромливий незграбний «очкарик», трохи схожий на Вуді Аллена. А в оффенбахівському «Кан-кан сюрприз» — жінка-вамп у червоному (привіт балетові Михайловського і «грішному янголові» Мойсеєву). Публіка аплодувала всім. Навіть К. Осик, котрий упав при виконанні па-де-де з балету «Дон Кіхот», був підтриманий оплесками.

У фіналі знову з’явилася Вона — Майя Плисецька. Декілька разів покружляла в «Італійському капричіо» на музику Чайковського в своїй знаменитій карденівській сукні зі шлейфом. А кожен з солістів «Імперського російського балету» виконав декілька «па» з попередніх номерів. Потім — квіти, усмішки й глядачі поспішили до гардероба, дорогою обговорюючи: що ж це був за концерт? Начебто всі номери, заявлені в афіші виконано, але чому ж залишився присмак обману? Загалом Майя Михайлівна походила сценою хвилин п’ять, не більше. Зрозуміло, що ніхто тепер не мав наміру побачити її коронний великий крок, високий легкий стрибок, стрімкі оберти, яким вона вражала, танцюючи темпераментну Китрі («Дон Кіхот»), ліричну Аврору («Спляча красуня»), експресивну Егіну («Спартак»), незалежну Кармен («Кармен-сюїта»), поранену Ніну Зарічну («Чайка»). Саме Плисецька декілька десятиріч була не просто провідною балериною тогочасного Радянського Союзу, але й законодавицею моди сучасної хореографії світу. І тому дуже шкода, що дійсно чудова танцівниця нині просто експлуатує своє ім’я, зв’язавши себе з досить посередньою трупою під помпезною вивіскою «Імперський російський балет». Схоже, що Майя Михайлівна, піднявшись на Олімп, ставши імператрицею балету не хоче передавати свій вінець спадкоємицям. Але не зауважила, як стала не підійматися, а спускатися сходами успіху донизу.

На концерт багато які глядачі прийшли з чарівними дівчатками — майбутніми балеринами тільки для того, щоб ті змогли доторкнутися до великої Майї, коли підносили їй квіти. Задачу-максимум батьки виконали. Чи радісніше їм стало після цього? Навряд! І саме тому — дуже шкода.