Рецепти «Борщу»

Бог любить трійцю. Цю аксіому кожен із нас мимоволі підтверджував на власному досвіді. Життєвий досвід Юрія Здоренка — колись лідер-гітариста і шоумена знаменитих «ВВ» — так само довів правдивість найбанальнішої з аксіом. Після болісної розлуки з Олегом Скрипкою на початку 90-х він створив «ЯЯЯ» — досить міцну глем-рокову команду. «ЯЯЯ» одразу потрапили «в ящик» завдяки Таврійським іграм, дали кілька яскравих аншлагових концертів і так само раптово зникли. Через деякий час виникли знову, але зовсім із іншою — романтично-солодкою музичкою під назвою «Індіго». Увесь час якісь невидимі сили «гальмували» старт «Індіго», внаслідок чого проект перестав існувати. На жаль, оскільки в нашій країні ніша романтично- красивого рок-мейнстриму була порожньою.

Між тим Юра Здоренко підтримував сусідсько-приятельські контакти зі своїм шкільним другом Олександром Піпою — бас-гітаристом «ВВ». Із ним Юра грав іще до «ВВ» у хеві-металевій банді «S.O.S.» Якось вони вдвох вирішили відновити і зафіксувати дуже давні «вевешні» пісні — аби ті пісні не забулися й не зникли. Для цього потрібен був як мінімум барабанщик. І доля підкинула його майже миттєво: це так само був сусід Здоренка по Академмістечку Вітольд Корженко — нині барабанщик «Танка На Майдані Конго». Однак новостворене тріо не обмежилося лише старим матеріалом, оскільки, як виявилося, бажання зробити щось нове і свіже не давало спокою обом музикантам. А Піпа, до речі, писав дуже фактурні гострі тексти, зберігаючи вірність традиційній панківській естетиці «ВВ» кінця 80- х. Та й не треба було далеко ходити: всі троє жили-поживали в Академмістечку. Від початку все робилося виключно в режимі «наживу»: пісні аранжувалися безпосередньо на репетиціях. Точнісінько так само цей «турбо- панківський триголовий дракон» давав жару на концертах. Гадаю, що вже на перших (між іншим — аншлагових) концертах у всіх вірних фанів «ВВ» стався ефект «дежа вю» — настільки «Борщ» за драйвом, енергетикою і світосприйняттям нагадував старе «ВВ»… точніше — «ВВ» першого глибокого андеграундного періоду. Водночас з’явилося й щось інше: неабияка виконавська майстерність, що межує з віртуозністю, тонка іронія (яка приходить у певному віці — вже ж не хлопчики) та безмежні буфонада і гротеск. Ось таким постав «Борщ» перед слухачами старими й новими. Тобто «нові» відчули, яким насправді було колись «ВВ», а «старі» оцінили нове обличчя старого доброго панк-року.

Відтак «третя спроба» Юрія Здоренка пробитися до свого слухача виявилася вельми успішною. Але залишилося кілька «але». Передусім Піпа та Корженко достатньо щільно «прив’язані до своїх основних місць роботи»; а це означало «накладки» концертних графіків. Інше «але» — дивне, м’яко кажучи, звучання першого CD-сингла, який видав «Борщ». Звук виявився надто електронно-комп’ютерним, що насправді дуже сильно суперечило живому концертному звучанню групи. На сьогодні перше «але» ще викликає певні труднощі, та з другим покінчено назавжди: вийшов друком повноформатний альбом під кумедно-шокуючою назвою «Падло». Вийшов під «патронатом» аж двох «лейблів» — «Мун-Рекордз» (Україна) та «Мистерия звука» (Росія), що вказує на території розповсюдження альбому. Вихід диска супроводжував цілий музичний фільм, а точніше — відеомонтаж концертних зйомок, на фестивалях, у клубах. Стрічка, яка ідеально передає живу атмосферу на концертах «Борщу». А це — головне, оскільки усі 20 пісень записувалися в умовах, максимально близьких до живих виступів. Але важко було б уявити «Уругвай», «Будьмо», «Дулю» або «Кураре конкуренту» — хіти «Борщу» — без шалу, веселощів і драйву, які і є відмінним брендом групи. Наскільки живучим буде цей «бренд» та й сама група? Юрій стверджує, що все залежить від того, наскільки писання і грання цієї музики їх самих «заводить» і «заряджає». Поки що усе виглядає так, як у щасливих сім’ях — їм легко та цікаво бути разом і робити одну справу. Та й Олександр Піпа на запитання, яку з двох груп він би вибрав (якби довелося вибирати), називає «Борщ».

А от на запитання про його особистий рецепт борщу Юра Здоренко відповів так: «Спочатку я скажу як не треба готувати борщ. Не треба купувати концентрати в пакетах. Це не борщ, і це не наш рецепт. Наш передбачає обов’язковий ритуал, коли ви отримуєте задоволення від самого процесу. Буряк, цибуля, картопля й гарно обсмажені шкварочки — це обов’язково. Гарно очищений самогон до борщу гармонійно доповнить вашу улюблену страву. Дуже важливо те, щоб за столом сиділа гарна компанія. Тоді борщ здається втричі смачнішим».