Романтизм безживного світу
У галереї «Грифон» відкрилася персональна виставка Олександра Малинки, донецького художника, котрий навчався в Криму й Санкт-Петербурзі. Експозиція отримала назву «Філософія, настрій, романтизм» — скоріше зворушливо-наївну, ніж амбіційну.
Можливо, річ у кримській художній освіті, а може просто в підборі картин для нинішньої виставки, однак складається враження, що Олександр Малинка, якщо не виключно, то переважно мариніст. Усі роботи «Філософії, настрою, романтизму» — море, небо й скелі.
Марина, як жодний інший жанр, схильна до впливу «салону» — можливо, річ у тім, що картина про море купується зазвичай на місці — на згадку. Олександр Малинка цю сумну властивість марин визнає й у своїх маринах активно з нею бореться. Методи, вибрані для цієї боротьби, з повним правом можна назвати нетрадиційними — замість «мне дело — измена, мне имя — Марина» художник демонстративно зображує щось непорушне, гладке й колюче кристалізоване, застигле, заледеніле. При цьому особливої різниці між водою й суходолом, хвилями й скелями немає — й, вочевидь, не повинно бути. Вода майже завжди пустинна — її не можуть оживити навіть хвилі, що подекуди здіймаються. Скелі найчастіше безплідні — або, принаймні, справляють таке враження, — але іноді увінчані деревами, які здаються такими ж штучними, наче вирізаними з паперу. Проте їхні силуети вельми вишукані й відгонять далекосхідним мистецтвом. Усе це залито світлом — часом місячним, що виглядає більш природно («Місячна доріжка»), але частіше — якимсь незрозумілим, наче не від сонця, а від лампи денного світла. Одне слово, холодний, незатишний і, скоріше за все, безживний світ iз Веллсівської «Машини часу». Але Олександр Малинка, правду кажучи, й не наполягає на тому, що його марини присвячені чомусь, що існує насправді, — адже це не просто Крим, а «Дивний Крим», не просто Ялта, а «Романтична Ялта», й навіть зовсім не скелі, а «Застигла музика». Що в такому підході до справи від філософії, що — від настрою, а що — від романтизму, не зовсім зрозуміло.
