Розслабтеся! Вони одружаться...

Вони одружаться? Перше, що випалила я, прийшовши на інтерв’ю до шеф-редактора серіалу «Моя прекрасна няня», який iде у нас на каналi «1+1», Сергія Осташка. Отримавши ствердну відповідь, я (як, гадаю, більша частина жіночого населення) заспокоїлася. І почала розпитувати про серіальну «кухню»…

— «Няня» — це адаптація дуже успішного американського серіалу, що йшов у середині 1990-х років протягом шести років. Зйомка однієї серії в американців займала тиждень. Спершу автори писали текст, потім доопрацьовували його з режисером, потім сиділи з акторами, коли ті репетирували, — і так далі... І на кожному етапі додавалося щось нове. А вже потім серію знімали за один день у режимі реального часу. Цікаво, що на знімальному майданчику перебували глядачі, й актори чули їхню реакцію. У нас серію знімають два дні, актори приходять о 10.00 і йдуть о 22.00—23.00. До речі, в нас закадровий сміх, який багатьох дратує, також записують за певною технологією. Коли серія змонтована, запрошують десь 200 сторонніх глядачів, показують їм серію та записують їхню реакцію. Тож те, що чують телеглядачі, це зовсім не спроба штучно викликати в них сміх, а просто реакція перших глядачів серіалу. Зйомки тривають із серпня минулого року, і вже відчувається втома всієї знімальної групи.

— Кому належить ідея адаптації американського серіалу?

— Олександру Акопову. Він колишній «кавеенщик», пізніше редактор КВК на ОРТ, редактор, генеральний продюсер, а потім і генеральний директор каналу РТР, а нині генеральний директор продюсерського центру А-Медіа. Йому належить ідея зібрати в Москві «кавеенівських» авторів із різних команд під різні проекти. Одним з останніх таких проектів стала «Няня».

— А чим відрізняється адаптація від простого перекладу?

— Американці практикують продаж прав на адаптацію своєї продукції в інші країни. Це пов’язане з тим, що багато американських жартів, заснованих на тамтешніх реаліях, просто незрозумілі нашому глядачу. Також у них вистачає жартів «нижче пояса» і жартів на ті теми, про які в нас говорити вголос не заведено. У нас, наприклад, жінка не скаже в присутності чоловіка: «Ой, я забула зробити собі епіляцію». Нарешті, в американському варіанті няня Френ походить із єврейського району Квінс, і багато чого побудовано на обіграванні єврейських звичаїв. У одній із серій зав’язкою є те, що мама Френ — Сильвія — запрошує сім’ю Шеффілда (Шаталіна) до себе на Песах (єврейський Великдень), друга побудована на тому, що через Френ кантор із синагоги, яку відвідує її сім’я, йде в шоу-бізнес. Зрозуміло, що ці теми для нас не підходять. У кожній країні адаптація «Няні» має свою специфіку.

— Отже, російський варіант — це не просто калька з американського серіалу?

— Звісно. Сім’я Шаталіних живе в режимі реального часу. Щойно виникають якісь цікаві речі, ми обов’язково вносимо їх у серіал. З’явилася в Москві кремлівська дієта — одразу почалися якісь жарти про дієту, вибори в Україні — одразу Любов, вирішуючи, які кольори їй носити, каже: «Оранжеві мені не пасують. Зараз у них пів-України ходить.»

— Як з’явилася власне няня Віка?

— Довго не могли підібрати актриси на головну роль. Навіть виникали думки приїхати до Одеси та провести кастинг тут. В Одесі ті ж молоді актриси, які закінчили вищі театральні навчальні заклади, плюс природний кураж, одеські інтонації та манера поведінки. Але потім з’явилася Анастасія Заворотнюк, і все стало на свої місця. Зрозуміло, якісь одеські вирази та фішки однаково проскакують, але вона не розмовляє з псевдоодеським акцентом. Маріупольський (й остаточний!) варіант няні вигадав Костянтин Наумочкін, креативний продюсер серіалу, колишній капітан команди Новосибірська. Узагалі серед авторів багато «кавеенщиків» із різних міст: Новосибірськ, Пітер, Одеса, Луганськ, Москва і навіть Нью-Йорк. Завдяки інтернету вони можуть сидячи вдома писати московський серіал. А всього в написанні серіалу брали участь близько двадцяти осіб. «Няня» підходить до свого завершення. Історія, яка в американців тривала п’ять років, у нас вклалася в один. Десь наприкінці липня піде в ефір остання серія.

— Звідки береться тема кожної серії?

— У нас є американський підрядковий переклад. Серія, написана нами, перекладається англійською та посилається на узгодження до США. Спершу це було дуже суворо. Часом американці суттєво втручалися в те, що вигадали наші автори. Так, в оригінальній версії дружина Шеффілда померла. Американці взагалі легше ставляться до теми смерті та дозволяють над цим жартувати. А в нас спочатку вирішили, що дружина Шаталіна не померла, а втекла зі співаком. Але цьому трактуванню категорично чинили опір американські творці серіалу.

— Що робите конкретно ви як редактор?

— Автор робить серію, як кажуть, «із нуля», точніше — з підрядкового перекладу. Потім вона потрапляє на стіл редактора, і його завдання — врахувати все. Редактор повинен пам’ятати зв’язки: хто, де, як називався, що робив тощо. Автори можуть не знати серій одне одного, а редактор зобов’язаний знати та пам’ятати все. Ще одне завдання. Автори, особливо іногородні, зазвичай не бачать американського варіанту. А там є геги — суто ігрові режисерські жарти, які не передаси в підрядковому перекладі. Ось редактор і стежить за тим, щоб ці геги не загубилися. І, звісно, — «причісування» текстів під одну гребінку. Кожен автор відрізняється своєю манерою, своєю стилістикою, а редактор приводить усе це до спільного знаменника.

— У серіалі постійно з’являються зірки. Такі, як Польських, Сивохо, Цекало, Бондарчук...

— А ще — Любов Поліщук. У мами Віки спочатку було інше ім’я та по батькові. Але коли на кастингу програвали сцену знайомства матері з Шаталіним, Поліщук сказала: «Прутковська Любов Григорівна». Так вона і залишилася Любов’ю Григорівною. Актори взагалі дуже багато додають. Наприклад, артист Пітерського театру оперети Борис Смолкін (дворецький Костянтин) щось привносить практично в кожну серію. На майданчику він загальний улюбленець.

— Були під час зйомок надзвичайні ситуації?

— Бувають. Наприклад, глядачі навіть не зауважили, що одна з серій «Моєї прекрасної няні» вийшла взагалі без участі няні. Захворіла Заворотнюк, автори та креативний продюсер терміново переписали текст, і велику частину Вікиних жартів і акторського завдання взяла на себе Любов Поліщук. І блискуче впоралася із завданням. А взагалі, вся зйомка — це суцільний форс-мажор. Актори просто не в змозі попередньо вивчити текст. Відзняли сцену — і вони сідають із режисерами читати наступну. Крім серіалу, вони ще десь працюють. У всіх гастролі, вистави... Й організатори підлаштовуються. Тому проходять кілька дублів, і вже до третього разу текст запам’ятовується сам. Найближче дотримуються тексту Костянтин і Жанна, найменше — Любов Григорівна. Але вона (тобто Поліщук) може так зімпровізувати, що там, де не смішно і за сценарієм немає жарту, виходить класна фраза. Коли працюєш над серією, з’являються деталі, яких неможливо заздалегідь передбачити.

— Наприклад...

— В одній із серій виник молодший брат Максима — Ніколя, який живе в Пітері. Потім, через кілька серій, він приїжджає до Москви, освідчується Віці та запрошує у весільну подорож до Європи. Причому вирішувати треба негайно, що при гальмівних особливостях наших відповідних органів абсолютно неправдоподібно. І тоді автори пригадали, що за легендою батьки Максима виїжджали на Кубу, покинувши старшого сина на няньку. Так виникла ідея, що Ніколя народився на Кубі, свідоцтво про народження йому підписував і вручав сам Фідель Кастро. І тоді цілком логічно вишикувалося, що Ніколя запросив Віку поїхати на батьківщину, а з таким автографом йому вдалося за один день оформити в кубинському посольстві документи Віки.

— Я знаю, що ви скористалися службовим становищем у корисливих цілях...

— Хотів. Виникла така тема. Тітка Віки запитує, чи працює ЗАГС на виїзді? А вона відповідає буквально так: «Мої друзі розписалися просто на сцені під час фінальної гри КВН. Усе місто дивилося по телевізору й аплодувало». Це реальна історія, в якій головною дійовою особою був мій син. Про це знали та не заперечували і креативний продюсер, і режисер на майданчику. Але я забув попередити телевізійного режисера, який монтує. І коли виявилося, що в змонтованому матеріалі є перебір за часом, саме цю фразу він вирізав. Потім виправдовувався: «Чого ж ти мене не попередив, я б щось інше вирізав».

— І багато таких реальних історій вмістилися в серіалі?

— Достатньо. У мене є знайома ще зі студентських часів, дівчина, як кажуть в Одесі, «все при ній». Але вона чомусь вважала себе товстою та постійно випробовувала на собі якісь драконівські дієти: то місяць лише на соках, то три тижні — лише кефір. А на комплекції це ніяк не позначалося. І ось якось приходжу до неї в гості. Дзвоню, відкриває моя Ганнушка, в одній руці батон хліба, в іншій — батон ковбаси. Холодильник навстіж, стіл заставлений продуктами, вона бігає навколо і «клює». Запитую: «Що сталось?» Вона відповідає: «У мене сьогодні дієта закінчилася». Усе це я буквально переніс на Любов Григорівну, коли до неї приходить Віка і запитує: «Мамо, в тебе холодильник потік?» «Та ні, дієта закінчилася».

— Чи є у вас серія, якою ви особливо пишаєтесь?

— Хм! По-перше, мені не соромно за жодну серію, до якої я був причетний. Причому попри те, писав я її чи лише редагував. «Моя прекрасна няня» — це фактично перший вдалий російський ситком. Були спроби зробити що-небудь подібне і раніше, але такого натиску та величезної кількості жартів немає ніде. Адже там практично через фразу жарт. Причому кожен вигаданий до певної ситуації, а отже, неможливо використати якісь заготовки з КВН. Але успіх серіалу — це заслуга не лише авторів, а й акторів, режисера, операторів, усієї знімальної групи.