Школа Козловського

Учора в Національній філармонії України відбувся благодійний концерт «Українські та російські романси в творчості Івана Козловського».

За легендою, одного разу, гуляючи в парку, Микола Лисенко почув, як якийсь молодий парубок виконує один з його романсів. Композитору так сподобався спів, що він передрік співаку блискуче сценічне майбутнє. Так відбулася зустріч Козловського і Лисенка. Іван Семенович став першим тенором СРСР, але при цьому ніколи не забував свого українського коріння. Наприклад, завдяки його зусиллям у Києві відкрили музеї Лисенка і Заньковецької.

Щорічно приїжджав в «пенати» — село Мар’янівку, де народився, виступати з концертами. До речі, першою його виставою, поставленою в Московському камерному театрі, стала лисенківська «Наталка Полтавка», а наступна режисерська робота — «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського. Як наголосив В’ячеслав Медвєдєв, голова правління Благодійного фонду «Прем’єра» ім. І. Козловського:

— Іван Семенович мав величезний оперний і камерний репертуар, виконував фольклор. Цього року ми вирішили нагадати публіці про те, як майстерно він співав романси, вважаючи їх маленькими виставами. У концерті прозвучали його улюблені твори українських і російських композиторів. Зокрема, «Зоряна ніч», «Чорнії брови, карії очі», «Ой, ти дівчино, з горіха зерня», «Чого мені тяжко», «Не искушай», «День ли царит», «Я встретил вас» та інше.

За сталою традицією, концерт відкрили земляки великого тенора — учні Мар’янівської школи естетичного виховання ім. І. Козловського. У програмі взяли участь солісти Національної опери України: Олександр Востряков, Світлана Добронравова, Олександр Дяченко, Микола Коваль і молоді співаки, що тільки розпочали робити перші кроки на сцені — Оксана Ярова, тріо тенорів «Солов’ї України» (Юрій Аврамчук, Сергій Бортник і Олег Філіпенко).

Понад 20 років пощастило спілкуватися з Іваном Семеновичем нинішньому директору Мар’янівської школи естетичного виховання Павлу Бохняку:

— Козловський — знакова постать ХХ сторіччя. У свій 80 річний ювілей, який проходив в Великому театрі, Іван Семенович — знаменитий артист — став на коліна перед театром. Мені запали в душу його слова: якщо людина має мету і втілює її в життя протягом тривалого часу, то потрібно кожному мати святі місця, куди можна повернутися і набратися сил, щоб йти далі. Таким місцем для співака була Україна. Він говорив: «Хочу поїхати в Мар’янівку. Там зовсім інші люди. Вона часто мені сниться». Коли я слухаю «Колядки» в його виконанні, то уявляю наших односельчан. Він співає: «Підем до Хоми» — це була реальна людина. Їхній сусід, другий гармоніст. Вони навіть з його батьком творче конкурували: хто краще зіграє.

«Я щасливий, що мої земляки люблять пісню так, як і я. Життя прекрасне в діяннях послідовників. Хотів би я почути, як співає дитина, як співають її батьки, її вчителі, — в цих словах І. С. Козловського ціла програма дій нашої школи. — Мистецтво буде загальною потребою не тільки як насолода від прекрасного, але і як творчість, як особиста участь у творенні прекрасного». Іван Семенович мріяв працювати в школі, в якій вокалісти, приїжджаючи на своєрідні майстер-класи, ставили б свої голоси в Мар’янівці. Не встиг...

Сьогодні в нашій школі займаються 60 учнів. Є вокальний, фортепіанний класи, духових інструментів, сопілки. Навчають дітей сім вчителів, більшість з них добре знала співака. Школа завжди існувала на бюджетні кошти. Але нашу інструментальну базу насамперед створив Іван Семенович. Він навіть збирав інструментів серед своїх друзів. У нас є гарні роялі, струнні і духові інструменти. У Козловського був свій фонд в сільській раді, з нього виплачували стипендії дітям і матеріально заохочували викладачів.

Козловський умів тримати дистанцію. Завжди дотримувався режиму. Адже голос — найбільша його цінність. Професія співака вимагала ставити певні бар’єри. До нього непросто було потрапити. Злива дзвінків, відвідувачів. Це потребувало багато часу. Тому Ніна Феодосіївна Свєтіна — секретар Козловського приймала рішення, чи буде співак з вами спілкуватися, наскільки важливе у вас питання. Вона була прекрасною жінкою, дуже багато нам допомагала.

Помер Іван Семенович раптово. Він кілька разів перехворів запаленням легенів. У реанімації, на кілька хвилин, відкрив очі, сказав кілька слів... Ми з учнями проводжали Івана Семеновича в останню путь на Новодівиче кладовище і відспівували у церкві Вознесіння.

Цього року 21 грудня виповниться 10 років від дня смерті співака. Фонд «Прем’єра» має намір провести вечір пам’яті, виконати «Літургію» Валерія Кікти і «Всеношное бдение» Сергія Рахманінова. Адже навіть за часів войовничого атеїзму в нашій країні, Іван Семенович ніколи не приховував, що він глибоко віруюча людина. У свята співав у православних храмах. У свої концерти, незважаючи на невдоволення чиновників, завжди включав майже забуті релігійні твори. Першим в СРСР зробив запис платівки «Всеношного бдения».

Завдяки діяльності меморіального музею І. Козловського, його Вітальні та співакам, що виконують твори з репертуару великого співака, зберігається творча спадщина знаменитого тенора.