Шевченкові мандри

Можна лише привітати появу на вітчизняному книжковому ринку видань, випущених за рахунок коштів із місцевих бюджетів. На батьківщині Миколи Гоголя, Івана Котляревського, Панаса Мирного завдяки старанням видавця Говорова С.В. світ побачило науково-популярне видання «Полтава у долі і творчості Тараса Шевченка» провідного наукового співробітника Полтавського літературно-меморіального музею І.П.Котляревського Євгенії Сторохи, присвячене ювілею Кобзаря.

Знайомство з путівником почнемо з тематичної карти, розміщеної на форзаці видання, на якій позначено міста і села Полтавщини ХІХ ст., де перебував Тарас Шевченко під час подорожей Україною. Тут, окрім сучасних і старовинних назв населених пунктів, вказано ще й дати приїзду Кобзаря, маршрути його пересування. Скажімо, містечко Пирятин, яке зображено на мапі, Тарас Шевченко відвідав кілька разів — у 1843, 1845 — 1946 та 1859 рр., а от Миргород    — лише один раз, у 1845-му.

Євгенія Стороха поставила амбітне завдання — дослідити період життя Тараса Григоровича, пов’язаний із його відвідинами не лише Полтави, а й прилеглих до неї міст, сіл і селищ.

Під час його мандрів овіяним легендами і народними переказами краєм Шевченко неодноразово зустрічався із земляками. Двоє видатних полтавців — Гоголь і Котляревський, на думку автора видання, завжди викликали особливий пієтет у Шевченка, сприймалися ним як «будителі приспаного народу». Якщо одного він вважав «генієм із геніїв», то іншого — своїм літературним батьком. Невипадково цим українцям Кобзар присвятив не один віршований рядок, вивів образ творця «Енеїди» у повісті «Близнецы», залишив у спадок чимало живописних творів, які дають уявлення про їхнє життя і побут.

Подорожуючи Полтавщиною, Шевченко багато робив замальовок різних архітектурних будівель (церков, монастирів), ландшафтів, які згодом включив до альбому «Мальовнича Україна».

ТАРАС ШЕВЧЕНКО. ВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР У ПОЛТАВІ. ПАПІР, СЕПІЯ, АКВАРЕЛЬ, ТУШ. 1845

Згадується у виданні «Полтава у долі і творчості Тараса Шевченка» і участь Кобзаря у Кирило-Мефодіївському братстві (в Архіві ІІІ відділення власної Його Імператорської Величності канцелярії як Українсько-Слов’янське товариство). У складі цієї таємної організації теж були вихідці з Полтавщини. До речі, на відміну від Пантелеймона Куліша, Василь Білозерський — викладач історії у тодішніх навчальних закладах Полтави і один із засновників Товариства, всіляко намагався виправдати Т.Шевченка під час слідства, влаштованого царськими жандармами.

У книжці авторка наводить інші цікаві факти, що так чи інакше проливають світло на полтавський період у житті Тараса Шевченка, зокрема описує його намагання облаштувати власне сімейне життя, коли поет напівжартома-напівсерйозно звертався письмово до знайомих підшукати йому кирпату полтавчанку.

Збереглися свідчення сучасників і про те, як Тарас Шевченко переймався освітньою справою під кінець життя, незважаючи на погіршення стану здоров’я.

— Всю осінь — від вересня до листопада 1860 року — Шевченко готує до друку «Букварь южнорусскій», який призначався для недільних шкіл, що почали активно створюватися передовими громадськими діячами того часу, — зазначає Євгенія СТОРОХА. — Олександр Кониський (відомий український перекладач, письменник, видавець) свідчив: «Рух той дійсно був значний: в такому невеликому місті, як Полтава, було тоді зорганізовано п’ять недільних, дві суботні та одна щоденна школа задля народу». До «Букваря» Шевченко ввів «Символ віри», «Отче наш», молитву Єфремова Сирина, які вважав основними для морального виховання людини».