Раніше ніж «з’їсти» опонента, його необхідно зрозуміти

Минулої неділі в дніпропетровському Будинку вчених відбулася вельми незвичайна прес-конференція, тема якої змусила почухати потилицю навіть бувалих журналістів. Група вчених мужів презентувала нову, досі незнану науку — бидлознавство. І хоча професор Дніпропетровської медичної академії, що відкрив зустріч, Олександр Яншин відзначив «символічний» зв’язок заходу з першоквітневим Днем сміху й гумору, тон його виступу був цілком серйозним. «Два тижні тому, — розповів він, — я прочитав брошуру «Теоретичні основи бидлознавства». Першою реакцією було обурення: хто з нас ідіот — я чи автори? При другому прочитанні почав замислюватися, з четвертого разу — сміху вже не було». «Мене, — поділився враженнями професор, — уразив їх погляд на світ. Напевно, не випадково бидлознавство з’явилося в Україні — сам політичний гумус країни цьому сприяє».

Батьки-фундатори нової науки — керівник науково-практичного підприємства «ІРА» Володимир Заїченко і доцент Дніпропетровського університету Юрій Терентьєв незворушно ознайомили присутніх iз основними постулатами і понятійним апаратом бидлознавства. За їх словами, це науковий напрям, що зародився дев’ять місяців тому, виник на стику таких галузей знання як психологія, соціологія, демографія, історія, антропологія і навіть теорія права. Предметом дослідження, природно, є «бидло» — поняття складне, що не має лайливого смислового навантаження. Пояснюючи його суть, автори заглибилися в доісторичні часи, коли на Землі йшло протиборство двох видів антропоїдів — неандертальців і кроманьйонців. Ті й інші були канібалами, однак наші предки-кроманьйонці поїдали більш великих тілом неандертальців не відразу. З «живими консервами» вони до настання голоду змушені були спілкуватися, а, отже, швидше нагромаджували інформацію. Ось тут і криється, пояснив Володимир Заїченко, основна думка — задовго до таких винаходів як писемність або колесо, невідомий нам геній зміркував: раніше, ніж з’їсти «опонента», його бажано зрозуміти! Революція полягала в тому, щоб у звичайній їжі побачити носія інформації, джерело знань. Це відкриття, продовжив він, і стало осьовою лінією посткроманьйонської цивілізації Гомо сапієнс. Саме воно може вважатися першою ознакою виникнення особистості і, отже, духовності. Навпаки, нездатність засвоїти цей момент і є одним із критеріїв «бидла». Зрозуміло, в наш час «поїдання» ближніх втратило форму канібалізму, проте воно існує в різних співтовариствах закритого і відкритого типу, — чи то парламент, чи трудовий колектив, чи злочинне угруповання. Сама по собі людина, постулювали вчені, не є бидлом, таким вона може ставати при переході від «я» до «ми».

Цікаво, що розробляючи математичні методи бидлознавства дніпропетровці дійшли висновку про можливість появи, очевидно, в «Інтернеті» «мережевого надбидла», яке не варто плутати з уже існуючим «супербидлом» — тією частиною бидла, яка володіє і відповідним чином користується владними повноваженнями.

Свої роздуми на цю тему Юрій Терентьєв і Володимир Заїченко в чималій мірі спираючись на практичний життєвий досвід, вже виклали в працях з красномовними назвами — «Влада і мерзота», «Теоретична допомога для неплатника податків», «Юридичний путівник», «Сон прокурора», «Найпростіші, або про самовизначення українських політиків», «Про населення рідного краю» і навіть... у листуванні з Вищим арбітражним судом України! Як додаткова література з бидлознавства вони рекомендують, наприклад, «Маніфест комуністичної партії»...

Проте, незважаючи на свої напрацювання, фундатори нової науки, що межує зі «стебом» у дусі Даніїла Хармса, заявляють, що роботи в бидлознавстві — теоретичному і прикладному — непочатий край. Для творчої співпраці вони запрошують всіх бажаючих і навіть готують до реєстрації статут «Асоціації бидлознавців». Саме слово «бидло» в застосуванні до суспільства їх не бентежить — його, зрештою, можна перекласти й іншими мовами, але на сутність проблеми це не вплине. Так і людство, як це прозвучало на зустрічі в Будинку вчених, у своєму розвиткові не так далеко пішло від «братів менших» — наш мозок лише на 4-5 відсотків функціонує на «соціальному» рівні.