Собаки Жадана та вода Фоззі
Творчим людям (якщо вони дійсно творчі) завжди тісно в своїй творчості. Навряд чи хто згадає котрогось із культурних діячів (особливо останнього десятиліття), хто б займався лише своєю справою. Приміром, зірки (екрану, журналів), окрім своїх звичних справ, як то позування перед телекамерами та відвідування бутіків, ще можуть ставати захисниками знедолених дітей десь у пущах Гвінеї, садити дерева, писати книги та записувати дебютні альбоми з власними музичними шедеврами. Головне, щоб нова справа ніяким чином не співвідносилася з основною і звичною справою того чи іншого генія, обранця богів. Це не лише піар, це ще й демонстрація свого безкінечного таланту, який здатен охопити й розкривання рота під фонограму, і поїдання креветок у ресторані, та звісно ж, писання книг та записування компактів.
Тенденція до демонстрації, так би мовити, схованого творчого розмаїття з’явилася на наших теренах досить давно. Наприклад, товариш Брежнєв, окрім того, що талановито куняв під час читання доповідей, чудово цілувався, а Хрущов взагалі був армреслером, вправляючись замість штанг та гантелей з ботинками. Що стосується політики, то тут ми дійсно вступили... чи , вибачте, зачепили цілу купу схованих талантів: більшість політиків має чудові задатки до циркової діяльності та боксу; вони навіть винайшли новий вид спорту — «обливання лайном на швидкість». Як бачите, нам смертним до них ще далеко. Втім, стосовно політиків: досить глянути на їхні екзистенційно перелякані обличчя на інтерівській «Свободі» — мимоволі починаєш вірити і в Бога, і в пекло.
Музика і література — речі набагато приємніші, ніж політикум і подіуми із суцільних блондинок, принаймні хотілося б вірити в те, що в цьому різновиді культури, окрім нечисленності, є хоч перспектива.
Талановитий і модний харківський поет Сергій Жадан давно хоче підкорити ще й музичний Олімп, залишивши на ньому декілька своїх «коронних» фразочок. Звичайно, тоді Олімп буде нагадувати під’їзд, але не треба сильно насідати на Сергія, нам його матюки в школі вчити. Це так, між іншим. Так нещодавно поет затіяв власний музичний проект під назвою — «Собаки в космосі» (жаль собачок). Сама назва та й увесь репертуар проекту, в якому взяли участь кілька українських рок-колективів, віддає суто жадановим приколістсько-суржиковим талановитим запашком, який перекриває вокал, музику, хоча особливо перекривати й нема чого — музика так собі. Натхнення співунам надав сам Жадан, бо, слухаючи цю музику, мимоволі уявляєш себе десь на презентації чергової книги Сергія, голос якого перекриває музика у когось з наушників і бухтіння знервованої прибиральниці, якій вже закривати час, а вони тут сидять. Та і якийсь час після прослуховування, ловиш себе на тому, що не пам’ятаєш назви жодного виконавця, окрім «Братів Гадюкіних»...Так чи можна тоді «собак» назвати музикою? Чи, може, це якийсь новий вид поезії, типу з музичним супроводом? Втім привітати харківського поета з полігамією у творчості все ж потрібно, хоч би заради етикету, і почати очікувати подальшого розширення творчого поля таланту, наприклад, у фізиці. Давно вже назріла потреба видати римований підручник з теплодинаміки для сьомого класу.
Якщо літератор лізе в музику, то музикант навпаки — пише книги про своє тяжке життя і велике значення. І хай автор такої книжки ще доволі молодий, і хай його звуть не Стендаль, а всього-на-всього Фоззі, і хай у нього навіть освіта незакінчена, але буяння таланту нічим не зупинити. Книга одного із «танків» побачила світ наприкінці квітня, і має вона назву «Ели воду из-под крана». Чому учасник україномовного колективу назвав свою книгу російською, та ще й дав ТАКУ назву, залишається загадкою. Хоча, якщо полистати книгу, то стає зрозуміло, що цьому дітищу не підходять ані назви на кшталт «Генерація «У»» або «Польові дослідження...», ані весь патріотичний (чи хоча б проукраїнський пафос) творчості ТНМК, бо автор нам оповідає про «гопників», про тачки, спортивні штани, перериваючись на лайку. Таке відчуття, що автором є не той, що написав «Файна Юкрайна», «Хомо Українес», а звичайних петеушник, який, награвшись у комп’ютерний футбол, вирішив погратися з текстовим редактором. І тоді виникає запитання: чи треба було лізти з тими спортивними штанами та «сємочками» в літературу?
Доречно в цій статті згадати й про поліжанрову Ірену Карпу... Втім, з острахом очікуєш презентації інтенсивно створюваним Любком Дерешем якої-небудь танцювальної програми. А що коли після отакої презентації Чапкіс порадить молодому таланту зробити хірургічне втручання?
От і думай після всього цього, чи люди справді не знають куди подіти свої творчі амбіції, чи просто заробляють гроші? Втім, це важко зрозуміти, ясно лише одне: пошук легкого хліба призводить до важких наслідків.
