Скільки коштує «зiрка» естради?

ДЕ ЗНАЙТИ ЗОЛОТИЙ КЛЮЧИК?

Отже, у вас є бажання стати естрадною «зіркою». До цього «хочу» непогано б мати хоч якісь вокальні дані, нахили до артистизму, приємну зовнішність, кілька записаних пісень та «енну» суму грошей. На початковому етапі переконувати у своїй винятковості ви можете самостійно. Непогано для старту взяти участь у конкурсі. Чудово — якщо у ньому ви перемогли. Цей шлях повільний і майже традиційний для тих, хто не є сином чи донечкою багатих батьків. Щоправда, можна скоротити час і відстань до підйому на сцену, зацікавивши собою продюсера, щоб він захотів ризикнути і вкласти у вас десть так 15—20 тисяч доларів. Тоді «добрий дядечко» сам займеться вашим іміджем, навчить азам акторської майстерності. За своїм смаком «виліпить» нове ім’я, групу чи, як нині називають, «проект». Проте, враховуючи досвід старших товаришів, перш, ніж застрибувати до «золотої клітки», спочатку обов’язково уважно прочитайте всі умови договору, щоб не було нестерпно боляче при розставанні. Борги все одно доведеться віддавати. Випробуванням на міцність колишніх соратників стають, як правило, перші реальні гроші. Кілька сварок, і ви ризикуєте опинитися на узбіччі. З одного боку, молоде обдарування не впоралося з поставленим завданням, і на прикметі «свіжа кров». А з іншого — продюсер «мишей не ловить», не відчуває, що своїми вказівками зв’язує співака по руках і ногах. Втім, ця похмура картина не завжди так сумно закінчується.

Вислів, що продюсер, як тато Карло, з будь-якого «поліна» зробить Буратіно, не дуже перебільшений. Механізм розкрутки в шоу-індустрії простий. Стиліст попрацює над зовнішністю та костюмами. Кілька уроків перед дзеркалом, репетиції пластики. Потім, враховуючи індивідуальність виконавця, підбирається і записується кілька пісень. Непогано випустити кліп і зробити інформаційну атаку: померехтіти на музичних телеканалах, прозвучати на радіо, випустити серію статей у пресі. Лише після цього запускають шоу-дитятко на сцену. Щоб новачка запам’ятала публіка, потрібен, щонайменше, рік постійного миготіння і настирливої реклами.

Індустрія на нашій естраді є, мабуть, лише у Михайла Поплавського. Він плекає кадри у Київському національному університеті культури та мистецтв. Випустив трактат «Менеджер шоу-бізнесу», у якому спробував систематизувати технологію «фабрики» під назвою українська естрада. До весни обіцяє провести конкурс молодих талантів — учнів свого вузу. Розмах «співучого ректора» вражає. З агітаційними турами третій рік поспіль об’їжджає всю Україну. Поки що добився того, що його рідний «Кульок» став найпопулярнішим вищим учбовим закладом. Проте навіть Михайло Михайлович вважає, що нині у нас немає бізнесу, а є тільки шоу.

ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН

Довгі роки Україна була кузнею кадрів. Нині відтік талантів фактично припинився. Артисти орієнтуються на рідну публіку. Хлопці з групи «Green Grey» переконані, що пробитися на зарубіжний ринок попсовикам сьогодні не реально. Такого добра й у них вдосталь. Зате в альтернативників шанси є. Завжди після солодкого хочеться гостренького і солоненького. Національний колорит, екзотика — ось товар, який з великим задоволення куплять. Тому концерти «ВВ» і «Океану Ельзи» користуються попитом. А з величезної армії наших артистів навіть у близькому зарубіжжі знають щонайбільше три імені — Софії Ротару, Василя Зінкевича та Таїсії Повалій. Втім, скоро до цих лав може пристати Ані Лорак, яку віднедавна став опікати Ігор Крутой, а він грошей на вітер пускати не звик.

Розмови, що талант все одно сам проб’ється — гарні, однак на практиці потрібна міцна команда. Наприклад, Андрій Кравчук стверджує, що ще у 10-літньому віці знав — без сцени нема життя! Він переконаний, що віра у себе і бажання стати першим — найголовніший стартовий капітал майбутнього артиста. Його союз із Євгеном Рибчинським вистрілив у десятку. Це потім почалися взаємні образи, судові позови. Розійшовшись у різні боки кожен із них більше програв, ніж виграв. На естраді один у полі не воїн. Потрібні однодумці. Нюх на кон’юнктуру ринку. Звичайно, можна естетствувати, грати і співати для себе, але про популярність серед мас тоді годі говорити. Без здорового цинізму, нахабства і зв’язків тут не обійтися.

А ДЕ МЕНІ ВЗЯТИ ТАКУ ПІСНЮ...

Олександр Пономарьов, який міцно утримує звання «Найкращого естрадного співака» чотири роки поспіль (результат опитування «Таврійських ігор»), досить скептично ставиться до величальних титулів на кшталт: «зірка», «король», «принц». Вони для нашого менталітету трохи дочасні. Український шоу-бізнес робить тільки перші кроки. У нас є популярні артисти і синтетичні — штучно створені. Дуже професіонально ліпить кумирів для молоді агентство «Nova». Яскравий тому приклад явище Ірини Білик, яка пильно стежить за модними віяннями. Періодично перетворюючись то на секс-діву, то на біляву Жезі, а нині на діву Марію з дитям. Елегантний стиль культивує наша українська світська пані Таїсія Повалій. Судячи з величезної армії імітаторів цих артистів, продюсери попали в точку. У пошуках свого «я» перебувають Марина Одольська і Наталя Могилевська. Іноді вдало, а частіше не дуже. Руслана Лижичко стоїть дещо обіч від шоу-тусовки. Її проекти «Дзвінкий вітер» і тури замками України нечасті. Вони потребують величезних грошових вливань. Тому співачку можна назвати переважно студійною виконавицею. Втім, на Заході ніхто із «зірок» концертами не заробляє собі на життя. Вони їх використовують у рекламних цілях для розкрутки власних альбомів. У нас піратство, немов павутина, заплітає все навколо. Ефективних заходів боротьби з ним ще не знайдено, і без гастрольної діяльності артист швидко ноги протягне.

Ігор Ліхута (продюсер Т.Повалій) вважає помилковою думку, що голос на естраді не потрібен. Дуже навіть потрібен! За його тембром і відрізняються співаки — стверджує Ігор. Однак є винятки. Сміятися і плакати змушували проникливі інтонації, майже речитатив Клавдії Шульженко, Марка Бернеса. Нині вокальні дані замінюються епатажем, костюмами або танцями. Робиться наголос на розважальність. У цьому досяг успіху Андрій Кравчук. Досить дивно виглядає молодь, що виконує пісні з чужого плеча. Не зворушують їхні ретельно виконувані рулади про любовні пристрасті. І взяті на прокат шикарні вбрання все одно не роблять дамами 16—18 літніх дівчат. Репертуар — найслабше місце багатьох початківців.

— На жаль, сьогодні на естраді все вирішують гроші, — нарікає народний артист України Іван Попович. — Хто платить, той і замовляє музику. Ситуація кризова! Потік сірості ринув зі всіх щілин. Якщо раніше на чільному місці був талант, то нині будь- який бізнесмен вважає себе продюсером. А вони частіше за все профани у музиці. Хіба що тинейджерів можуть заманити яскравою упаковкою, але пустушки швидко згоряють. Коли творчої фантазії бракує, то запускають чутки. Штучне підживлення може бути лише разовою ін’єкцією, стимулятором. Через кілька років ці надуті «кульки» швидко лопаються. Ніхто не задумується, як житиме «зірочка», яка майнула і відразу згасла. Адже у багатьох молодих виконавців навіть немає спеціальної музичної освіти. Ось вам і крах ілюзій. На вільних хлібах може існувати людина з іменем, яка має індивідуальність. Існують «офіційно неофіційні» цифри. Композиторові за пісню треба заплатити від 500 до 1000 доларів. Оркестровка — плюс ще 500 «зелених». Найскромнішенький кліп обійдеться в 3000 у.о. За ефіри у популярних передачах доведеться викласти ще 300 доларів.

Багато популярних артистів принципово не хочуть платити за теле- та радіоефіри. А тим, хто робить тільки перші кроки на естраді, без цих витрат не обійтися. Резон у такій пропозиції є. Спочатку виконавець заробляє собі ім’я, а потім воно працює на нього.

ПЕРШИЙ — НЕ ЗАВЖДИ НАЙКРАЩИЙ

Дуже важливо зрозуміти, яку музику хоче слухати публіка. У 70-ті роки це був рок. Сьогодні в Європі й Америці у моді ретро — диско-ритми. А у нас музвінегрет.

Фактично кожний продюсерський центр проводить свою акцію. Хто отримує перші місця у цих хіт-парадах? Звісна річ, свої люди — представники чергового «проекту». Вигадуються під них номінації. Анкети, дзвінки, листи служать відволікаючим маневром і створюють ілюзію об’єктивності. Виходить замкнений цикл: народили — нагородили — пораділи. Вибирати дійсно найкращих у нас, на жаль, поки що не навчилися. Пригадайте недавніх лідерів хіт-парадів: Юрка Юрченка, Олю Юнакову, Женю Власову, групи «Фантом-2», «Льомі-льом», «Медхедс» та інших «героїв». Якими «шлягерами» вони нині пригощають публіку? Де натовпи ридаючих фанів? Тільки 10 відсотків молодих глядачів із валу, що обрушується на їх голови, зуміють відрізнити хороше від підробки. Та і як відрізнити, якщо на багатьох FM- станціях у музичних передачах звичайні сурогати подаються як найкращі взірці української естради. Таке враження, що триває експеримент з отупачування публіки. Репертуар багатьох «зірок» не витримує ніякої критики. Три притупи і три виляски називають авангардом. Незв’язні тексти — новим словом.

— Дилетантам не місце на сцені. Тільки професіонали мають виходити на естраду, — вважає композитор Микола Мозговий. — Для вокалістів потрібна хороша школа і талант від Бога. Ми самі любимо створювати собі кумирів. Сумно, що багато які з так званих «золотих» та «срібних» голосів, насправді такими не є. Що ти собою являєш, визначається просто: чи любить і чи знає тебе публіка не тільки у рідному «хуторі», а хоча б у ближньому зарубіжжі. Весь їхній блиск після одного концерту вже тьмяніє. Смішно слухати, як гордо себе деякі колеги називають продюсерами. Вони просто адміністратори, а продюсер — це людина що має гроші, вкладає їх в артиста і диктує, як хазяїн, правила гри. Немає у нас таких! Ми прагнемо жити за західними мірками, а насправді навіть не схопилися на підніжку цього експреса, назва якого шоу-бізнес. Багато дров наламаємо, поки навчимося поводитися за вищими світовими стандартами, фонограмний спів відійде у минуле, і на концертах буде тільки «живий» звук. Думаю, що виросте кілька поколінь, перш ніж настане ренесанс української естради».