Речі, чутки й ціни — в очікуванні холодів
Речовий ринок на Троєщині влив моє тіло в доволі рівний потік стурбованих киян. Одразу заспокоїло, що реальних продавців більше, ніж потенційних покупців, але аж ніяк не всі вони прагнуть розповісти про «товари та ціни». Оскільки цінників на «серйозних» речах просто не було, продавці «цифру» видавали, немов насіння лузали. Поблукавши трохи рядами, я все ж знайшла балакучу дівчину, яка торгує шкірою. Вона дохідливо, на прикладі дублянки саме мого розміру, пояснила основні принципи ціноутворення на сьогоднішній момент. «Те, що раніше коштувало 350 гривень, тепер множимо на 2, мінус 50 гривень». Тобто інфляція вже дворазова, але існує знижка: «на почин» — вранці й «на завершення» — увечері кожного базарного дня. Загадкова фраза «якщо в доларах — скинемо ще 15—20» була мені пояснена по-європейськи виразно іншою жінкою. Вона торгує польськими пальтами, і їздить по них раз на два місяці, на відміну від «турецьких» дам, які одержують товар у оптовиків.
Оскільки вона закуповує товар за валюту, то їй потрібно бодай повернути витрати на поїздку, розмитнення та плату за місце тут, на ринку. «А ціни підскочили, не дуже й купують сьогодні, тому й знижуємо, знаючи, що долар все одно вигідний». Її «польські» ціни були нижчі за «турецькі», але й товар такий, який трохи менше захищає від морозів і вітрів.
Лоток iз джинсами показав ще одну закономірність: найходовіші штани в кольоровому варіанті обійдуться покупцеві дешевше за класичні або чорні. Оскільки перерахунок за них поки що йде за «літнім» тарифом — 1 до 2, а от «зимові» варіанти обраховують уже по 3,6 гривні за долар. Тобто — перевищуючи валютний коридор, «вчепившись» за обговорення якого я почула, що весь ринок чекає до кінця наступного місяця «шістку».
Заінтригована роздобутою інформацією, я пішла прямо до адміністрації ринку. Швиденько пройшла до кабінету «самого» директора (хто не вірить у такий демократизм — прошу пересвідчитися: Барановський Петро Леонідович), який люб’язно мені пояснив: «Гроші за місце вносяться фіксовано, за місяць уперед. Поки що ми ціну не піднімаємо, не створюємо зайвих проблем людям. Ми не зацікавлені душити покупця, тому всіх продавців на лотках і в рундуках попереджено — ціни вище ніж на 20% не піднімати. Звичайно, якщо гривня вільно покотиться вниз — то й ми щось діятимемо, але «поки ще не кінець коридора — тримаємося».
Вийшовши, підбадьорена почутим, я одразу ж помітила подружжя, в руках яких було по два об’ємних згортки. Влаштувавшись за ними, я зрозуміла — хто ж поки що виграє. Оновивши гардероб верхнього осінньо-зимового одягу, ця молода сім’я заощадила. Розплачуючись дрібними «зеленими» (15+15+20+20=70), знижками вони «нашкребли» на далеко не найдешевші (попри підозрілу італійську етикетку) дамські чоботи. Задоволена дружина запропонувала чоловікові: «Давай пошукаємо тобі теплі капці». Знайшовши їх умить, вони ще — задля радості — купили дуже миле рожеве поросятко в тон оббивці канапи.
Вийшовши за межі власне ринку і зупинившись біля тіточок, які торгують «з рук», мене здивували ціни — в півтора рази нижчі вiд загальнобазарних. Відповідь знайшлася швидко: це залишки товару, продавати який не вигідно на оплаченому місці. І якщо на ринку є вибір будь-якої пари, фасону та розміру, то тут — залишки. Підійде — не підійде, але виставити «на удачу» можна.
№184 26.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
